Дві притчі про важливе (записано Ольгою Шарко)

Вітання усім. Цього разу пропоную дві притчі, які я збирала в межах фольклорної практики на першому курсі.  Носії чесно зазначили, що оповідки не побутують у їхній місцевості, а прочитані десь колись у якихось книжках. Тим не менше, цей фольклор заслуговує на увагу. 

Український селянин-косар з села Дубче біля Синяви (нині Польща).
Акварель Юрія Глоговського, 1834 р.

Про батьків заповіт

Вмираючи, батько сказав сину: 
- Оце, сину, я вмираю. Якщо хочеш, щоб зберегти це добро, що я тобі покидаю, й до того ще й придбати, то роби в полі так, щоб нікому не казав першим «Здрастуй!». Їж хліб із медом, а у свято одягай чоботи.
Сказав це батько й помер.
Син так і робив: ні з ким не вітався, їв хліб із медом, а на свято одівав нові чоботи. А ті, що були на ногах, закидав на горище.
Минув деякий час, і син дожився до того, що в нього нічого не стало: ні меду, ні хліба, ні чобіт. «Ні, не гаразд», - міркує син. – «Це батько навчив мене на лихо. Треба робити інакше». Почав він раніше всіх людей їздити в степ. Ото робить коло шляху, а люди йдуть і до нього всі здороваються. Цілий день працює, стомиться, сяде їсти хліб із водою – він йому здається солодким, як із меду. А в неділю дістане з горища чоботи, почистить їх – і вони як нові. 
Через таку працю почало господарство його прибувати. І тоді тільки син зрозумів батьківський заповіт, що треба раніше всіх бувати в полі, щоб люди до тебе вітались, а не він до них. Працював до втоми, щоб як сяде їсти хліб, був смачний як із медом. І щоб гарно ходити на свято, то треба чоботи, хоч і старі, але чистити, щоб вони були так, як завжди, нові. Отакий батьківський заповіт для сина.

Про повагу до батьків

Колись, це дуже давно було, та вбивали батьків за те, що вони старі й не могли працювати. Ото одному синові стало жаль батька,  й він сховав його в погріб. А людям сказав, що він батька вбив. Допитуватись люди не стали, тим і скінчилось.
Тим часом настав голод. Які тільки де злидні не були, все попроїдали. Та син й останнім ділився з батьком. От уже й весна надворі, пора б орать та сіять, так ніде взять, щоб посіять. Нема ніде ні зернинки, ні соломинки.  Прийшов раз той син до батька в погріб за порадою. 
- Тату, що робить? Сіять нічого.
- Піди, сину, - каже батько, - та розбери всю оселю, яка є. Вивези ту солому на зоране поле, розтруси, трошки землею прикрий. Підуть дощі – може ж таки, коли молотили, якась зернина й залишилась. Тепер зерно, дасть Бог, і зійде.
Син так і зробив. Порозбирав оселі, солому вивіз на поле, земелькою її притрусив. І що ж? Зазеленіло  поле.  От і питають у розумного батька сина де він насіння взяв. А він їм відповідає: 
- Ви своїх батьків повбивали,  а я свого в погребі сховав. Лихо скрутило – та й у пригоді став. То він мене навчив що робить.  
Розказав сам, як усе було. З цієї пори люди стали батьків поважать. І вбивати їх перестали, бо побачили, що без батьків гірш на світі жити.

Лев Жемчужников. Полтавська хата. З альбому живописна Україна. 1852-1861рр.

А  які притчі відомі вам? Діліться, будь ласка, своїми перлами мудрості в коментарях.  

Матеріали надіслано Ольгою Шарко спеціально для читачів "Малої Сторінки". 

Дивіться також на нашому сайті:

Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі — це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше — душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.

 

Майже тридцять років не стихають розмови про те, яка українська мова солов’їна та калинова. За останню п’ятирічку особливо акцентують на її збереженні й відродженні. Не заперечую, що варто заглядати у словник, аби поновити в пам’яті скарби тисячоліть. Проте як щодо сьогодення? Адже мова, яка не реагує на виклик часу й не відображає повною мірою сучасність – мертва мова. У цьому блозі я намагатимуся довести протилежне, збираючи випадки лексичного та словотвірного потенціалу української мови часів незалежності, зафіксовані у рекламі, фільмах та серіалах, піснях різноманітних виконавців, соцмережах та друкованих чи електронних виданнях.

Helga Sharko: "Шановні друзі, товариші, колеги та просто небайдужі люди - усі, хто чекав разом із нами. Глосарій нарешті опубліковано у вільному доступі. У файлі pdf можна здійснити пошук необхідного Вам слова." 

 

 

 

 

Ольга Шарко. Художні переклади

Ольга Шарко — перекладачка літературних творів, мовознавець - народилася 13 квітня 1994 року в Києві. Закінчила з відзнакою у 2018 році Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Українська мова та література, іноземна мова». Того ж року посіла 1 місце у фінальному етапі Всеукраїнського мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка. Двічі посідала третє місце в конкурсі художніх перекладів від Факультету іноземних мов ЦДПУ ім. Володимира Винниченка (2017, 2018 ).  Публікувалася в альманахах «Сполучник» (випуск 8 за 2013 рік) та «Стиль і переклад» (випуск 3 за 2016 рік, випуск 4 за 2017). Авторка «Глосарія типових та рекомендованих варіантів уживання сталих словосполучень української мови».