Езоп
КУРІПКА ТА КУРИ
(у переказі П. Цімікалі,
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Рано-вранці один селянин поїхав на базар продавати городину. Коли він добувся туди, люди вже посходилися. Той продає, той купує, а той просто тиняється знічев'я.
Спродався селянин та й збирається додому. Коли це бачить — поблизу юрба. Зацікавився чоловік, що там таке. Підходить, дивиться — аж то приручена куріпка. Походжає собі спокійно, нікого не боїться.
Сподобалась вона селянинові.
— Продаєш? — питає в господаря.
— Продаю.
— Скільки?
— Стільки.
— Дорого!
— Дорого за куріпку, що лагідна, мов ягня? Вона вже кілька місяців у мене, і весь час ходить вільно, не тікає, а ввечері завжди вертається до свого гнізда. От візьми та пусти до курей, вони її приймуть, як свою.
Поторгувалися трохи й ударили по руках. Узяв селянин куріпку, приніс додому й пустив у курник.
А вона й справді була дуже сумирна. Не просить більше, ніж їй дають, поклює любесенько зерна, поскубе зеленої травиці, води нап'ється і сидить десь у затінку. Здавалося, їй до вподоби нове товариство.
Та кури відразу її незлюбили. Дзьобали й гнали від себе. Півні не пускали під зелене гілля, клювали в голову й висмикували пір'я.
Засумувала бідна куріпка, почала ховатися далеко в заростях, аби ніхто їй не допікав. Тільки як захоче їсти, виходить несміливо на подвір'я.
На її щастя, в зарості часто прилітав горобчик. Куріпка з ним заприятелювала. От якось жаліється йому:
— Знаєш, любий горобчику, не люблять мене кури, хоч на очі їм не з'являйся. А все тому, що я не їхнього роду. Тільки підійду до них, одразу женуть геть. Ця зневага завдає мені жалю, бо я до такого не звикла. Ще коли жила в горах, нас, куріпок, усі птахи любили й мали собі за честь нашу прихильність до них. І в домі мисливця, якому я потрапила до рук, мене любили й пестили. Найдобірніше зерно давали, ласощами пригощали. А тут отак зненавиділи!
Послухав горобчик куріпку і похилив голову. Хоч у горобців язик без кісток, та цей був добре вихований і не любив пліткувати. Тож тільки й спробував, що втішити куріпку.
— Не сумуй, — каже. — Зажди трохи: далебі, перетреться, перемнеться та й так минеться.
По кількох днях селянин помітив, що куріпка ховається в заростях.
«Посаджу-но я її в курник, — думає, — разом з курми та замкну. Не випускатиму, аж поки звикнуть бути вкупі».
Так і зробив. Цілий тиждень не давав їм виходити. Нарешті відімкнув курника. Кури відразу побігли на моріжок, а куріпка — в зарості до горобчика.
— Горобчику любий, — каже радісно, — таки на твоє вийшло. Тепер я не журюся.
Горобчик злетів нижче, аби краще чути.
— Не журюся, — провадила далі куріпка, — бо побачила: все зло, яке мені кури чинять, — не від зневаги до мого роду. Півні тільки те й знають, що битися між собою, і не тому, що ненавидять один одного — адже вони одного роду! — а тому лише, що забіяки! Через те й не живуть у згоді.
— Я це знав, — усміхнувся горобчик. — Але не казав тобі, бо хотів, аби ти сама збагнула.
— Тепер-то я збагнула, — сказала куріпка, — і мені байдуже до їхніх вихваток.
За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Анатолія Василенка. Видання друге, доповнене. Київ, видавництво «Веселка», 1990 р., стор. 120 – 123.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках –глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.