На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Григорій Сковорода. "Байки харківські"


За словами Івана Франка, Григорій Савич Сковорода є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у староруській і давній українській літературі на величезному просторі часу - від автора "Слова о полку Ігоревім" до Котляревського і Шевченка. Художня проза Сковороди - це збірник "Байки харківські". Байка як жанр часто зустрічалася в давній українській літературі і фольклорі. За Сковородою, байка має сприяти у пошуках і розкритті вічної істини, його байки були спрямовані на викриття суспільних болячок, підносили дух громадянської гідності, культ розуму, картали світ зловживань, обдурювання, кар'єризму, вельможного самодурства, чинопочитання, наживи, самохвальства, тупоумства.
Поруч із використанням езопівських сюжетів у байках "Орел та Черепаха", "Жаби", "Чиж і Щиглик", "Олениця та Кабан" Сковорода створює низку оригінальних за сюжетом творів, що постали на матеріалі народного епосу, народної мудрості. 

(Переклад В.Шевчука)

"Люб’язний приятелю!
На сьомому десятку нинішнього століття, полишивши вчительську посаду й усамітнившись у лісах, полях, садах, селах, хуторах та пісках, що лежать докруж Харкова, навчав я себе доброчинству і студіював біблію; тоді ж добропристойними забавками розважаючись, написав півтора десятка байок, ще не маючи з тобою знайомості. А сього року в селі Бабаях примножив їх до половини. Поміж тим як писав додаткове, здавалося мені, що ти завжди присутній, схвалюєш мої думки і разом до них зі мною причащаєшся. Дарую ж тобі три десятки байок — тобі й подібним до тебе!
Батьківська кара має в гіркоті своїй солодощі, а мудра іграшка таїть в собі силу.
Нерозумну бундючливість зустрічають по зовнішності, випроводжають по сміху, а розумний жарт добрий вінчає кінець. Немає смішнішого, як розумний вигляд з порожнім нутром, і немає нічого веселішого, як смішне обличчя з прихованою поважністю. Згадайте прислів'я: «Хвалився гриб гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови нема».
Я й сам не люблю мінливих масок тих людей і справ, про які можна сказати українською приказкою: «Стукотить, шумить, гримотить... А що там? Кобиляча мертва голова біжить». Кажуть і росіяни: «Літала високо, а сіла недалеко»,— про тих, що багато та красно говорять, а слухати нічого. Не любі мені ся порожня зарозумілість і пишна пустеля, а миле те, де зверху нічого, а під сподом — щось, зовні брехня, а всередині істина. Така річ і людина звалася у греків сілінос — картинкою, що зверху смішна, а всередині — красою велична.
Друже мій! Не зневажай байкарства! Байка і притча — одне й те ж. Не по гаману цінуй скарб — праведним судом осуджуй. Байка тоді буває погана й дурна, коли в підлій та смішній шкаралущі своїй не містить зерна істини; схожа тоді на порожній горіх... Іноді в куш сміття ховається перлина... Як обряд є без сили божої порожнеча, так і байка без істини. Коли ж вона з істиною — хто посміє назвати її брехливою? Отже, все чисте чистим, а оскверненим і невірним ніщо не чисте, бо осквернилися їх розум і совість... Сим хворим, позбавленим страху божого, а з ним і доброго смаку, будь-яка їжа здається гидкою. Не їжа гидка, а осквернені в них розум і совість.
Сей цікавий і складний рід писання був звичайним у найкращих стародавніх мудреців. Лавр і взимку зелений. Так мудрі і в забавках розумні, а в брехні правдиві. Істина їхньому гострому зорові не здаля бовваніла, як підлим розумам, а ясно, як у свічаді, виставлялася, і вони, забачивши добре живу її подобу, вкладали її в різноманітні форми.
Ніякі барви не передають краси троянди, лілеї, нарциса настільки жваво, наскільки величне у них незриме... Звідси народилися символи, притчі, байки, подобизни, приказки... І не дивина, що Сократ, коли його внутрішній янгол — керманич у всіх його ділах — повелів писати вірші, вибрав Езопові байки. І як найвправніша картина здається неукам брехнею, так і тут виходить...
Сонце всіх планет і цариця — біблія — з тайнотворених картин, притч і подобизн склалася. Вся вона ліплена з глини, але в сю глину вдихнутий дух життя і ховається мудрість усього смертного. Відобразити, приєднати, уподобити — означає те саме.
Прийми ж, люб'язний приятелю, щирим серцем від твого друга сю небезсмаковиту думок його воду. Не мої се думки і не я їх вигадав: істина — безначальна. Але ж люблю — з тим і мої, люби —і будуть твої. Знаю, що твій тілесний образ дуже різниться від мого опудала, але дві різні посудини хай наповняться одним напоєм, хай будуть єдина душа і єдине серце! В єдності думок і полягає справжня дружба. Все не наше, все загине. І самі тіла наші. Самі лише думки завжди з нами, сама лише істина вічна, а ми в ній, як яблуня в своїм зерняті, затаїмося.
Будьмо ж дружні! Прийми і споживай моїх чотириногих звірів, зміїв та птахів. Хай тебе бог благословить!.. Вони ніщо інше, як образи, що прикривають, як полотном, істину...
Люб'язний приятелю! Твій вірний слуга...
Григорій Сковорода
1774 р.,
с. Бабаї"

За матеріалами: Григорій Сковорода. "Байки харківські". Видавництво "Відкрита книга", 2011.


"Сими трьома птахами визначається добра дружба. Дружбу годі випросити, купити чи силою вирвати. Ми любимо тих, кого любити нам природою дано,— се так само, як споживаєм те, що природі дано... І як не можна коня з ведмедем, а собаку з вовком впрягти у віз, так годі сподіватися, щоб не відірвалося старе сукно, пришите до нового, і гнила дошка, приклеєна до свіжої. Така ж незгода є між двома людьми різної вдачі, а найбільша неспорідненість між добрим і злим серцем. Жайворонок з дроздом і соловейком можуть приятелювати, але з яструбом чи нетопиром — ніколи. Одне лише неможливе для жайворонка — жити в саду, так само як соловейкові жити в степу. Се у греків звалося Антипатія. А в усьому іншому між ними однакова вдача — Симпатія. Не слід приневолювати друга до того, що тебе звеселяє, а його мучить. Багато хто згаданій приказці перечить: треба, мовляв, і ворогів любити. Безперечно, але дружба така само, як і милостиня; багато ступенів оточують центр престолу її. Усім добродійником бути можеш, але не повірником. Інакше благодіємо ми до домашніх та родичів, інакше — до гостей і сторонніх..."

(Григорій Сковорода)

 

"Звичайно, ся премудра Єва — прабаба усіх тих штукарів, котрі людину цінують по одежі, по тілу, по грошах, по хоромах, по імені, а не по її плодах життя. Ці правнуки, маючи однаковий з нею смак, достеменно доводять, що вони — плід цієї райської яблуні. Чисте і незаздрісне серце, милосердне, терпеливе, кураж-не, прозорливе, стримане, мирне, — ось чистий дзвін і чесна душі нашої ціна! Відомо, що в царських хоромах є посуд, порцеляновий, срібний і золотий, за який, звичайно, чесніший глиняний і дерев'яний, проте з їжею... Мудра російська приказка ця: «Не красна изба углами, красна пирогами». Довелося мені в Харкові бачити між премудрими емблематами* і таке: намальований там схожий на черепаху гад з довгуватим хвостом, посеред черепа, прикрашаючи його, сяє велика золота зірка... Але під ним написано таке: «... під сяйвом виразка»..."

(Григорій Сковорода)

 

"Не можна начудуватися з дурнів, які зневажили і зганьбили найчесніший і неоціненний бісер добродійства лише задля того, щоб продертися до чинів, зовсім невідповідних до їхніх нахилів. Який нечистий їм нашептав на вухо, що ім'я та одяг змінять їхнє буття, а не життя чесне, гідне чину? Ось достеменно Езопові гра-ки, що вдягаються в чуже пір'я! З такого зшите існування життя нагадує човен, у якому їхали морем зодягнуті по-людському мавпи, і жодна не вміла кермувати. Той, хто має освічене око, яку безліч бачить він ослів, убраних у лев'ячу шкуру! А для чого вбрані? Для того, щоб вільніше могли рабські свої вибаганки вдовольняти, людей турбувати і проламуватись крізь загороди громадянських законів. І ніхто з достойних честі на непоштивість так не сердиться, як ці мавпи з ослами та кабанами. Стародавнє грецьке прислів'я: «Мавпа є мавпою і в золотім уборі»..."

(Григорій Сковорода)

 

"Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли він куражніший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить біля нори, хоча, зловивши, й не їсть миші. Замкни в достатку бджолу, чи не помре з туги, в той час, коли можна їй літати по квітоносних лугах? Що гірше, ніж купатися в достатку і смертельно каратися без природженого діла? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природженого діла. І немає більшої радості, аніж жити за покликанням. Солодка тут праця тілесна, терпіння тіла і сама смерть його тоді, бо душа, володарка людини, втішається природженим ділом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий Катон * чим мудрий і щасливий? Не достатком, не чином тим, що йде за натурою, як видно з Ціцеронової * книжечки «Про старість»...
Але ж розiбратися треба, що то значить — жити за натурою. Про се сказав древній Епікур таке: «Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним».

(Григорій Сковорода)

"Рак точну правду мовить. Без розуму й за морем погано, а мудрому чоловікові весь світ — рідний край: скрізь йому і завжди добре. Він добро не збирає по місцях, а носить його в собі. Воно йому — сонце у всі часи і як скарб у всіх країнах. Не місце його, а він оживлює місце, не вигнанець, а подорожній, і не вітчизну кидає, а лише змінює її; куди прийшов — тої землі і син, бо несе в собі народне право..."

(Григорій Сковорода)

 

"Лев — це образ Бiблi, проти якої повстають i лаються поганськi мудрецi. Вони гадають, що вона мертва i свiдчить про стихiйну мертвоту, не враховуючи, що в тлiнних її образах криється вiчне життя i що все те встає і пiдноситься до такого. "Бог наш на небi i на землi..." I, не тямлячи, що вихiд її — то вихiд життя, лаються, чуючи таке: "Згори мудрствуйте... Не тут”. А як тiльки блиснуло свiтло повстання її, тодi переходить на них: "Розженуться  вороги її..." Ось чому Василiй Великий каже про Євангелiє, що воно — воскресiння мертвих..."

(Григорій Сковорода)

 

"Дурість у багатстві пишається і лається, а в злиднях осідає і впадає у відчай. Вона в обох долях нещасна. Там біснується, як у гарячці божевілля, а тут з ніг валиться, як стерво... Сліпа дурість одне лише зло в усьому бачить. Для сього століття над століттям підносять, народ вище народу. Невдоволена ні своїм станом, ні країною, ні віком, ні спорідненістю, ні долею, ні хворобою, ні здоров'ям, ні смертю, ні життям, ні старістю, ні юністю, ні літом, ні зимою, ні ніччю, ні днем і, як удача, то підноситься до небес, а то спускається в розпачі до безодні, позбавлена як світла і духу віри, так і найсолодшого світу з душевною рівновагою, і спалюється полум'ям власних своїх печалей..."

(Григорій Сковорода)

 

"Сила: І рід, і багатство, і чин, і споріднення, і тілесні принади, й науки не спроможні утвердити дружбу. Лише серця, думками єдині, й однакова чесність людяних душ, що у двох чи трьох тілах живуть,— ось де справжня любов і єдність..."

(Григорій Сковорода)

 

"Свiтськi книги, безсумнiвно, наповненi великою користю та красою. Коли б вони спитали Бiблiю: чому перед нею вони й дещицi тi слави не мають i нащо їй створюють вiвтарi та храми, "Сама не вiдаю,— вiдповiла б вона. — Я складена з тих-таки слiв i речень, що й ви, i навiть ще з гiрших та варварських. Але в безсмаковитих моїх водах, як у дзеркалi, чудово сяє невидиме, проте свiтле око Боже, без якого ваша користь порожня, а краса мертва". Звичайно,  цим-от  деревом  життя усолоджується  несмачних речей його гiркота, коли вибуяла вода його перетворюється у вино, що звеселяє серце людинi. Це про неї каже Соломон таке: "Звеличилась ти над усiма. Брехливої догоди i суєтної доброти жiночої немає в тобi"....

(Григорій Сковорода)

 

"Багато хто, занедбавши споріднену їм роботу, лише співають, п'ють та їдять. У сім гультяйстві вони терплять їдучішу нудьгу, ніж ті, хто працює без ослабу. Співати, пити та їсти — не робота, а лише крихітний хвостик з головного, призначеного нам діла. А хто для того їсть, п'є та співає, щоб охочіше після відпочинку взятися до роботи, як до покликання свого, тому ні-коли нудьгувати: щодня він і працює, і відпочиває, і се про нього приказка: «Добрій людині щодня свято». Робота наша — джерело радості. А коли кого своя робота не звеселяє, той, звичайно, їй не родич, і не її вірний приятель, але щось біля неї любить, і як не спокійний, так і не щасливий. Але немає нічого солодшого, як спільна для нас усіх робота. Вона є голова, світло і сіль будь-якого окремого заняття... Щасливий той, хто поєднав любе собі заняття із загальним. Воно є справжнє життя. І тепер можна зрозуміти таке Сократове слово: «Дехто живе для того, щоб їсти й пити, а я п'ю й їм для того, щоб жити»."

(Григорій Сковорода)

 

"Хто верблюд, той каламуть потопних слів п'є, не досягаючи до тієї джерельної голови... Слово, ім'я, знак, шлях, слід, нога, копито, термін — то є тлінні ворота, що ведуть до нетління джерела. Хто не поділяє словесні знаки на плоть і дух, той не може відрізнити воду від води, красот небесних і роси... Описувачі звірів пишуть, що верблюд, перед тим як пити, завжди каламутить воду. А олень — любить чисту."

(Григорій Сковорода)

 

"Світло і тьма, тління і вічність, віра й нечестя складають весь світ і потрібні одне одному. Хто тьма — хай буде тьмою, а син світла — хай буде світлом. З плодів їх пізнаєте їх."

(Григорій Сковорода)

 

"Без природи — як на манівцях: чим далі йдеш, тим більше заплутаєшся. Природа є вічне джерело бажання. Ся ж воля (за прислів'ям) гірша всілякої неволі. Вона спонукує до досвіду. Досвід — батько мистецтву, знанню та звичці. Звідси пішли усі науки, і книги, і вправності. Ця головна і єдина навчителька вірно вчить птаство літати, а рибу плавати... Так само як сіль без солону, як цвіт без свого природного духу, а око без зіниці, так і неприроджене діяння завжди позбавлене чогось таємного. Але се тайне є розум... тобто благота чи краса, і не залежить від науки, а навпаки: наука залежить від нього. Пані Діана, як надмір навчена, але не досить розумна тварина, зволила спитати: «А коли немає природженості, тоді скажи, будь ласка, що може зробити навчання досконалим?» Слово perficit означає: веде до досконалості чи завершення. Адже кінець, як у кільці, завжди з'єднаний зі своїм початком, залежить від нього, як плід від свого насіння. Треба знати те, що світлицю без основи і стін покрівлею крити не годиться."

(Григорій Сковорода)

 

"Ціна і честь — одне і те ж. Пустоцвіт прибирає блискучого вигляду, прибирає подобу фальшивого діаманта і злодійської монети. Освіченість, милосердя, великодушність, справедливість, постійність і цнотливість — ось ціна наша і честь! Давня приказка говорить: «Дурень шукає видного місця, а розумного і в кутку видко»."

(Григорій Сковорода)

 

"Всяка розкіш може зубожіти і висохнути, як озеро, лише чесне ремесло забезпечить непишне, але спокійне існування... Скільки багатіїв щодня стають жебраками. В цьому єдиним спасінням є ремесло. Найбiднiшi раби народжуються вiд предкiв, що жили в калюжi великих статкiв. I недаремно Платон сказав: "Усi королi — з рабiв, а всi раби походять з королiв". Це буває тодi, коли пан усього — час — знищує багатство. А знаємо ж, що всiх наук голова; око й душа — це навчитися жити порядним життям, заснованiм на законi вiри й Божого страху, як на вiдправному пунктi. Це i є основа й джерело, що породжує струмки цивiльних законiв. I є воно каменем для стiн тим, хто бажає збудувати благословенне житло. Цього каменя твердiсть мають у собi для користi всi посади й науки, а вони тримають суспiльство у гараздi."

(Григорій Сковорода)

 

"Чим краще добро, тим більшим трудом, наче ровом, воно обкопане. Хто труда не докладе, той до добра не прийде."

(Григорій Сковорода)

"Ліпше в одного розумного і доброго бути у любові та шані, ніж у тисячі дурнів."

(Григорій Сковорода)

"Прагнення насолод і слави багатьох збиває у протиприродний стан. Се тим шкідливіше для них буває, чим більша така невідповідність. І зовсім небагатьох мати зродила, приміром, до філософії і доброславного життя."

(Григорій Сковорода)

"Народжуються i такi, що не хочуть йти на вiйськoву службу та одружуватись, щоб iнших вiльнiше навчати розумної чесностi, без котрої всяка стать недійсна."

(Григорій Сковорода)

"Хто на погоду i врожай сердиться, той замiряється на всетворящого Бога"

(Григорій Сковорода)

"Багато хто, не маючи сили щось зробити, не вірить, що можуть те інші. Безліч є таких, хто через розніженість відучені мандрувати пішки. Се свідчить, що практика без природженості безглузда, а природженість утверджується практикою. Яка користь знати, як робиться діло, коли ти сам його не зробиш? Взнати не важко, важче зробити. Наука та досвід — се одне і те ж, вона не в знанні самім живе, а в діянні. Як і робота без природженості, так і знання без роботи — мука. Ось у чому різниця між знанням та наукою." 

(Григорій Сковорода)

"Не мале те, чого досить на прожиття, врешті, достаток і багатство є те саме".

(Григорій Сковорода)

"Народ повинен служити керманичам своїм і годувати їх"

(Григорій Сковорода)

"Хто народжений до того, щоб бавитися вічністю, тому приємніше жити в полях, гаях і садах, аніж у містах."

(Григорій Сковорода)

"У людей з різними природними нахилами і життєві шляхи різні. Одначе всім один кінець — чесність, лад і любов."

(Григорій Сковорода)

"Краще вже сухар з водою,
Анiж цукор iз бiдою".

"Хто не любить клопоту, мусить навчитися жити просто й убого."

(Григорій Сковорода)

"Фабулка ця для тих, хто честь свою на самiй пишнотi поклали."

(Григорій Сковорода)

"Багато людей без природи починають великі справи, та погано кінчають. Добрий намір і кінець - всякій справі є вінець".

(Григорій Сковорода)

"Серце і звичаї людські, а не зовнішні якості мають свідчити за те, хто ти є. Дерево по плодах пізнається".

(Григорій Сковорода)

"Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний ляпає без пуття."

(Григорій Сковорода)


Останні коментарі до сторінки
«Григорій Сковорода. "Байки харківські"»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар