Розквіт жанру байкарства в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Івановича Глібова. Це ім’я відоме кожному українцеві. Воно стоїть в одному ряду із іменами всесвітньо-відомих байкарів: Езопа, Лафонтена, Крилова. Саме як байкар Глібов здобув широке визнання в українській літературі. Він виставляв на посміховисько одвічні суспільні біди, надаючи їм українського забарвлення. Жива, багата мова, легкість діалогів та дотепність байок зробили їх популярними серед дітей і дорослих.
* * *
Посилання на байки Леоніда Глібова, розміщені у цьому підрозділі, - за абеткою:
"
На відео: велика добірка байок Леоніда Глібова, представлених студією .
* * *
Читайте також на "Малій Сторінці":
Читайте віршовані загадки Леоніда Глібова про книжку, телятка, руки, скрипочку, бджілку і медок, повний місяць і зорі, про сонце, ніч і комара, колесо у возі, дощову хмару, про піч, багаття і димок, кавуна і ножа, млинці, вареники, цибулю, сокиру, косу, віник і деркач, всесвітню дорогу, про голову людську і правдивого чоловіка, про блоху та горох.
Багатомільйонний український читач з глибокою любов’ю і повагою згадує ім’я Леоніда Івановича Глібова, талановитого байкаря, видатного майстра художнього слова, твори якого зайняли почесне місце в українській класичній літературі. Життя поета було сповнене напруженої творчої праці, щирого прагнення допомогти рідному народові «живим словом правди і просвіти».
"Старенька Миша горювала:
Їй ніде, бідній, було жить,
Головоньки на старість прихилить;
Сама собі по світові блукала…"
(Леонід Глібов)
"... Скочиш на траву шовкову
— Все співав би та співав.
На таку веселу мову
Муравей йому сказав:
— Проспівав ти літо боже,
— Вдача вже твоя така,—
А тепер танцюй, небоже,
На морозі гопака!" (Л. Глібов)
"... Ай не велика, бачся, штука,—
Так Лебідь рветься підлетіть,
Рак упирається, а Щука тягне в воду.
Хто винен з них, хто ні —
судить не нам
Та тільки хура й досі там."(Леонід Глібов)
"... За жменю цих цяцькованих Перлинок
Не дав би я і зернятка пшона,
— Нехай дурний Індик ковтає.
Так недотепа неборак
Ганьбує те, чого не знає,
І думає, що добре так."(Леонід Глібов)
"... Не слуха Жаба, дметься гірш,
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила?
З натуги луснула — та й одубіла!
Такі і в світі жаби є,
Прощайте, ніде правди діти;
А по мені — найлучче жити,
Як милосердний Бог дає." (Л. Глібов)
"... — Не бачить Лева нам живого!
Бо знаєш, що за звір той Кіт!
Отак, як хто кого боїться,
То й думає, що на того ввесь світ.
Так буде, як і він, дивиться."(Л. Глібов)
"... «А що? Попавсь — от тобі й на!
Вже, певно, голова дурна...
Не бійсь, мене б не піддурили,Хоч як би не хитрили!
Бо я не Чижик! Ні... оце!»
Аж гульк — і сам піймавсь в сільце..
Ото на себе не надійся,
Чужому лихові не смійся!"(Л. Глібов)
"... І журиться вівчар, і плаче бідна мати,
Бо то не іграшки, не жарт —
В зубах собачих побувати.
Такого лишенька ніколи б не було,
Коли б не слухали дурної волі;
Жило б собі ягнятко і росло,
Радіючи на ріднім полі."(Л. Глібов)
"Ми й між людьми чимало знаєм
Брехливих прихвоснів таких;
Вертяться скрізь, щоб бачили і їх:
І ми, мов, тут — турбуємось і дбаєм!"(Л. Глібов)
"Так завидющий чоловік
На брехні верне свій язик;
Чого не втне чи не достане —
Усе погане."(Л. Глібов)
"Осел прислів’я нагадав,
А я до байки приладнав:
Нехай не забувають люде,
Що дурень всюди дурнем буде."(Л. Глібов)
"Козаченьки молодії,
Орли золотії!
До вас байку докотила
Порадонька мила,
Щоб і ви не забували,
Як діди казали:
Не жалкуй на тую долю,
А на дурну волю! "(Л. Глібов)
"— Я — Ластівка, а ти Шуліка;
Я людям не чинила зла,
Де не була,
А ти подумай, пане-брате,
Яке життя твоє завзяте:
Ввесь вік курчат і пташечок хапав,
Ні ласки, ні жалю не знав.
Давно-давно мовляють люде:
Що добренько роби, то добре й буде."(Леонід Глібов)
"... Бодай би Кундель той пропав!
На Хом’яка нагнав таке він лихо,
Що той і приказку у норку заховав,
Аби, як кажуть, лихо тихо."(Л. Глібов)
"... Лукавий чоловік словами нас голубить,
Неначе всіх і жалує, і любить,
Для правди, для добра живе,
Як по воді пливе;
А ближче придивись ти —
І видно, що виля хвостом:
Помажу, мов, медком,
Солодше буде з’їсти."(Л. Глібов)
"... Бровко мовчить, і я мовчу,
Води не сколочу…
Вам сміх, мені гостинців в’язка.
Чи гарна моя казка?"(Л. Глібов)
"... І між людьми такі ж бувають,
Як і на яворі, шелестуни;
Нехай же баєчку вони
На вус собі мотають."(Л. Глібов)
"... І я там був, і придивлявся,
І кривду вилаять хотів, —
Лев заричав, а я злякався
І приказку десь загубив."(Л. Глібов)
"... На світі живучи, довіку вчись;
Що наробила здуру Щука —
Се всякому наука:
Чого не тямиш — не берись."(Л. Глібов)
"... Ти, мабуть, виплодивсь не в наших сторонах.
Коли б ти нашого наслухавсь півня,
Тоді б ще краще заспівав;
Хоч він тобі й нерівня,
А все-таки хоч трохи б перейняв.—
Такої похвали співун не сподівався;
Якби був знав,
То й не співав."(Л. Глібов)
"... Почув я раз — старі сміялись люде,
Що квач притикою не буде;
Питаю: Як? — А так, як бач,
Причина невелика:
Якая ж із квача притика,
Коли він квач?"(Л. Глібов)
"... Що наші прадіди — нехай їм легко буде —
Великий город Рим од ворога спасли...—
А хлопець слуха і сміється:
— Тривайте, прийдуть празники —
І ваша славонька минеться:..."(Л. Глібов)
"... До прикладу я хочу так сказати:
Де треба настрашить, там нічого в кутку,
Як кажуть, прясти на тонку
І теревені розпускати."(Л. Глібов)
"... Прилащиться підлиза хоч до кого,-
Солодкі слова
Приманюють великого й малого,—
То вже така дурниця світова;
Про се розумні знають люди,
Та що ж ви будете робить:
Хто маже — не скрипить,—
Так, мабуть, і довіку буде."(Л. Глібов)
"... Росло б, і розрослось,
І виросло б, набралось сили,
І хоч самому б жити довелось,
Біди б не склалось...
Світе милий!
Нам лишенько через таких,
Та жалко й їх.
Моторнії сини й онуки!
Читайте байку — для науки."(Л. Глібов)
"... І люди є такі ледачі,
Мудрують по-собачи:
Ми, бачте, сила, ми — стовби,
У нас, мов, золоті лоби,
Ми громадяни,—
А то все суччя копійчане,
Бадилля світове!..
Сказав би щось про Квачана такого
І що воно й до чого, —
Та цур йому — бо ще порве!.."(Л. Глібов)
"... Велике діло — проженуть!
Не можна в двері — я в кватирку
Або пролізу в іншу дірку —
І зась усім!
Нехай ся байка мухам буде,
Щоб не сказали часом люди,
Що надокучив їм." (Леонід Глібов)
"... Вже близько хмара... дощик накрапає...
І зразу зашумів — Долину звеселив...
А тії Квіти, шовком вбрані,
Попадали, неначе п'яні,—
Пропала чвань! Тепер — куди не глянь —
Скрізь по двору їх вітер носить.
Розумному, як кажуть, досить!"(Л. Глібов)
"Одваживсь Вовк у Лева попросити,
Щоб старшиною до Овець
Наставили його служити...
Лукавий молодець!... Панове громадяни!
Ся байка вам в пригоді, може, стане."(Л. Глібов)
"... Колись і між людьми чимало
Таких ягнят попропадало.
Тепер гадюкам час сказать:
Минулися вже тії роки,
Що розпирали боки,—
Дай, боже, правді не вмирать!"(Л. Глібов)
"... Ведмедику лиха година:
Зарився у лозі,
Дарма, про все йому байдуже,
Лежить та ласує медком.
«З тобою,— дума,— милий друже,
Нам тільки й жити двом».
Таких Ведмедів на приміті
Ще трохи є у нашому повіті."(Л. Глібов)
"... Я рідну Україну
Не проміняю на чужину,
Нехай се щастя вам самим..."(Л. Глібов)
"... Відкіль се взявся неборак?
Чому ж йому ніхто не вкаже?
Та се вже, справді, сором, глум!..
— Цить, язикатий! — дядько каже,—
Бо то ж мій кум..."(Л. Глібов)
"... Велике діло, братця, гроші!
З грошима й дурні прехороші!
Є в дурня гроші — він і пан;
Є в його дорогий жупан —
І розум є; всі поважають,
На покуті усі саджають..."(Л. Глібов)
"... — Який бугай? Я бугая
Не вгледів якось, пане-брате...
— Овва! Такий же ти, Кіндрате!
Таких Кіндратів бачив я, —
Уміють добре прибрехати...
Та цур їм! — лучче не чіпати."(Л. Глібов)
"... Ох, Кущику! — Билина каже,—
Я на чужині...
Хто щиро поважа родину,
Свій рідний край,
Тому не всюди рай:
Чужина в'ялить, як Билину."(Леонід Глібов)
"...Пильнують Вовчика, нема коли й заснуть,
А Вовка щось нема й не чуть...
Чого ж се так, що у Тараса часом
Буває добрий борщ із м'ясом
Та з начинкою пиріжки?..."(Л. Глібов)
"... Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У річці вражу Щуку утопити! —
Розумна річ! — всі зачали гукать,
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку."(Л. Глібов)
"... І - Вовк Ягнятко задавив...
Нащо йому про теє знати,
Що, може, плаче бідна мати
Та побивається, як рибонька об лід:
Він Вовк, він пан... йому не слід..."(Л. Глібов)
"... Яка ж в сій байці, братця, сила?
А та: ніколи не хвались,
Поки гаразд не зробиш діла."(Л. Глібов)
"...Лежи ж, коли лежати звик,
Та не базікай, дурню, дуже.
Буває, інший чоловік
Все приндиться, що довго служе.
А що в йому?
Те, що й у Камені тому."(Л. Глібов)
"... Отак і з тим буває,
Хто чортзна-де добро своє діває,—
А там як кинеться — вертить і так і сяк,
Неначе горобець у клітці...
Дивись, згодя — гуляє неборак
В Охрімовій куценькій Свитці."(Л. Глібов)
"... Се тобі за теє,
Щоб не дививсь ти на Щеня,
Бо не щодня бува бридня;
Воно дурне ще, молодеє,
А ти вже, Вовче, не Щеня!"(Л. Глібов)
"За що ж,— хто-небудь попитає,
Зозуля Півня вихваляє?
За те, що Півень годить їй
Та потакати добре вміє:
Рука, як кажуть, руку миє."(Л. Глібов)
"Я в одному селі по ярмарку гуляв
Та й бачив диво:
Якийсь там становий хвинтив спесиво
Біля чумацьких хур.
Чого він там никав — усі на вус мотали..
От якось у його тарані в'язку вкрали,
А він гукає: «Пробі! Калавур!»"(Л. Глібов)
"... Зате розумний чоловік
Живе тихесенько ввесь вік,
Не торохтить і не гукає —
Та й місце має."(Л. Глібов)
"... за недогарок вони
Людей і лають, і мордують
(Вони се так, бач, хазяйнують!..).
Та й диво, що у їх
Хазяйство піде все на сміх!"(Л. Глібов)
"... Оце ж то теє: на, небоже,
Те, що мені не гоже."(Л. Глібов)
"... - А що ж, кумасенько моя,—
Ховрах мовляє так Лисиці,—
Був гріх,— частенько бачив я
У тебе пір'ячко на пиці..."(Л. Глібов)
"... На сей раз приказка здалась
Що декому, мовляли, можна - другим зась."(Л. Глібов)
"... Ні, наші козаки ще з розуму не спали,
Щоб Вовка од біди сховали!
І так-таки ти сам себе вини:
Що, братику, посіяв, те й пожни!"(Л. Глібов)
Дякую.Яотримала гарну оцінку.
Гарні і хороші байки а мені хороша
Дуже гарні байки те що треба
В байці півень і перлика помелка в четвертому ряду в слові дощечка ви написали дещечка????
Яночко, дуже вдячні Вам за увагу. Спеціально для Вас - опублікували сторінку з книги з цією байкою. Таки там це слово пишеться з буквою "е" - дещицю клював.