На сайті
Дошка оголошень Додати оголошення

Езопова байка "Куріпка та кури"


КУРІПКА ТА КУРИ
 
Рано-вранці один селянин поїхав на базар продавати городину. Коли він добувся туди, люди вже лосхо-дилисч Той продає, той купує, а той просто тиняється знічев я.
Спродався селянин та й збирається додому. Коли це бачить — поблизу юрба. Зацікавився чоловік., що там таке. Підходить, дивиться — аж то приручена куріпка. Походжає собі спокійно, нікого не боїться.
Сподобалась вона селянинові.
—  Продаєш? — питає в господаря.
—   Продаю.
—  Скільки?
—  Стільки.
—   Дорого,
—   Дорого за куріпку, що лагідна, мов ягня? Вона вже кілька місяців у мене і весь час ходить вільно, не тікає, а ввечері завжди вертається до свого гнізда. От візьми та пусти до курей, вони її приймуть як свою.
Поторгувалися трохи й ударили по руках. Узяв селянин куріпку, приніс додому й пустив у курник.
А вона й справді була дуже сумирна. Не просить більше, ніж їй дають, поклює любесенько зерна, поскубе зеленої травиці, води нап'ється і сидить десь у затінку. Здавалося, їй до вподоби нове товариство.
Та кури відразу її незлюбили. Дзьобали й гнали від себе. Півні не пускали під зелене гілля, клювали в голову й висмикували пір'я.
Засумувала бідна куріпка, почала ховатися далеко в заростях, аби ніхто їй не допікав. Тільки як захоче їсти, виходить несміливо на подвір'я.
На її щастя, в зарості часто прилітав горобчик. Куріпка з ним заприятелювала. От якось жаліється йому:
—  Знаєш, любий горобчику, не люблять мене кури, хоч на очі їм не з'являйся. А все тому, що я не їхнього роду. Тільки підійду до
них, одразу женуть геть. Ця зневага завдає мені жалю, бо я до такого не звикла. Щ,е коли жила в горах, нас, куріпок, усі птахи любили й мали собі за честь нашу прихильність до них. І в домі мисливця, якому я потрапила до рук, мене любили й пестили. Найдобірніше зерно давали, ласощами пригощали. А тут отак зненавиділи!
Послухав горобчик куріпку і похилив голову. Хоч у горобців язик без кісток, та цей був добре вихований і не любив пліткувати. Тож тільки й спробував, що втішити куріпку.
—- Не сумуй,— каже.— Зажди трохи: далебі, перетреться, перемнеться та й так минеться.
По кількох днях селянин помітив, що куріпка ховається в заростях.
«Посаджу-но я її в курник,— думає,— разом з курми та замкну. Не випускатиму, аж поки звикнуть бути вкупі».
Так і зробив. Цілий тиждень не давав їм виходити. Нарешті відімкнув курника. Кури відразу побігли на моріжок, а куріпка — в зарості до горобчика.
—  Горобчику   любий,— каже   радісно,— таки на твоє вийшло. Тепер я не журюся.
Горобчик злетів нижче, аби краще чути.
—  Не журюся,— провадила далі куріпка,— бо  побачила:   все зло, яке мені кури чинять,— не від зневаги до мого роду. Півні тільки те й знають, що битися між собою, і не тому, що ненавидять один одного — адже вони одного роду! — а тому лише, що забіяки! Через те й не живуть у згоді.
—  Я це знав,— осміхнувся горобчик.— Але не казав  тобі,  бо хотів, аби ти сама збагнула.
—  Тепер-то я збагнула,— сказала куріпка,— і мені байдуже до їхніх вихваток.

За матеріалами: "Езопові байки". В переказі П. Цімікалі. Київ, "Веселка", 1972, малюнки А.Жуковського, стор. 71.

 


Останні коментарі до сторінки
«Езопова байка "Куріпка та кури"»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар