Натюрморт "Глечик і череп". Художник Михайло Москвитін, 1939.
Галина Мирослава
ЧЕРЕП
(пізнавальне оповідання)
Матуся готувалась до першого синочкового шкільного ярмарку. Не встигала. Поза всяку ціну їй потрібна була допомога. Вона покликала свою найстараннішу помічницю — десятирічну донечку Мусю, так вдома називали Марусю, та, киваючи на коржі, точнісінько такі, як для знаменитого ''Наполеона'', а також на миску з заварним кремом, проказала:
— Допоможи, доню. Переклади.
У той час винуватець події Ігорко щось будував у сусідній з кухнею кімнаті. Голос мами, у якому відчувалась занепокоєність, змусив його відразу відгукнутись:
— Я зроблю. Куди треба покласти?
— Що покласти? — вискочило з мами.
— Не знаю. Ти просила Мусю щось кудись перекласти, я можу замість неї, мені не важко переносити, — пояснив Ігорко.
— Я не про те. Треба коржі перемазати кремом, а не переміщати речі з місця на місце.
— А... Тепер зрозумів, — відреагував Ігорко, — Я теж хочу долучитися до приготування смаколиків на ярмарок.
— Справді?! Який подвиг! — вигукнула Муся й через хвилину додала: Усе правильно! Ярмарок у тебе, не в нас. Берись до роботи! Я якраз домазала, тобі залишилось лише зверху прикрасити.
— Як то робити? — поцікавився Ігорко.
— Осьдечки розтоплений шоколад. Поливай тоненькою цівочкою та пильнуй, щоби потічки розтікались по всій поверхні, — спокійно знайомила Ігорка з кулінарними тонкощами матуся.
Через хвилину синочок узявся до роботи. Струмочки шоколаду спокусливо розливались в усі боки. Десь доводилось допомагати ножем, десь тихесенько пальцем, сподіваючись, що мама й сестричка не зауважать, аби можна було наприкінці роботи прицмокуючи облизати свого шоколадного пальчика.
Ігорко так захопився поливанням, що не помітив, як зачепив ліктем косівський глечик, який вони з мамою нещодавно купили. Глечик бухнувся на підлогу. Черепки з дзвоном розлетілись куди тільки могли.
— Кат зна що! — з докором вигукнула Муся.
— Ой! — вирвалось у мами, — Неси мітлу чимшвидше. Мусиш повимітати геть усі черепки.
— Черепи? — спантеличено подивився на матусю Ігорко, — Хіба ці дрізки схожі на черепи?
— Але вони саме так називаються. Це тому, що в праслов'ян було слово ''черп'', воно означало ''глиняний горщик''. З того прадавнього часу одні черепки й залишились, і їх звідти не вичерпати, — пожартувала мама.
— А людський череп хіба з глини? — допитувався Ігорко.
— Еге ж, — підморгнула сестричка, — Хіба не Бог створив людину з глини? Ото, — і торкнулась Ігоревої голови, — твій пустий горщик.
— Перестань, — зупинила Мусю мама, — Прецінь твій сильно повний, як таке кажеш.
Слово ''прецінь'' заінтригувало Ігорка, він потребувАв роз'яснення.
— А що таке той ''прецінь''? Перший раз чую.
— Пре... цінь. Круте слово, — поспішила зауважити сестричка. — Мабуть, "оціни", схоже на ''прикинь''.
Мама розплилась в усмішці.
— Щось таке. Синонім до ''ніби'', — уточнила ненька.
— А звідки ж тоді взялась ''черепаха''? — не вгавав Ігорко.
Муся розклала руки й розставила ноги, ніби вона черепаха, що стоїть на хвості, й почала помаленьку рухатись у бік брата, повільно витискаючи з себе слова:
— Черепаха — то страшна істота під черепицею, хата, що рухається, переминаючись з лапи на лапу. Аха-аха, черепаха. Хап! — і сестричка схопила Ігорка за рукав.
Цього разу він теж не стримався й різко відвів сестриччину руку від себе.
— Ай, — скрикнула вона, — Боляче.
Матуся зиркнула на годинник і випалила:
— Бігом одягатись. Через 10 хвилин виходимо.
Діти випурхнули з кухні так швидко, ніби їх корова язиком злизала, а матуся гарячково взялась пакувати торт та тістечка на ярмарок.
Залишалось дуже мало часу.
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
