Легенда про Велику та Малу Ведмедицю

Відому групу із семи яскравих зір, що нагадує за обрисами ківш, стародавні греки назвали Великою Ведмедицею. Якщо до неї приєднати менш яскраві зорі, розташовані поблизу «ковша», то за наявності гарної уяви можна провести межі цього сузір’я так, що вони нагадуватимуть обриси якогось великого звіра. У Давній Русі це сузір’я мало різні назви — Віз, Колісниця, Ківш; народи, які населяли в давнину територію України, називали це сузір’я Возом. За аналогією іншу групу із семи менш яскравих зірок, які розташовані поблизу Великої Ведмедиці й також нагадують за обрисами ківш, давні греки назвали  сузір’ям  Малої  Ведмедиці.  Це сузір’я народи Сибіру назвали Малим Ковшем, а народи, які населяли узбережжя Північного Льодовитого океану, бачили в ньому білого ведмедя із задертою догори головою, на носі якого красувалася Полярна зірка, розташована в самому кінці «держална» ковша. Про Велику й Малу Ведмедиць існує багато легенд. Ось одна з них.

Велика та Мала Ведмедиці

Колись давно в царя Лікаона, який правив країною Аркадією, була дочка на ім’я Калісто. Краса її видавалася настільки надзвичайною, що сам Зевс зацікавився нею. Саме від бога Калісто народила сина Аркада. Ревнива богиня Гера, дружина всемогутнього Зевса, врештірешт помстилася Калісто. Скориставшись зі своєї надприродної могутності, Гера перетворила дівчину на потворну ведмедицю. Коли ж син Калісто, юний Аркад, повернувшись із полювання, побачив біля дверей палацу дикого звіра, він, нічого не знаючи, мало не вбив свою матір-ведмедицю. Але Зевс не допустив такого страшного злочину: він утримав руку Аркада, а саму Калісто назавжди забрав до себе на небо, перетворивши на прекрасне сузір’я. Подейкують, що піднімав він її за хвіст, тому таким довгим є «хвіст» зоряної Великої Ведмедиці. На Малу Ведмедицю було перетворено улюбленого собаку (за іншими версіями — подругу або служницю) Калісто. Не залишився на Землі й Аркад: Зевс і його перетворив на сузір’я Волопаса, приреченого вічно стерегти на небесах свою матір. Головна зірка цього сузір’я називається Арктур, що означає «сторож ведмедиці».
На небосхилі у вигляді сузір’їв Калісто й Аркад стали ще прекраснішими, ніж на землі. Не лише люди захоплювалися ними, але й сам Зевс з вершини Олімпу часто милувався їхньою красою та безперервним рухом на небосхилі. Гері прикро було спостерігати за чоловіком, який милується своїми улюбленцями. Вона  звернулася  до  морського  бога Посейдона з проханням, щоб Велика Ведмедиця ніколи не торкнулася моря. Нехай помре від спраги! Але Посейдон не послухався Гери. Хіба ж він міг дозволити, щоб кохана його брата, громовержця Зевса, померла від спраги?! Велика Ведмедиця кружляє біля полюса й один раз на добу низько спускається над північним краєм обрію, торкається морської поверхні, втамовує спрагу й після цього знову піднімається нагору, привертаючи своєю красою погляди людей і богів.

За матеріалами: Легенди та міфи зоряного неба. "Фізика для допитливих", 01/2012.

Дивіться також на нашому сайті:

"Небо глибоке засіяне зорями,
Що то за божа краса!"

(Михайло Старицький)

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.