Публікації за тегом: Народ

"Була темна осіння ніч. Дощ, як крізь підситок, сіяв — густий та дрібний; з землі вставала важка пара, закутувала все в свое вогке запинало, котре не давало бачити, що діється на землі. Скрізь тихо, темно, сумно, наче у мертвому царстві. Під таку годину завжди важко дишеться, сумно живеться. Добрі люди, аби смеркло, мерщій засовуються по своїх домівках; з вікон низеньких сільських хат блимав світло якимись жовтими кружалами. Кожному чогось не по собі. Всяк не знає, що розпочати, як би хоч трохи розважитись... Чоловіки: одні — чоботи латають, другі рукавиці плетуть, треті — щось інше... Жінки та дівчата — то прядуть, то сорочки шиють. Діти, позалазивши на піч, дрімають... У хаті тепло, тихо — хоч і неясно: серед полу на перекинутім горщаті ледве блищить каганчик; як синя горошина, темно світить накипілий гніт... Якісь померки окривають хату. Негода й туди залазить, і там своє бере? Коли не дощем обдає крізь лиху оселю, то в вікна; не важким туманом налягає, от, як надворі, — то німим сумом по хаті снує, в журбу людей сповивав, тяжкою тугою в душу залазить, сном укриває... Оце дівчина співає-співає своїх любих пісень; а там — дивись: обірвався голос... слабшає, тихшає.... поки й сама незчується — коли й як задубіє голка у недошитій мережці... Схилила над нею дівчина важку голову, заколивалася... дрімає..." – читаймо роман далі: частина четверта.

 

 

Музей історії села Хмельове, що на Кропивниччині, днями отримав у дарунок для формування постійно діючої виставки писанки, відтворені за мотивами писанок, які побутували 120 років тому серед наших краян. 

"Ой під вишнею, 
 Під черешнею
 Стояв старий з молодою,
 Як із ягодою.
 І просилася,
 І молилася:
 – Пусти мене, старий діду,
 На вулицю погулять!.."

(Іван Котляревський)

Фольклорні твори, представлені у цьому розділі, – легенди, притчі, народні пісні.

Степан Руданський: «Окуляри», «Чуприна», «Почому дурні?», «Розумний панич», «Слабий зуб», «Торбин брат», «Лінивий», «Добре торгувалось», «Запорожці у короля» (твори зі шкільної програми з української літератури у 6 класі).

"Дідуня в нас не було. Наші дідуньо, сказано, пропали ні за цапову душу ще в першу світову. Вони загинули зовсім молоді: внуками і не бралося на зав'язь. А коли ми знайшлися (двоє хлопців і три дівчини), то нам вкрай бракувало дідуня. Дівчата, правда, це якось не дуже розуміли, навіть наша найстарша сестра Надя, а про близняток Вірку і Любку нема чого й казати, бо вони ще винянчувалися в колисці. Мені ж і Петрові хоч сядь і плач: надходила весна — не було змайструвати кому нам возика, а чи вчинити таке колесо, щоб ми гасали ним ціле літо; надходила зима — не було кому змайструвати санчата чи витесати дерев'яні ковзани. В нас не було дідуня — не було кому вистругати такого свистка, щоб найдальша далина відгукувалася луною на його заливисте фю-ю-ють.. Та біс із тим возиком, що скажемо вищав би, з тим невловимим колесом, за яким тужили наші ноги; біс із тими санками, які переганяли б вітер, з тими ковзанами, на яких ускакували б незамерзлі ополонки. Біс із тим голосистим свистком, від якого усім закладало б у вухах..." (Борис Харчук)

 

"Колядчане коляча́ лагідком
Колядує колядочку уцілок-цілком."

(Галина Мирослава)

"Ой місяцю-місяченьку, не світи нікому,
тільки ж тому миленькому, як іде додому.
Ой місяцю-місяченьку, світи, не ховайся,
ой як вийдеш, милий, на ніч, хутко повертайся..."

(з народної пісні)

 

 

 

 

"Писанки Слобожанщини відомі своїми незабутніми рослинними орнаментами. Часточку зразків писанок Харківщини можна знайти в каталозі С. К. Кульжинського, куди вони потрапили завдяки старанням професора Миколи Федоровича Сумцова. Ще більше зразків можна побачити в Харківському історичному музеї імені М. Ф. Сумцова. Мені пощастило отримати в подарунок (спасибі майстрині Анні Гібській) альбом з фотографіями відтворених писанок музею. На його сторінках я і побачила цю дивовижну писанку. Її орнамент приваблює простою красою, а дрібні елементи, що надаються до письма всім без виключення, можуть не тільки додати вправності пальцям, а й надихнути на щось більше..." (Ірина Михалевич, майстриня-писанкарка)

"Про вибори, що підступають… віршами?!
А вибори – це ж трохи... землетрус!
І, може, знов хоч гіршого та іншого
Уперто забажається комусь.
І вже піари солов’їні чуємо –
Про далечінь п’янку... кипіння криз...
Ну, та нічого... ми проголосуємо –
Бач, може, і не гірше, ніж колись!"

(Володимир Даник)

"Щоб квітла Україна
Із сонцем, з вітерцем —
Кожнісінька родина
Саджає деревце.
Той вишеньку,
Той яблуньку,
Той дуб, а той горіх
Для того, щоб прикрасити
Свій батьківський поріг..."

(Надія Кир’ян)

 

 

"Отож... проблема вибору. Отож будь уважним, отож пильнуй, народе український... Бо яких слуг собі обереш, так вони тобі і служитимуть! Бо кадрове питання – ніхто не відміняв. І головне, що це кадрове питання адресоване нині не висококваліфікованому відділу кадрів чи досвідченому керівництву, а саме... українському народу. Якого від проблеми вибору відволікають стільки побутових турбот. А проблеми є і не тільки побутові. Так, проблеми є... Отож саме про наші проблеми. Вірш у іронічному ключі. Чому так?! Бо тема непроста. Отож, щоб голова від неї менше боліла..." (Володимир Даник)

Усіх вітаю. А я до вас знову з фольклором, який збирала після 1 курсу в межах практики на малій батьківщині моєї бабусі. Красно дякую «Тріо Федорових», які охоче поділилися духовними надбаннями рідного села. 

Усім добридень. «Тріо Федорових» на цей раз тішить вас народними піснями Фрузинівки про кохання. Насолоджуйтеся.

 

Доброго здоров’я! «Тріо Федорових», із фольклором яких Ви вже мали можливість ознайомитися, приберегли ще кілька рандомних пісень. Насолоджуйтеся. Дякую усім трьом респонденткам. 

Вітання усім. Цього разу пропоную дві притчі, які я збирала в межах фольклорної практики на першому курсі.  Носії чесно зазначили, що оповідки не побутують у їхній місцевості, а прочитані десь колись у якихось книжках. Тим не менше, цей фольклор заслуговує на увагу. 

На "Малій Сторінці" представлені усі програмні твори з української літератури твори у 5 класі. Заходимо до цієї статті, тиснемо на потрібне посилання, читаємо!

 

 

 

"Було це ще тоді, як у наших українських селах і містах щурі не водилися. Звісно, давненько було. Жили собі люди, багато працювали, та ж на себе робили, і добрячі запаси на довгу зиму мали. От якось прийшов вечір. Треба меншенькій дитині казочку казати. Аж не знають, якої. І дідусь не надумає, і бабуся, і тато, і мама, і старші братики й сестрички. Усі казки вже розказали... Аж тут бабуся згадала, як бачила, коли вносили хліб (урожай), одна Казочка на снопику сиділа. Пішов на тік* батько - не знайшов. Пішла мати - теж не побачила. Пішли старшенькі діти - марно. Тож пішла бабуся - віднайшла того снопика з гарним перевеслом, але казочки там уже не було. І пригадала вона, як її бабуся ще від своєї бабусі чула, і їй повідала, що колись дісталося їм від Святозара зернятко чарівне, яке вони мали щороку висівати і його діток-зерняток дбайливо збирати та знову сіяти й гарно доглядати. Бо прийде пора - і станеться Диво. Розповіла про це бабуся усім - якраз і малечі замість казочки..." (Галина Римар)

 

"Весна красна квітками, а осінь - плодами.
Бджоли раді цвіту, а люди - літу.
Весняний день рік годує.
Весна всім красна."  (з народного)

"Ой, летіла стріла
З-за синього моря.
Ой, де ж вона впала?
На вдовинім полі..."

(балада)