Добірка байок Євгена Гребінки


 

Добірка байок Євгена Гребінки (читати та завантажити)

 


Євген Гребінка

БАЙКИ

 

Байки Євгена Гребінки: "Злий Кінь", "Зузуля та Снігир", "Маківка", "Могилині родини", "Сонце та Вітер", "Грішник", "Ворона і Ягня", "Мірошник", "Утята да Степ", "Хлопці".

 

 

МІРОШНИК

На річечці якійсь маленькій 
Стояв собі млинок, і в нім Мірошник жив. 
Хоч невеличкий млин, да, знаєш, чепурненький; 
Раз по раз, день у день крутивсь і гуркотів 
І хліба вистачав хозяїну чимало.
Коли не забредеш к Мірошнику, бувало,
У його є і хліб, і сіль, і сало,
Чи то в скоромний день — із маслом буханці, 
Книші, вареники і всякі лагоминки;
У п’ятницю — просіл, з олією блинці,
Пампушки з часником, гречаники, стовпці, 
Обідать він, було, не сяде без горілки,
А в праздник піднесе і чарку калганівки. 
Мірошник паном діло жив.

І треба ж, на біду, позаторішню весну 
Його лихий поніс чогось за Десну.
Хоч не багацько проходив,
Зате багато бачив світа:
Побачив він, як Сейм, мов бішений, шумів 
І як Десна ревла несамовита,
Мабуть, ворочавши по п’ятдесят млинів. 
Вернувсь Мірошник наш додому,
До церкви прямо почухрав 
Да богу молиться святому,
Щоб він акафисти його не в гнів прийняв 
І річечку його зробив Десною.
«Або хоча, як Сейм, такою —
Тогді б то вже я панував!»
Молебні день у день спасителеві править,
У ставника свічки по десять хунтів ставить,
Все молиться, ні їсть, ні п’є, ні спить... 
«Земляче! Бог з тобою!
На тебе десь туман у Литві навели.
Хіба забув ти, що великою водою 
Ворочають великії млини? 
Їх німці будувать уміють,
А вже не зляпає наш брат:
Вони самі товчуть, і віють,
І мелють борошно, і сіють,
Здається, що самі й їдять.
А млин хоч чепурний у тебе,
Та не для бистрини».— «Балакайте про себе!» — 
Мірошник заворчав і рукавом махнув.
Його молитви бог почув:
По небу вітерок дмухнув —
Як ворон, небо почорніло;
Шварнула блискавка — грім грюкнув і загув;
Із хмар, як з лотоків, водою зашуміло.
Маленька річечка, що так тихенько йшла, 
Заклекотіла, заревла І через греблю покотила.
Як на осиці лист, тремтить млинок од хвилі.
Вода напре, дивись, то вискочить гвіздок,
То паля тріснула, то заставку розбило,
А далі і знесло млинок.
Схопивсь Мірошник, да пізненько:
Що поки йшла вода маленька,
Щодня він хліба мав шматок.
Літ десять був у нас суддею Глива.
Да, знаєш, захотів на лакомий кусок,
В Полтаву перейшов: там, кажуть, є пожива.
Велика там вода, хоч є й багато млива...
Глядіть, добродію, чи ваш міцний млинок?

 

* * *

 

ЗЛИЙ КІНЬ

Учора мій сусід купив собі Коня
Із табуна, татарського, презлого,
Такого жвавого, такого вже баского!
Дивлюсь: сусід і вся його сім’я 
Уздечки не напнуть на його.
Сусід сусідів кликать став 
І могорич пообіщав,
Щоб тільки помогли йому Коня упорать.
Народ зійшовсь та гук такий підняв,
Мов цілину п’ять плугів орють.
А кінь жахається да рже,
На дибки спиниться да гривою мотає,
То піде бокаса, то б’ється і кусає.
Котрий сміліший був, то вже 
Од Коника тікає.
Прийшлось сусідові, мовляв, хоть сядь да й плач.
Аж дивляться, іде Петро Деркач — 
Розумний чоловік і в конях силу знає —
Іде і здалеку чуприною киває.
Прийшов — і ввесь базар нікчемний розігнав 
І сміло до Коня побрався потихеньку,
Все свистячи, повагом, помаленьку,
Все гладив, подивлюсь — уже і зануздав.

Пани! чи чули, як Деркач коня поймав?

 

* * *

 

МАКІВКА

У лузі Маківка весною зацвіла,
Проміж других квіток як жаром червоніла 
До єї раз у раз літа бджола,
Бабок, метеликів над нею грає сила.
Пройшов день, два, і з неї цвіт опав,
І Маківка осиротіла;
Бджола на іншій квітці сіла,
Ту погань метелів мовби лихий забрав.

Дівчино-серденько! жартуй, поки є врем'я, 
Жартуй, да не глузуй із бідних парубків;
А то мине весна твоїх годів,
Покине і тебе дияволове плем’я.

 

* * *

 

МОГИЛИНІ РОДИНИ

Ось чутка степом полетіла 
(На що то гріх не підведе),
Що у степу якась Могила 
Дитину швидко приведе.
Про диво сеє як почули,
То люди зараз в степ майнули,
Старий і молодий к Могилі, знай, іде.
Крий боже, народу якого там зобралось!
Як об Іллі в Ромні;
Буцім там місто починалось.
Де ні взялись міняйли й шинкарі 
І підняли між себе галас;
Чумак із сіллю став, із дьогтем дьогтярі,
І красти бублики шатнули школярі;
Сластьони шкварились, сідухи цокотіли;
Про Лазаря старці під кобзу голосили; 
«Холодний квас!» — москаль між народом гукав 
Знечев’я, а базар в степу як треба став.
Хрещений люд хоча гуляє,
Да на Могилу все раз по раз позирає,
Чи швидко вродиться те чадо степове.
Могила ж стогне, мов сопе, мов тяжко дише,
Боками сивими колише 
І з лиха на ввесь степ реве.
Народ дивується, да їсть, да п’є горілку.
Вже панський стадник Опанас,
Покинувши товар, що пас,
З кишені витягнув сопілку
Да як утне московського бичка!
Підківки зараз забряжчали,
В кружку дівчата танцювали;
Москаль покинув глек та садить гоцака.

Аж ось — лулусь щось під ногами!
Загоготів якийсь підземний глас.
Базар утих, баби замовкли під возами,
Із ляку упустив сопілку Опанас,
І люди, хрестячись, баньки повитріщали.
Могила тріснула, і те дитя, що ждали,
На божий світ сусіль — як пить дало!
Та що ж за чадо те було,
Що стільки гомону між нами наробило?
«Мабуть, підсудок?» — Ні! — «Так лев?» — Ні! — 
«Так мішок
З дукатами?» — Ні,, ні! — «Так папорті цвіток?»
—    Але ж! — «Так, з нами хресна сила,
Мабуть, вона полубіса вродила?»
—    Не втяв! — «Так вилила козацького коня?»
—    Ні, просто привела руденьке мишеня.

 

* * *

 

СОНЦЕ ТА ВІТЕР

Із Вітром Сонечко розгуторило мову 
Про силу, бачите, хто з них модніший був. 
Звичайно за словцем балакали по слову,
А далі Вітер так на заклад навернув:
«Чи бачиш, їде ген собі козак по полю?
Як цупко він нап’яв на плечі кобеняк!
Хто з плеч зірве його додолу,
Хай буде той уже моцак».
«Іносе, дми собі!» — так Сонечко сказало;
І Вітер шпарко полетів.
Надворі дуже сумно стало,
По небу хмари скрізь погнало,
А Вітер по землі, крий боже, заревів,
Наліг на козака, з його одежу цупить. 
Зігнувся на коні козак,
До себе горне кобеняк 
Та, знай, нагайкою по ребрам шкапу лупить.
Хуртовина назад бідаху пре,
За поли смикає, відлогу з плеч гирує,
Аж шлях курить, трава в степу хвилює,
А все одежі не здере.
Дув, дув, аж потом ввесь облився,
Із моці вибився, сердешний, набік плись.
Ось розгулялося, і Сонце з хмари блись — 
Мов божий мир ізнову народився.
Козак перехрестився,
Кобилку зараз зупинив,
Бо страх горюшну заморив,
Поплівся стежкою ходою, потихеньку.
А Сонце гріє все да гріє помаленьку,
Угріло божий світ, почув тепло козак
Да й скинув кобеняк.

 

* * *

 

ГРІШНИК

В далекій стороні, в якій, про те не знаю, 
Мабуть, в Німещині, а може, і в Китаї,
Хтось разом оженивсь на трьох жінках. 
Загомонів народ, почувши гріх великий,
Жінки голосять так, що страх:
«Глянь, що се коять чоловіки!
Як їм по три нас можна брать,
Так хай позволять нам держать їх хоч по п’ять». 
Гвалтують, сказано, навспряжки, цокотухи.
Ось сяя вісточка і до царя дойшла,
А цар був, мабуть, не макуха,
Розлютовався він, і злість його взяла.
«О! почекайте лиш, не буде в вас охоти 
За живота чортам служить!» —
Цар грізно загукав і люльку став палить,
І    в люльку пхав огонь, і люлька гасла в роті,
А далі схаменувсь, за радою послав.
Як слідує, в празничному наряді,
Пред очі царськії совіт вельможний став.
Цар двічі кашлянув, рукою ус розгладив 
І річ таку премудрую сказав:
«Пребеззаконія на світі завелися,
А гірше, що в моїй землі!
Мені до уст сьогодні донесли —
Один паливода (і цар перехрестився)
На трьох жінках женився.
Щоб царству цілому за його не терпіть 
Біди од праведного неба,
Його вам осудити треба 
І смерть страшну йому зробить.
Хай царству усьому в науку 
Він витерпить такую муку,
Щоб з ляку більш ніхто в такий не вскочив гріх. 
Крий боже, щоб над ним хто з вас змилосердився! 
Щоб луснув я, щоб я до вечора сказився,
Коли не поведу на шибеницю всіх!»
Як річ таку суддя дослухав,
Низенько поклонивсь, потилицю почухав 
І ну з підсудками про діло мізковать.
Над ним морочились трохи не тиждень цілий,
І    тільки що пили, а мало, кажуть, їли,
І так меж себе присудили,
Щоб Грішнику тому всіх трьох жінок оддать. 
Народ сміявсь, і всі були в заботах,
Що раду перевіша цар,
Аж завтра дивляться, а та погана твар,
Той Грішник, сам себе повісив на воротях.

 

* * *

 

ВОРОНА І ЯГНЯ

Орлу схотілось попоїсти;
Піднявсь угору птичий цар 
І вгледів відтіля, що край ставка овчар 
Онучі прати мусив сісти,
Отара ж попаски попхалась навмання.
Орлу се по нутру; зложивши модні крила,
Опукою з гори — аж вітром зашуміло —
Орел ушкварив на Ягня,
Підняв його і геть потеребив за гору.

І треба ж, що на сюю пору 
Пило біля ставка дурне Вороненя.
Страх полюбилося йому цареве діло,
І думає: «Чому ж сього я не зроблю?
Да не Ягня, а барана вхоплю».
Дивлюсь — воно угору полетіло 
Да й пуць на шию барану 
І, кігті вплутавши йому у вовну білу,
Смикнулося нести, да ба! вага не в силу:
Баран важенький і Орлу.
Воно вже стямилось, мерщій би полетіло,
Так із шерсті не виплутає ніг.
Дурне моталося, поки овчар прибіг
І, гарненько йому обскубши крила,
На іграшку дитині дав.

Мабуть, господь так світ создав,
Що менший там не втне, де більший геть-то зможе, 

Що дядькові пройшло, ти не роби, небоже,
Щоб крилець хто не обчухрав!

 

* * *

 

ЗОЗУЛЯ ТА СНІГИР

На дубі сидячи, Зозуля куковала:
«Що за годи тепер, зовсім не можна жить! 
Одколи, як тепло вже стало,
А гусені нема, черви зовсім так мало. 
Прийшлось із голоду хоч у кулак трубить». 
«Нащо вам так квилить, мій боже милий? — 
Снігир Зозулю перебив, —
Коли б я мав ваш стан і сили,
Оцю я погань би не їв,
Щоб сей да той мене, коли б я не доскочив 
Собі щодня шматок м’ясця.
От кобець — менший вас, а їсти як захоче: 
Летить — і душить горобця.
Зате він з голоду ніколи не нудився».
«Дурний! дурний! а в школі вчився! — 
Зозуля Снігиру в одвіт, —
За місто горобця я з’їм жуків десяток 
Да гусені, черви десятків три в наддаток 
І все-таки наїмсь; зате спитай ввесь світ,
Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна, 
Живе собі, як панна,
Гуляє у садку, нічого не псує,
По гілочках намистечко кує,
Да скілько літ кому прожить віщує;
Нехай же здумаю... да що тобі й казать!
Хоч злидні в пір’ї обідрать,
Ввесь птичий рід зарепетує:
Зозуля м’ясо жре, Зозуля хищний птах!
Троха чи не бажа вона оола із’їсти!»
Прощай тоді моє життя в садах!
Прийшлось би утікать хоч за море безвісти,
Так лучче ж тута жить — да зводить черв’ячків».

Хто хоче полюбить суддю грошозаплода,
Про його розпитай панів,
А не питай у простого народа.

 

* * *

 

УТЯТА ДА СТЕП

Минулися гречанії жнива;
Семен натяг кожух на плечі;
Тепло пройшло, дітвора лізе к печі. 
Замерзло поле скрізь, рілля, стерня, трава 
Сніжечком біленьким припала. 
Бідашний Степ став сумовать; 
Пташки, що влітку так співали,
У ірій вже поодлітали,
І тілько край ставка оставсь табун Утят. 
Чи крижні то були, чи то були чирята,
Про те нам байдуже, а сила тілько в тім,
Що Степ іще не був пустий зовсім: 
Дивлюсь, було, знялись з води Утята, 
Закахкають і ну Степом кружлять,
І видно все-таки, що сеє не пустиня,
Аж ось уже й вони летять.
«Куди вас враг несе до гаспидського сина! 
Почав Утятам Степ казать.—
Хіба ви хочете мене покинуть?
А я ж вас літом годував,
І просо, і овес, і гречку вистачав;
Без вас хіба мені з нудьги сказиться?? 
«Улітку на тобі усякий хліб стояв;
На себе глянь тепер, який ти сивий став: 
Останній колосок холодний сніг сховав,
І нічим нам біля тебе живиться;
А голод за що нам терпіть?» —
Сказали Утята і ну швидчій летіть.

Чи знаєте ви сивого Кондрата?
Женивсь на дівці він та й мусить ще кричать, 
Що жінка щось його глядить не дуже хати. 
Мабуть, що упада їй діду одвічать,
Як сивому Степу одрізали Утята.

 

* * *

 

ХЛОПЦІ

Учора я дививсь, як хлопці 
Гуляли по толоці:
Здається, крам там продавав один,
Другі в опуки тощо грали,
То в дучку булку заганяли,
А далі здумали скакати через тин.
Хлоп’ята там були і прості, і письменні,
І кожний з них по-своєму скакав: 
Один летів як навіжений,
Знай, визвіривсь на тин та біля його й став; 
А інший, голову, мов той москаль, задравши, 
Пряменько витягнувсь та й скочив через тин, 
Та як же врізався об землю, вражий син, 
Колошу розідравши.
А виборного хлопченя 
Так скаче високо, так здорово літає!
Воно мале зовсім, од чого ж так скакає? — 
Собі подумав я
Та й придивляться став: аж сеє бісеня 
Як хоче скочить, то аж в землю присідає 
Та й присне разом відтіля!

Як ні крути, а правди нігде діти:
Коли б, як виборного діти,
І другі вміли присідать,
То, може б, і вони зуміли так скакать.

 

За матеріалами: Євген Гребінка. Поетичні твори. Упорядкування С.Д. Зубкова. Київ, видавництво "Радянський письменник", 1959, стор. 43 - 84.  

 

 

На нашому сайті дивіться інші байки Євгена Гребінки: 

Євген Гребінка, Школяр Денис, ілюстрована збірка байок, читати та завантажити.
Відомий український байкар Євген Гребінка (1812 — 1848 рр.) у своїх байках висміює людські вади, показує безправ'я селян та жорстокість поміщиків. У байці «Ведмежий суд» письменник хоч і говорить про суд Ведмедя та Вовків над Волом, але має на увазі розправу царських суддів над селянами-трудівниками. Панів, які занадто пишаються своїм походженням, письменник висміює у байці «Пшениця». Він глузливо називає їх половою, що завжди, як сміття, плаває зверху. Читайте у цій ілюстрованій збірочці повчальні та широко відомі байки Євгена Гребінки: "Дядько на дзвіниці", "Сонце та Хмари", "Ведмежий суд", "Верша та Болото", "Віл", "Горобці та Вишня", "Рожа та Хміль", "Ячмінь", "Гай та Сокири", "Рибалка", "Будяк та Коноплиночка", "Соловей", "Лебідь і Гуси", "Школяр Денис", "Вовк і Огонь", "Пшениця", "Цап".
 
 
Читайте вірші Євгена Гребінки:
 
Поезії Євгена Гребінки українською, Українська мелодія
Вірші Євгена Гребінки українською мовою: "Українська мелодія", "Маруся", "Човен", "Ліс", "Надпись к рисунку кн. С. А. Г[олицы]ной", "Варена".
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

 

Байки інших авторів на нашому сайті:​

Художня література для дітей. БайкиБайки – це стислі та лаконічні, але дуже змістовні і повчальні оповідання. Вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій  подано мораль. Головне у байках – глибокий зміст. Дійовими особами поряд з людьми виступають тварини, рослини, неживі предмети, які уособлюють певні ідеї та людські характери. У цьому розділі можете знайти байки Петра Гулака-Артемовського, Степана Руданського, Євгена Гребінки, Жана де Лафонтена, Івана Крилова (українською), Григорія Сковороди, Леоніда Глібова, Езопа.


Останні коментарі до сторінки
«Добірка байок Євгена Гребінки »:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми