Галина Мирослава
БЕДРИК
Ти хто, жученьку-жучЕчку,
маленьке сердечко,
крихітко, малятко,
невеличке сонце
у кумедних цятках?
— Сонечко я, СОНЕЧКО,
навесні до сонечка
пнуся, наче квітка,
і ЗОЗУЛЬКА мене кличуть,
та, щоправда, зрідка.
''Новий рік до нас іде'', —
шепчу поміж квітів.
І в щедрівочці про мене
пам'ятають діти.
Тільки в ній мене зовуть
БЕДРИКОМ за плямки,
що на кожнім боці сяють
''тутка й тамки''.
— Ой ти наше сонечко,
ВЕДРИК, БЕЗДРИНЯТКО,
повзи-повзи, та й до нас,
любе жученятко .
Повзи-повзи,
та й на ручки
і на ноженятка
* * *
НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ. ШПАК
Навесні хлопчак неспішно
Оглядав всі первоцвіти,
Що квітник збудили квітом.
Звідкись взявся пересмішник.
Налякав, сяйнув очима,
Як з холодного металу,
Торкнув крилами із шалом.
— Чи на те хоч є причина?
Вихопилось у хлопчини.
— Діється щось незвичайне.
Вияснити слід негайно.
Може, щось болить в пташини?
Роздивився. Ніжки — рівні!
Крила — в нормі! Шпак не штивний.
І з голівкою гаразд,
Як у профіль, так в анфас.
І тут хлопчик упізнав.
— Ти ж той шпак, що проживав
У садку моїм, в шпаківні.
Ще й співав пісні нам дивні.
Розумію. Взимку вітер
Твою хатку геть на віти
Скинув, ти тепер боїшся.
Вибач, вичекай-но, стишся,
Не хвилюйся — порихтую,
Почеплю, відремонтую.
Не турбуйся. Мить. Готово!
Можеш мешкати тут знову.
* * *
ЛАСТІВКА
Як заквітне квітень,
Ластівонька в сукні,
З розрізом глибоким
У свята та будні,
Вернеться додому,
Швидка та завзята,
Витончена, вправна,
Почне щебетати.
Відклади годинник —
''Цок-цок'' зробить свистом,
Очі здійми в небо —
Там еквілібристка.
Стріпне своїм пір'ям,
Синенько-сталевим,
Над рідним подвір'ям
Всміхнеться до тебе.
Візьметься ліпити
Гніздечко під дахом,
Де вчитиме діток,
Що дім — завжди свято.
* * *
СНІГУРІ
Застрибали м'ячиками
На дворі
Яскраві ліхтарики —
Снігурі.
Щокасті, пузаті,
Поважні, сміливі.
Їх не злякають
Морози грайливі.
Спинки сіренькі,
Під ними — багаття.
Гріються й повнять
Усіх завзяттям.
НАВІДВЕЧІР*. ВІТЕРЦЯТКО
Навідвечір сніг пішов.
Мале вітерцятко,
Холодненьке, голодненьке
Їстинятко,
Ледь на ніжки встало,
Взялось дути,
Намагалось сніг увесь ковтнути.
Немовлятко булькотіло, щебетало.
І до ранку весь той сніг злизало.
- - - - -
* - перед вечором.
* * *
ПЕРШИЙ ДОЩИК
— Крапелинко дощику, крапелюсю,
Ти вже ллєшся з хмароньки? Ллєшся?
— Ллюся.
Цокаюсь від радості до нестями
З колежанками, подруженьками.
— І чого чаркуєтесь? Що святкуєте?
— Веснонька постукала.Чуєш-бо.
Дзенькотами любо салютуємо,
Землю обіймаємо, всім віншуємо.
* * *
СИЛЬНИЙ ВІТЕР
Ніхтогісінько не знає,
Чого вітер не вщухає,
Бігає із помелом,
Човгає попід вікном,
Сажотрусить димарі,
Вимикає ліхтарі.
Звіддалік і без угаву
Мчить. Можливо, на забаву.
Може, мріє з нами гратись.
І його не слід боятись.
Проте він не дружить, б'ється,
З ним забава не вдається.
— Вітре, йди деінде вити,
Як не вмієш мирно жити.
Або вчись, або бувай,
Нігич* йди, не зачіпай.
- - - - - -
Нігич* — ніскільки, нічого, зовсім у значенні 'зовсім нема', 'зовсім не'.
* * *
ПІВЕНЬ
А півень — то такий фазан,
Що має ірокези.
І той гребінчик завжди з ним,
Не тільки на імпрезах.
І ще сережки в нього є
Й борідонька, червона.
Немов по подіуму йде
Завжденько, навіть вдома.
Співати любить кукуріку
Задовго до світанку,
Щоб всі почули: споконвіку
Він перший будить зранку.
* * *
НЕ ГОЛОДНИЙ
Місяць сьорбав борщ сьогодні.
Тепер знаю — не голодний.
Зі сметаною у хмарах,
З бурячками! З рота пара
Йшла йому. Бо так ковтав.
Неба тарілку геть облизав.
Скоро стане він як діжка.
Їсти треба менше трішки.
Винесу йому я ложку,
Хай їсть правильно й потрошки.
* * *
ФУРШЕТ
Грали зорі у футбол.
Знають зорі в тому толк.
За м'яча їм править місяць,
Найпомітніший між тисяч
Видимих у небі тіл
Надокола чи навкіл.
А я от що вам скажу,
Коли зорі покажу:
Ходить чутка, що в планет
Заплановано фуршет.
Посідають за хмаринки
І лизатимуть льодинки.
* * *
ЛАСТОВИННЯ
Є така народна прикмета: побачивши навесні першу ластівку,
треба відразу викупатись, аби не було ластовиння.
Закружляли ластівки
Високо над ґанком.
Побачили Олечку,
Геть усю в веснянках.
Кружечки, петруглики*,
По усьому тілу.
Зажурились пташечки:
''Пізно прилетіли.
Стільки ластовиннячка
Наставило сонечко.
Вибач, не встигали.
Запізнились, Олечко.
Але не журися.
Ті рябенькі плямки —
Твої власні сонечка,
Малюнки без рамки.
Ти як наше в крапочку
Яєчко в гніздечку.
Писаночка, крапанка,
Пташине сердечко."
*Петруглики — це ті самі веснянки (слово, щоправда, діалектне), ластовиння, ряботиння. Звучанням трішки нагадує слово ''петрогліфи'', чим дуже приваблює.
* * *
КОЛЮЧКИ
На тернині – терену!
І на гложжі* – глоду!
А збирати ягідки
Важко.
Стільки плоду
Росте між колюччям.
І драпає, коле.
Сливочки** сміються:
''Не візьмеш ніколи!''
А глодик витягує на всі боки вуса,
Підморгує червоненький.
Спокуса, спокуса!
Як же нам збирати?
Кортить до нестями.
Набратися духу
Чи просити в мами?!
*Гложжя – колючий кущ глоду, тернина.
**Слива колюча – одна з назв терену, як і тернослив.
Гобелен Михайла Біласа. Намиста красуні (1977).
Вовна. Ручне ткацтво, авторська техніка.
Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського, м. Коломия.
Поезії люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
