Життєвий шлях Леоніда Івановича Глібова


ЖИТТЄПИС ЛЕОНІДА ІВАНОВИЧА ГЛІБОВА

(1827 - 1893)

 

Докладна біографія Леоніда ГлібоваВидатний український письменник Леонід Іванович Глібов розпочав свою літературну діяльність ще за життя Тараса Григоровича Шевченка, продовжував її одночасно з Марком Вовчком, Іваном Франком, Панасом Мирним, Степаном Руданським та іншими українськими письменниками XIX століття і завершив в роки, коли вже лунали молоді голоси Лесі Українки та Михайла Коцюбинського. Життя Глібова було сповнене напруженої творчої праці, щирого прагнення допомогти рідному народові «живим словом правди і просвіти».
Леонід Іванович Глібов народився 5 березня (21 лютого ст. ст.) 1827 року в селі Веселий Поділ, Хорольського повіту на Полтавщині, в родині управителя маєтків магнатів Родзянків. У цих магнатів у різний час бували О. С. Пушкін і Т. Г. Шевченко і говорили про них як про самодурів-кріпосників.
В маєтку Порфирія Родзянка в селі Горби Кременчуцького повіту, куди батько переїхав по службі, минуло раннє дитинство Глібова. Початкової грамоти Глібова навчила його мати, культурна і освічена жінка. У 1840 році він вступає до Полтавської гімназії. У 1847 році виходять з друку «Стихотворения Леонида Глебова» російською, в яких молодий автор виявив неабиякий поетичний хист. Ці твори ще несуть в собі явні сліди наслідування Пушкіна, Лермонтова, Кольцова.
На формування світогляду молодого поета особливо вплинув Шевченків «Кобзар», який глибоко схвилював його палким співчуттям до знедолених і скривджених, багатством та чарівною красою поетичного слова. Перебуваючи в гімназії, Леонід Глібов зближується з групою місцевих українських літераторів, зокрема з поетом-романтиком Олександром Степановичем Афанасьєвим-Чужбинським. Поряд з творами Шевченка він з захопленням перечитує «Малороссийские приказки» (байки) Євгена Гребінки.
Захворівши, Леонід Глібов змушений був залишити гімназію. Після одужання і невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету, він вступає у 1849 році до Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька. В цьому учбовому закладі в свій час навчалися Микола Гоголь і Євген Гребінка.
По закінченню ліцею у 1855 році Леонід Іванович почав працювати викладачем історії та географії в дворянському училищі в місті Чорний Острів Подільської губернії, звідки у 1859 році переходить на посаду викладача географії в Чернігівську чоловічу гімназію. Як вчитель Глібов був активним прихильником демократичної педагогіки М. І. Пирогова, користувався популярністю серед учнів.
Ще у 1853 році в «Черниговских губернских ведомостях» з’явилися перші українські байки Леоніда Глібова, здебільшого вільні переклади з ІванаКрилова. У ці ж роки він пише українською і російською мовами ряд ліричних віршів в дусі пісенно-романтичної поезії  20 – 40-х років XIX століття.
У 1861 році в Петербурзі починає виходити журнал «Основа». У той час він був єдиним періодичним виданням українською мовою. У ньому були надруковані деякі твори Тараса Шевченка, Степана Руданського та Марка Вовчка. Леонід Іванович Глібов друкував у «Основі» не тільки нові свої твори, але й передруковував соціально загострені байки, написані ще на початку 50 років і опубліковані вперше в «Черниговских губернских ведомостях».
Журнал «Основа» виражав політичну лінію так званих «громад», які виникли в ряді міст Росії і України в 50 — 60-х роках XIX століття. Переважна більшість членів цих «громад» провадила культурно-просвітницьку діяльність в межах, дозволених куцими урядовими реформами, з цілковитою лояльністю щодо влади. Лише окремі учасники їх займали демократичні позиції і вносили своєю пропагандистською діяльністю деяку активність в сонну атмосферу ліберального руху. Ще у 50-х роках в Чернігові виникає такий гурток з місцевої інтелігенції. У цьому гуртку активну участь бере і Леонід Глібов з дружиною. Зокрема, він із запалом береться за здійснення занадто сміливої на той час думки — організації періодичного видання українською мовою. В одному з листів тих днів Леонід Глібов аргументував необхідність такого видання не лише потребою мати друковане видання українською в самому Чернігові, а й тим, що далеко не всі були задоволені журналом «Основа», редагованим Кулішем і Білозерським.
Внаслідок зусиль Глібова з липня 1861 року починає вихадити щотижнева газета «Черниговский листок» російською і українською мовами, яка, судячи з передової першого номера, мала бути швидше літературним органом ніж газетою в звичайному розумінні цього слова.
За задумом письменника, програма «літературного ВІДДІЛУ» охоплювала написані російською та українською невеличкі оповідання, вірші, подорожні нотатки, нариси з народного побуту, анекдоти, сцени, гумористичні замітки, епізоди з мисливського життя.
Хворому на очі Л. І. Глібову доводилось перемагати значні труднощі, пов’язані з виданням газети ( в основному брак коштів і постійних співробітників), самому бути і редактором, і коректором, і найдіяльнішим співробітником «Черниговского листка». Робота в газеті була по суті безкорисною. Прибутки від видання її не покривали навіть вартості паперу та друкарських витрат.
Перу Леоніда Глібова в «Черниговском листке», що виходив з тривалими перервами в 1861 —1863 роках  належать майже всі передові (під назвою «Новости, вести и слухи»), чимало фейлетонів на громадські теми, кілька театральних рецензій (переважно про вистави місцевого драматичного гуртка) і цілий ряд прозових і поетичних творів російською та українською мовами, які друкувалися здебільшого під псевдонімами: «П. Сонин», «Ив. Кенер», «Простодушный».
«Черниговский листок» висвітлював питання громадсько-культурного життя України того часу, подекуди викривав зловживання урядової адміністрації, ставлячись з неприхованою симпатією до селянства, яке після реформи 1861 року дістало «голодну волю».
Обставини життя в «губернском хуторе», як іронічно називав Глібов Чернігів, коли «недріманне око» місцевої адміністрації пильно слідкувало за проявами «вільнодумства», часто примушували письменника вдаватись до алегорій, прозорих натяків там, де мова йшла про важливі громадські проблеми. Проте письменник знаходив шлях сказати правду про вороже і байдуже ставлення пануючих верств до інтересів народу, висловити своє співчуття жертвам панської сваволі. В «Заметках простодушного» («Черниговский листок», 1861 р., № 4) він з обуренням розповідає про держиморду-пристава, який знущається з розсильного Черв’яка, про злодія-смотрителя, який обкрадає хворих та інвалідів, але одержує... орден Станіслава. Вдаючи, ніби мова йде про невідому місцевість, де відбуваються ці неподобства, автор насправді говорив про чернігівські справи. Його зауваження, ніби в Чернігові кожен йде своїм шляхом тихо і спокійно, де в судах не крадуть, де існує справедлива адміністрація і сердечне піклування отців духовних про свою паству, є не що інше, як тонка іронія.
Вияв свого критичного ставлення до дійсності у вигляді іронізованої розповіді благонаміреного громадянина — улюблений сатиричний засіб письменників-різно- чинців. Леонід Іванович Глібов активно підтримав в газеті прогресивні заходи М. І. Пирогова щодо створення недільних шкіл для народу з навчанням на рідній мові, вважаючи, що вони «составляют одно из действительнейших средств распространения грамотности в кругу простого народа, в поте лица добывающего себе насущный хлеб». («Черниговский листок», 1861, № 1). На авторитет М. I. Пирогова посилається письменник і в статтях про жіночу освіту.
Нема потреби перебільшувати радикальність «Черниговского листка», який, в основному, відбивав помірковану програму місцевої інтелігенції. Але є цілком достатні підстави твердити про вплив значної частини матеріалу газети на поглиблення реалізму Леоніда Глібова, на підсилення сатиричності його байок. Після закриття журналу «Основа» в Петербурзі «Черниговский листок» з жовтня 1862 року до серпня 1863 року залишався єдиним періодичним органом українською мовою в усій Росії. Він вийшов за вузькі місцеві рамки, мав своїх читачів на Поволжі і в Польщі, на Кавказі і в Криму. Поряд з Леонідом Глібовим, який вміщував в газеті твори російською і українською мовами, в ній співробітничали й інші письменники та фольклористи.
Розправою царизму з Чернишевським, Писарєвим, Михайловим та іншими представниками різночинної революційно-демократичної інтелігенції в Росії, придушенням польського повстання в 1863 році та іншими реакційними заходами розпочинається нова смуга жорстоких поліцейських утисків і репресій, викликаних страхом пануючих верств перед наростанням революційного руху в країні.
В Чернігові заарештовують члена таємної революційної організації «Земля і воля» землеміра  І. О. Андрущенка, учасника згадуваної місцевої «громади», зв’язаного з герценівським «Колоколом». Під час арешту в І. О. Андрущенка було знайдено привезену з Петербурга нелегальну літературу (прокламації, журнали «Колокол», «Полярная звезда», твори Герцена. Фейербаха та ін.), а також листи Л. І. Глібова, в яких губернатор вбачав прояв «бессознательной, но безусловной ненависти ко всем, кто выше и богаче его» (Глібова. — Б. Г.). Нелегальна література, привезена I. О. Андрущенком, розповсюджувалась серед солдатів, що викликало особливе занепокоєння серед чернігівських «градоправителів».
За таємним наказом з Петербурга в Леоніда Глібова проводять безрезультатний трус, шукаючи листів І. О. Андрущенка, які, як вважав губернатор, Л. Глібов встиг знищити. Згодом письменника звільняють з роботи і встановлюють за ним поліцейський нагляд (знятий лише 1868 року). У цьому ж 1863 році окремим наказом міністра внутрішніх справ Валуєва було заборонено «Черниговский листок», і Глібов змушений був переїхати в місто Ніжин до свого тестя.
Позбавлений роботи, Глібов потрапив у матеріальну скруту. Спроби співробітничати в різних періодичних виданнях, зокрема в «Особых прибавлениях» до «Черниговских губернских ведомостей», не давали бажаних наслідків. До цих незгод прилучилось і родинне горе — смерть дружини. Все це негативно відбилось на літературній діяльності Леоніда Глібова, який писав у ці роки в одному з листів, що «всякое творчество глохнет, притаясь в потемках души, боясь неласкового мира».
Лише наприкінці 1867 року йому пощастило влаштуватись завідувачем земської друкарні в Чернігові. Численні спроби близьких до поета людей дістати дозвіл на видання української газети залишались безрезультатними (в 1865, 1873 і 1875 рр.). У 1870 — 80-х роках Леонід Глібов публікує ряд російських поезій «на злобу дня», невеличких книжок-«метеликів» за підписом «Капитан Бонвиван». В них крізь жартівливу оболонку часто пробиваються влучні зауваження, що свідчать про пильну увагу автора до громадсько-літературних подій.
Навколо Л. І. Глібова, на його літературно-мистецьких  бесідах-«четвергах», групуються літературні і театральні сили міста Чернігова. Зокрема, старіючий поет тепло привітав перші успіхи на сцені талановитої Марії Адасовської, пізніше відомої під ім’ям Марії Заньковецької. З 1889 року Леонід Глібов зв’язується з галицькими періодичними виданнями, вміщує свої твори в журналах «Зоря» та «Дзвінок». За останні чотири роки свого життя письменник створює українською мовою вдвоє більше, ніж за весь попередній час.
Наприкінці 80-х років Леонід Іванович Глібов зовсім осліп. Популярність його безперервно зростає, він доживає свої останні роки оточений теплою увагою народного читача. Це була нагорода за роки поневірянь і важкої праці. У 1891 році було відзначено п’ятдесятиріччя творчої діяльності письменника. Відповідаючи на одне з привітань, Леонід Глібов охарактеризував свій життєвий шлях як служіння народові:

"Я всей душой моей люблю отчизну нашу
И, как Сократ, всегда желал служить стране.
И правде предан был..., но, как Сократу, мне
Фортуна поднесла нерадостную чашу." (рос.)

Ще за п’ять днів до смерті поет диктує свій останній твір — байку «Огонь і Гай».
Помер Леонід Іванович Глібов 10 листопада (29 жовтня ст. ст.) 1893 року, на 66 році життя, від астми і хвороби серця. Поховано його в Чернігові, де він прожив половину свого життя.
На похороні Л. І. Глібова з теплим прощальним словом виступив відомий український поет Володимир Іванович Самійленко:

"... І от замовк твій глас, погас огонь ясний.
Що в темному світив околі...
Але не вмре поет у пам’яті людській.
Згадаєм ми тебе в недоленьці лихій
І в кращий час нової долі!"

Крім 107 байок, Леонідом Івановичем Глібовим написано українською мовою понад 40 пісенно-ліричних творів, кілька десятків віршованих загадок та відповідей на них, п’єсу «До мирового».
В творчості Леоніда Глібова найважливіше місце посідають байки, які Іван Франко вважав «головним титулом заслуги сего талановитого поета». Байка, що її сліди зустрічаються ще в найдавніших пам’ятках письменства, зокрема в літописах, своїми жанровими особливостями була найтісніше зв’язана з народною творчістю і незмінно користувалась широкою популярністю. На Україні байка мала значну історію і до Глібова. І якщо під пером Григорія Сковороди вона ще мала алегорично-повчальний характер, нагадуючи «притчі» Сумарокова, то вже такі поети, як Петро Гулак-Артемовський, Віктор Забіла, Левко Боровиковський, часто надають їй соціального звучання, вводять в неї побутовий матеріал, елементи
національного гумору, використовуючи фольклор (казки та прислів’я).
Звернення Леоніда Глібова до жанру байки було зумовлене конкретними історичними обставинами, в яких йому довелося жити і творити. Жанр байки вабив письменника своїми викривальними можливостями, загальнодоступністю, що сприяло реалізації просвітницько- культурних настанов самого поета в дохідливій художній формі. Езопівська мова байки допомагала уникнути «недріманного ока» цензури, донести до читача критику суспільних і моральних взаємин в умовах кріпосницько-поліцейської держави.
Помітне місце в творчості Леоніда Глібова займають ліричні поезії, писані російською і українською мовами. Іван Франко справедливо назвав їх «чудовими ліричними п’єсами», а найкращі з них вважав «перлинами української лірики».
Твори Леоніда Глібова для дітей за своїм характером близькі до його байок і ліричних поезій. Особливий жанр становили поетичні «загадки і жарти дідуся Кенира», які друкувалися у львівському дитячому журналі «Дзвінок» і дуже тепло сприймалися юним читачем. Темою загадок і жартів служили явища природи, людина і речі, що оточують її. За основу їх письменник брав народні загадки, які дотепно перекладав на мову поезії з великою художньою майстерністю, педагогічним тактом, любов’ю і знанням.
Цікаві і акростихи Л Глібова — віршовані загадки, що їх відгадки складаються з початкових літер всіх рядків, коли читати зверху вниз.
Слава Леоніда Івановича Глібова як дитячого письменника вийшла за межі України ще за життя поета. Це стверджували захоплені відгуки читачів інших слов’янських країн. Його «Зниня пісенька», «Пташка», жартівливе «Квіткове весілля» увійшли в шкільні підручники як зразки дитячої лірики.
Про заслуги Глібова в створенні дитячої літератури на Україні тепло сказав Максим Рильський у своїх «Чернігівських сонетах»:

"Нащадки сіверян, полян, дулібів,
Малята вчать ті сонячні слова,
Що, ніби чародійник з рукава,
Ти сипав їм — і в добрості не схибив. 
«Стоїть гора високая» й тепер,
«А молодість» — такої не зазнав ти,
Бо в сірі дні, бо в чорні дні умер.
Сини і дочки! Щебетанням славте 
Дідуся, що за тих сумних часів 
«Дзвінком» серця дитячі веселив."

Багатомільйонний український читач з глибокою любов’ю і повагою згадує ім’я талановитого байкаря, видатного майстра художнього слова, твори якого зайняли почесне місце в українській класичній літературі. (Б. Гур’єв)

За матеріалами: Леонід Глібов. Байки і вірші. Упорядкування, вступна стаття і примітки Б. М. Гур’єва. Київ, видавництво "Радянський письменник", 1959 рік, стор. 5 - 40.

 

Читайте на "Малій Сторінці" твори Леоніда Глібова:

Леонід Глібов, байки для дітейЛеонід Іванович Глібов - це ім’я відоме кожному українцеві. Воно стоїть в одному ряду із іменами всесвітньо-відомих байкарів: Езопа, Лафонтена, Крилова. Саме як байкар Глібов здобув широке визнання в українській літературі. Він виставляв на посміховисько одвічні суспільні біди, надаючи їм українського забарвлення. Жива, багата мова, легкість діалогів та дотепність байок зробили їх популярними серед дітей і дорослих.
 
Леонід Глібов. Котилася тарілочка. Ілюстрована збірка віршів. Малюнки Галинаи Сокиринської. Вірші. Коник-стрибунець. Веснянка. Бачить – не бачить. Котилася тарілочка
 
Леонід Глібов народився у українському селі Веселий Поділ на Полтавщині. Змалку мав добру душу і чутливе серце. Захоплювався книгами, і сам почав писати: поезії, казки, байки.

 

Загадки Леоніда Глібова

Загадки Леоніда Глібова

Читайте віршовані загадки Леоніда Глібова про книжку, телятка, руки, скрипочку, бджілку і медок, повний місяць і зорі, про сонце, ніч і комара, колесо у возі, дощову хмару, про піч, багаття і димок, кавуна і ножа, млинці, вареники, цибулю, сокиру, косу, віник і деркач, всесвітню дорогу, про голову людську і правдивого чоловіка, про блоху та горох.

 

Леонід Глібов, "Веснянка"

Леонід Глібов, Веснянка

"—  Весна прийшла!
Тепло знайшла! —
Кричать  дівчатка  й  хлопчики.

—  Цвірінь-цвірінь!
Журбу покинь! —
Клопочуться горобчики."

(Леонід Глібов)

 

"... Все розказав я на потіху
І казочці моїй кінець.
Моторним дітям — торба сміху,
Мені — солодкий буханець"
(Леонід Глібов)

Останні коментарі до сторінки
«Життєвий шлях Леоніда Івановича Глібова »:
Финчук Олексий , 2018-01-09 20:05:34, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 1     + Додати коментар
Топ-теми

Пропозиції інтернет магазинів на тему:

Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka
Игровая консоль XoKo Hey Boy Красная (XOKO НВ-RD)
Ціна: 679 грн
інтернет-магазин: rozetka
PlayStation Classic (SCPH-1000R)
Ціна: 1999 грн
інтернет-магазин: rozetka