Езоп
ВІСЛЮК У ЛЕВ'ЯЧІЙ ШКУРІ
(байка у переказі П. Цімікалі,
переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Якось чудового літнього дня пасся в лісі віслюк. Трава була соковита й смачна.
— Як гарно жити на світі! — втішався вухатий і вряди-годи весело качався на галявині.
Отак розкошуючи, заходив віслюк далі та далі в ліс. Нараз під деревом побачив щось руде й волохате.
— Що воно таке? О, та уе лев'яча шкура! Звідки вона взялася?
Подивився віслюк, подивився й хотів був простувати далі. Коли це щось спало йому на думку, і він зареготав.
— Ой і втну я штуку! Довго тремтітимуть зі страху і лісова звірина, і люди!
Віслюк хутенько схопив шкуру, нап'яв на себе, припасував голову Й ноги та й пішов повагом, як справжній лев.
Незабаром дістався схилу гори, де Пастухи пасли отару. Став віслюк поволі вилазити на гору, вдаючи, що не помічає їх.
За мить несамовито завалували собаки й почувся нестямний крик:
— Лев! Лев! Просто на нас іде! Тікаймо! Рятуймося!
І таке там зчинилося! Пастухи з ґирлиґами в руках налягли на ноги. Собаки й собі дременули, волаючи:
— Лев! Лев! Тікайте!
Барани й вівці жалібно замекали:
— Лев! Лев! Не кидайте нас, зачекайте!
Зачули те інші пастухи та й собі кинулися хто куди, забувши про отари та собак.
Що тільки зчинилося на пасовищі! Світ не бачив такої веремії! Віслюк дивився на той шарварок і реготав:
— Ну й наробив я шелесту! Хвала лев'ячій шкурі! Насміявшися досхочу, спустився віслюк у долину й попрямував до села. На леваді паслися три корови. Одна з них побачила лева й мало не зомліла із жаху. А отямившись, пустилася навтьоки, ревучи:
— Лев! Лев! Тікайте! Рятуйтеся! Інші дві, перестрашені, кинулися слідом.
— Що сталося? — здивовано спитала коза. — Чого ви біжите, як навіжені?
— Тікай мерщій! За нами женеться лев!
— Біда! — мекнула коза й стрілою помчала до села. Вона перегнала корів і, добігши до околиці, заволала:
— Лев! Здоровенний, страшний! Я сама бачила! Горе тому хто загається! Рятуйтеся! Ховайтеся!
Почув те кінь та й собі пустився чвалом. Почули зайці — аж закуріло за ними. Почула мавпа — чкурнула до лісу.
Віслюк усе бачив і втішався, ступаючи неквапно та гордо.
— Їй-право, добре бути левом... Всі тебе бояться! Ха-ха-ха! Незабаром вийшов бешкетник на дорогу, що вела до села. Та саме тоді, коли дістався околиці, налетів вітер, шарпнув лев'ячу шкуру та й кинув додолу. І віслюк обернувся на самого себе.
Перша побачила його сорока. Та як не крикне, як не зарегоче!
— Це ж віслюк! Ха-ха-ха! Віслюк, а не лев! Не бійтеся, кози, корови, коні, вертайтеся на пашу! Та й ви, пастухи, даремно втікали! Збирайте отари та вертайтеся на пасовисько. Не лев то — віслюк! Він тільки лев'ячу шкуру нап'яв. Он вона лежить, ходіть подивіться, як не вірите.
— Віслюк? — аж підстрибнула з радощів коза.
— Віслюк? — замукали корови й всі разом повернули до левади.
— Віслюк? — замекали вівці. — Ой же ми й бевзі!
— Віслюк? — завалували собаки. — То це через нього ми так осоромилися?
— Віслюк? — розгублено промимрила лисиця. — От бовдур, так налякати! Ну, начувайся ж!
— Віслюк? — засміялися зайці. — А ми так злякалися!
— Віслюк? Віслюк? — вигукнули захекані пастухи й заходилися виламувати тички, бо гирлиги погубили. А виламавши, кинулися на віслюка та й ну його дубасити!
— То тобі величі заманулося? Левом бути захотілося?
— В чужій шкурі довго не походиш!
— А як і походиш, то недовго поцарюєш!
— На тобі ще!
— І ще! І ще!
Так одлупцювали віслюка, що мало духу не вибили. Ледве живий, дістався він свого хліва, тяжко стогнучи, впав на солому, і полилися йому сльози з очей.
— Коли б то тільки біль — поболить і перестане. А чи минеться лиха слава? Ох, як мені тепер поткнутися звірам на очі! О дурна моя голово, о ганьбо моя!
За матеріалами: «Езопові байки». У переказі П. Цімікалі. Переклад з новогрецької українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі. Передмова А. О. Білецького. Малюнки Амброза Жуковського. Київ, "Веселка", 1972, стор. 30.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках –глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.