Байки – це коротенькі прозові чи віршовані розповіді, що мають в собі повчання морального характеру. Повчання є обов`язковою ознакою цього літературного жанру. Байки нагадують стислі оповідання про тварин, птахів та людей, про живих істот і предмети неживої природи. Вони надзвичайно прості за побудовою, лаконічні за словесним вираженням сюжету і головної думки. Це ніби щоденне спостереження розумного дослідника над найрізноманітними явищами і подіями в навколишньому світі, на підставі результатів яких він, осмислюючи, виводить певні закономірності у формі моральних повчань та закликів.
Байки українського письменника Петра Гулака-Артемовського: "Пан та собака", "Батько та син", "Дві пташки в клітці", "Рибка", "Дурень і розумний", "Цікавий і мовчун", "Лікар і здоров'я".
Іван Франко назвав Євгена Гребінку «автором пречудових українських байок». Він написав їх небагато — всього 27, але вони стали безперечним явищем української літератури. Їхньою основою байкар зробив реальний пейзаж та світогляд простої людини, що й надало їм оригінальності, неповторної своєрідності.
Родоначальником нового виду байки у світовій літературі є французький поет, байкар Жан де Лафонтен. Популярність цьому видатному письменникові принесли саме байки. Твори, близькі до цього жанру, в середині 17-го століття існували в Європі лише в перекладах байок Езопа і східних збірниках. Лафонтен довго йшов до свого покликання. Його оповідання у віршах і невеликі поеми, написані в зрілому віці, спиралися на народну мудрість, відбивали погляди простих людей. І все це — з іронічною посмішкою. Витончений гумор і дотепність байок Лафонтена стали джерелом натхнення знаменитого байкаря Івана Крилова. Українською мовою байки Лафонтена вперше зазвучали у прозових переказах Любомира Селянського. Перший україномовний віршований переспів, здійснений Ярославом Вільшенком, вийшов у Львові у 1935 році. Серед перекладачів байок Лафонтена — Іван Світличний, Микола Терещенко, Микита Годованець.
Творчість Крилова зіграла важливу роль в історії літератури. Традиції великого байкаря цілком відчутні у творчості багатьох наступних поетів і прозаїків; досить згадати хоча б сатиричні казки Щедріна. Криловські байки зіграли чималу роль і в розвитку літератур народів. З особливим інтересом було сприйнято баєчне новаторство російського поета в українській літературі. Тарас Григорович Шевченко добре знав і високо цінував байки Крилова. Його традиції сприяли розвитку й зміцненню байки як одного із провідних жанрів української поезії XIX сторіччя. У першу чергу тут варто назвати Євгена Гребінку і, особливо, — Леоніда Глібова, з іменами яких пов’язане остаточне утвердження реалістичної байки в українській літературі.
Читаймо байки легендарного давньогрецького поета-байкаря Езопа. Його герої – здебільшого звірі, тварини, рослини, але насправді Езоп зображає людей, викриваючи їхні вади – лукавство, брехливість, боягузтво, нещирість. Байкар висміює й засуджує ці негарні риси, властиві деяким людям, протиставляючи їм правдолюбство, хоробрість, чесність.
За словами Івана Франка, Григорій Савич Сковорода є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у староруській і давній українській літературі на величезному просторі часу — від автора "Слова о полку Ігоревім" до Котляревського і Шевченка. Художня проза Сковороди — це збірник "Байки харківські". Байка як жанр часто зустрічалася в давній українській літературі і фольклорі. За Сковородою, байка має сприяти у пошуках і розкритті вічної істини, його байки були спрямовані на викриття суспільних болячок, підносили дух громадянської гідності, культ розуму, картали світ зловживань, обдурювання, кар'єризму, вельможного самодурства, чинопочитання, наживи, самохвальства, тупоумства.
"Здається, байка просто бреше,
А справді ясну правду чеше.
Нікого в світі не мине.
Читайте, згадуйте мене."(Леонід Глібов)
Дякую ви мені дуже допомогли