Байка як жанр стоїть між фольклором (притчею, загадкою, прислів’ям) і власне літературною творчістю. Мета байки — алегоричне повчання, що випливає із створюваної ситуації, яка дозволяє читачеві робити певний висновок. Узагальнюючого змісту байці надає те, що в ній часто-густо діють тварини, за якими закріплені певні якості: ворона — дурість, лисиця — хитрість, лев — сила. Ця символіка знайома всім із казок, прислів’їв, а тому, якщо навіть мораль не формується, зміст дуже часто буває ясним. Кожний народ вносить у байку свої традиції, тому й при використанні одних і тих же сюжетів байки звучать по-різному. Доказом зазначеного є творчість Гребінки, який, за його ж визнанням, брав «...зміст деяких приказок... з байок Крилова й інших в цьому роді письменників...», однак вніс у байку народний колорит. Іван Франко назвав Гребінку «автором пречудових українських байок». Він написав їх небагато — всього 27, але вони стали безперечним явищем української літератури. Їхньою основою байкар зробив реальний пейзаж та світогляд простої людини, що й надало їм оригінальності, неповторної своєрідності.
Байки Гребінки — різноманітні за змістом. Вони написані й на загальнолюдські теми («Віл», «Дядько на дзвониці», «Мірошник»), й спрямовані на певну соціальну групу («Вовк і Огонь», «Пшениця», «Ячмінь»). Але кожна категорія байок — це звернення до чогось важливого і необхідного з точки зору моралі. Взяти, наприклад, байку «Дядько на дзвінниці», в якій розповідається про чоловіка, що зліз на дзвінницю і втішається тим, які малі люди на землі. Та він не помічає того, що з точки зору залишившихся внизу, сам він не то «щур», не то «горобець». Мораль проста: все в цьому світі відносне, й істина однієї людини, як би високо вона не піднялась, — це ще не вся істина.
Соціально-викривальні байки письменника, може, й не такі гострі і не завжди мають конкретного адресата, однак заперечують форми життя, котрі породжують потворну поведінку (лестощі, підлабузництво, чванство), спрямовані проти суспільного ладу, в якому головним принципом є насильство. Як не можна примирити вогонь і тіло, так неможлива згода між бідним і багатим — такий висновок байки «Вовк і Огонь». Містять критику байки «Ведмежий суд», «Пшениця», «Хлопці» та інші, але не тільки в цьому полягає їхня цінність. І сьогодні вони мають не лише викривальне значення, а й прилучають до народного світогляду, орієнтують на моральні якості, розвиваючи котрі, людина вдосконалюється, стає духовно багатшою.
За матеріалами: Гребінка Є. П., Глібов Л. І. Твори. Донецьк, видавництво "Донбас", 1986, стор. 8.
Байки Євгена Гребінки: "Злий Кінь", "Зузуля та Снігир", "Маківка", "Могилині родини", "Сонце та Вітер", "Грішник", "Ворона і Ягня", "Мірошник", "Утята да Степ", "Хлопці".
Читайте у цій ілюстрованій збірці широко відомі повчальні байки Євгена Гребінки: "Лебідь і Гуси", "Дядько на дзвіниці", "Сонце та Хмари", "Ведмежий суд", "Верша та Болото", "Віл", "Горобці та Вишня", "Рожа та Хміль", "Ячмінь", "Гай та Сокири", "Рибалка", "Будяк та Коноплиночка", "Соловей", "Школяр Денис", "Вовк і Огонь", "Пшениця", "Цап".
