( Іван Крилов. Переклад Миколи Терещенка)
(Іван Крилов. Переклад Миколи Шеремета)
"... Ох, Кущику! — Билина каже,—
Я на чужині...
Хто щиро поважа родину,
Свій рідний край,
Тому не всюди рай:
Чужина в'ялить, як Билину."(Леонід Глібов)
"... Ні, наші козаки ще з розуму не спали,
Щоб Вовка од біди сховали!
І так-таки ти сам себе вини:
Що, братику, посіяв, те й пожни!"(Леонід Глібов)
"Я в одному селі по ярмарку гуляв
Та й бачив диво:
Якийсь там становий хвинтив спесиво
Біля чумацьких хур.
Чого він там никав — усі на вус мотали..
От якось у його тарані в'язку вкрали,
А він гукає: «Пробі! Калавур!»"(Леонід Глібов)
"... Колись і між людьми чимало
Таких ягнят попропадало.
Тепер гадюкам час сказать:
Минулися вже тії роки,
Що розпирали боки,—
Дай, боже, правді не вмирать!"(Леонід Глібов)
"... Се тобі за теє,
Щоб не дививсь ти на Щеня,
Бо не щодня бува бридня;
Воно дурне ще, молодеє,
А ти вже, Вовче, не Щеня!"(Леонід Глібов)
"... Ти, мабуть, виплодивсь не в наших сторонах.
Коли б ти нашого наслухавсь півня,
Тоді б ще краще заспівав;
Хоч він тобі й нерівня,
А все-таки хоч трохи б перейняв.—
Такої похвали співун не сподівався;
Якби був знав,
То й не співав."(Леонід Глібов)
"... Яка ж в сій байці, братця, сила?
А та: ніколи не хвались,
Поки гаразд не зробиш діла."(Леонід Глібов)
"... І між людьми такі ж бувають,
Як і на яворі, шелестуни;
Нехай же баєчку вони
На вус собі мотають."(Леонід Глібов)
Байки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій – подано мораль. Головне у байках - глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.
Іван Франко назвав Євгена Гребінку «автором пречудових українських байок». Він написав їх небагато — всього 27, але вони стали безперечним явищем української літератури. Їхньою основою байкар зробив реальний пейзаж та світогляд простої людини, що й надало їм оригінальності, неповторної своєрідності.
Родоначальником нового виду байки у світовій літературі є французький поет, байкар Жан де Лафонтен. Популярність цьому видатному письменникові принесли саме байки. Твори, близькі до цього жанру, в середині 17-го століття існували в Європі лише в перекладах байок Езопа і східних збірниках. Лафонтен довго йшов до свого покликання. Його оповідання у віршах і невеликі поеми, написані в зрілому віці, спиралися на народну мудрість, відбивали погляди простих людей. І все це — з іронічною посмішкою. Витончений гумор і дотепність байок Лафонтена стали джерелом натхнення знаменитого байкаря Івана Крилова. Українською мовою байки Лафонтена вперше зазвучали у прозових переказах Любомира Селянського. Перший україномовний віршований переспів, здійснений Ярославом Вільшенком, вийшов у Львові у 1935 році. Серед перекладачів байок Лафонтена — Іван Світличний, Микола Терещенко, Микита Годованець.
Багато письменників та поетів усього світу перекладали байки Жана де Лафонтена, чим наближали їх мораль та суть до своїх народів. Одним із таких завзятців був Любомир Селянський, український поет, народний учитель та пісняр. На початку 20-го століття Любомир Селянський переклав чимало байок Лафонтена і першим на наших теренах видав їх українською мовою.
Творчість Крилова зіграла важливу роль в історії літератури. Традиції великого байкаря цілком відчутні у творчості багатьох наступних поетів і прозаїків; досить згадати хоча б сатиричні казки Щедріна. Криловські байки зіграли чималу роль і в розвитку літератур народів. З особливим інтересом було сприйнято баєчне новаторство російського поета в українській літературі. Тарас Григорович Шевченко добре знав і високо цінував байки Крилова. Його традиції сприяли розвитку й зміцненню байки як одного із провідних жанрів української поезії XIX сторіччя. У першу чергу тут варто назвати Євгена Гребінку і, особливо, — Леоніда Глібова, з іменами яких пов’язане остаточне утвердження реалістичної байки в українській літературі.
"Здається, байка просто бреше,
А справді ясну правду чеше.
Нікого в світі не мине.
Читайте, згадуйте мене."(Леонід Глібов)
Байки українського письменника Петра Гулака-Артемовського: "Пан та собака", "Батько та син", "Дві пташки в клітці", "Рибка", "Дурень і розумний", "Цікавий і мовчун", "Лікар і здоров'я".
"Ну, хтось не поспіша, а хтось уже й зумів —
Упертий зміст життя... у літери друковані!
Бо що там не кажіть, а крига почуттів,
Коли приходить мить... стає стрімкою повінню."(Володимир Даник)
Ілюстрація Нікіти Тітова. «Ікар».
За словами Івана Франка, Григорій Савич Сковорода є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у староруській і давній українській літературі на величезному просторі часу — від автора "Слова о полку Ігоревім" до Котляревського і Шевченка. Художня проза Сковороди — це збірник "Байки харківські". Байка як жанр часто зустрічалася в давній українській літературі і фольклорі. За Сковородою, байка має сприяти у пошуках і розкритті вічної істини, його байки були спрямовані на викриття суспільних болячок, підносили дух громадянської гідності, культ розуму, картали світ зловживань, обдурювання, кар'єризму, вельможного самодурства, чинопочитання, наживи, самохвальства, тупоумства.
Байки Євгена Гребінки: "Злий Кінь", "Зузуля та Снігир", "Маківка", "Могилині родини", "Сонце та Вітер", "Грішник", "Ворона і Ягня", "Мірошник", "Утята да Степ", "Хлопці".
