Галина Мирослава
БЕДРИК
Ти хто, жученьку-жучЕчку,
маленьке сердечко,
крихітко, малятко,
невеличке сонце
у кумедних цятках?
— Сонечко я, СОНЕЧКО,
навесні до сонечка
пнуся, наче квітка,
і ЗОЗУЛЬКА мене кличуть,
та, щоправда, зрідка.
''Новий рік до нас іде'', —
шепчу поміж квітів.
І в щедрівочці про мене
пам'ятають діти.
Тільки в ній мене зовуть
БЕДРИКОМ за плямки,
що на кожнім боці сяють
''тутка й тамки''.
— Ой ти наше сонечко,
ВЕДРИК, БЕЗДРИНЯТКО,
повзи-повзи, та й до нас,
любе жученятко .
Повзи-повзи,
та й на ручки
і на ноженятка
* * *
НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ. ШПАК
Навесні хлопчак неспішно
Оглядав всі первоцвіти,
Що квітник збудили квітом.
Звідкись взявся пересмішник.
Налякав, сяйнув очима,
Як з холодного металу,
Торкнув крилами із шалом.
— Чи на те хоч є причина?
Вихопилось у хлопчини.
— Діється щось незвичайне.
Вияснити слід негайно.
Може, щось болить в пташини?
Роздивився. Ніжки — рівні!
Крила — в нормі! Шпак не штивний.
І з голівкою гаразд,
Як у профіль, так в анфас.
І тут хлопчик упізнав.
— Ти ж той шпак, що проживав
У садку моїм, в шпаківні.
Ще й співав пісні нам дивні.
Розумію. Взимку вітер
Твою хатку геть на віти
Скинув, ти тепер боїшся.
Вибач, вичекай-но, стишся,
Не хвилюйся — порихтую,
Почеплю, відремонтую.
Не турбуйся. Мить. Готово!
Можеш мешкати тут знову.
* * *
ЛАСТІВКА
Як заквітне квітень,
Ластівонька в сукні,
З розрізом глибоким
У свята та будні,
Вернеться додому,
Швидка та завзята,
Витончена, вправна,
Почне щебетати.
Відклади годинник —
''Цок-цок'' зробить свистом,
Очі здійми в небо —
Там еквілібристка.
Стріпне своїм пір'ям,
Синенько-сталевим,
Над рідним подвір'ям
Всміхнеться до тебе.
Візьметься ліпити
Гніздечко під дахом,
Де вчитиме діток,
Що дім — завжди свято.
* * *
СНІГУРІ
Застрибали м'ячиками
На дворі
Яскраві ліхтарики —
Снігурі.
Щокасті, пузаті,
Поважні, сміливі.
Їх не злякають
Морози грайливі.
Спинки сіренькі,
Під ними — багаття.
Гріються й повнять
Усіх завзяттям.
НАВІДВЕЧІР*. ВІТЕРЦЯТКО
Навідвечір сніг пішов.
Мале вітерцятко,
Холодненьке, голодненьке
Їстинятко,
Ледь на ніжки встало,
Взялось дути,
Намагалось сніг увесь ковтнути.
Немовлятко булькотіло, щебетало.
І до ранку весь той сніг злизало.
- - - - -
* - перед вечором.
* * *
ПЕРШИЙ ДОЩИК
— Крапелинко дощику, крапелюсю,
Ти вже ллєшся з хмароньки? Ллєшся?
— Ллюся.
Цокаюсь від радості до нестями
З колежанками, подруженьками.
— І чого чаркуєтесь? Що святкуєте?
— Веснонька постукала.Чуєш-бо.
Дзенькотами любо салютуємо,
Землю обіймаємо, всім віншуємо.
* * *
СИЛЬНИЙ ВІТЕР
Ніхтогісінько не знає,
Чого вітер не вщухає,
Бігає із помелом,
Човгає попід вікном,
Сажотрусить димарі,
Вимикає ліхтарі.
Звіддалік і без угаву
Мчить. Можливо, на забаву.
Може, мріє з нами гратись.
І його не слід боятись.
Проте він не дружить, б'ється,
З ним забава не вдається.
— Вітре, йди деінде вити,
Як не вмієш мирно жити.
Або вчись, або бувай,
Нігич* йди, не зачіпай.
- - - - - -
Нігич* — ніскільки, нічого, зовсім у значенні 'зовсім нема', 'зовсім не'.
* * *
ПІВЕНЬ
А півень — то такий фазан,
Що має ірокези.
І той гребінчик завжди з ним,
Не тільки на імпрезах.
І ще сережки в нього є
Й борідонька, червона.
Немов по подіуму йде
Завжденько, навіть вдома.
Співати любить кукуріку
Задовго до світанку,
Щоб всі почули: споконвіку
Він перший будить зранку.
* * *
НЕ ГОЛОДНИЙ
Місяць сьорбав борщ сьогодні.
Тепер знаю — не голодний.
Зі сметаною у хмарах,
З бурячками! З рота пара
Йшла йому. Бо так ковтав.
Неба тарілку геть облизав.
Скоро стане він як діжка.
Їсти треба менше трішки.
Винесу йому я ложку,
Хай їсть правильно й потрошки.
* * *
ФУРШЕТ
Грали зорі у футбол.
Знають зорі в тому толк.
За м'яча їм править місяць,
Найпомітніший між тисяч
Видимих у небі тіл
Надокола чи навкіл.
А я от що вам скажу,
Коли зорі покажу:
Ходить чутка, що в планет
Заплановано фуршет.
Посідають за хмаринки
І лизатимуть льодинки.
* * *
ЛАСТОВИННЯ
Є така народна прикмета: побачивши навесні першу ластівку,
треба відразу викупатись, аби не було ластовиння.
Закружляли ластівки
Високо над ґанком.
Побачили Олечку,
Геть усю в веснянках.
Кружечки, петруглики*,
По усьому тілу.
Зажурились пташечки:
''Пізно прилетіли.
Стільки ластовиннячка
Наставило сонечко.
Вибач, не встигали.
Запізнились, Олечко.
Але не журися.
Ті рябенькі плямки —
Твої власні сонечка,
Малюнки без рамки.
Ти як наше в крапочку
Яєчко в гніздечку.
Писаночка, крапанка,
Пташине сердечко."
*Петруглики — це ті самі веснянки (слово, щоправда, діалектне), ластовиння, ряботиння. Звучанням трішки нагадує слово ''петрогліфи'', чим дуже приваблює.
* * *
КОЛЮЧКИ
На тернині – терену!
І на гложжі* – глоду!
А збирати ягідки
Важко.
Стільки плоду
Росте між колюччям.
І драпає, коле.
Сливочки** сміються:
''Не візьмеш ніколи!''
А глодик витягує на всі боки вуса,
Підморгує червоненький.
Спокуса, спокуса!
Як же нам збирати?
Кортить до нестями.
Набратися духу
Чи просити в мами?!
*Гложжя – колючий кущ глоду, тернина.
**Слива колюча – одна з назв терену, як і тернослив.
Гобелен Михайла Біласа. Намиста красуні (1977).
Вовна. Ручне ткацтво, авторська техніка.
Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського, м. Коломия.
КУЛЬБАБКИ
Пуху, пуху, пуху
По самісінькі вуха.
Кульбаби сміються,
До сонечка деруться.
Тішаться, жартують,
Пушинками жонглюють.
Випускають стрілочки
Радості в серденька.
Ручками ловлю. Люблю.
Скоро буде жменька.
Під'єднався вітерець.
Помагає.
Пуху вистачить усім.
Хто бажає?
* * *
МУХИ
Гей, уперті
Круті-верті,
Бачу, що ви добре терті.
І не ликом, знаю, шиті.
Хоч вітрами трохи биті,
Й краплями дощу умиті.
Як, скажіть, вас упіймати
Й випровадити із хати?
Бо від вашого дзижчання
Голова болить від рання.
У садку собі літайте,
Відпочити мені дайте.
* * *
ЩУРІ ТА КІТ
— Ади-но*, вперто
Ходить фертом**
Старий пузатий кіт.
Живе на світі більше літ,
Ніж я, — пискнуло щуреня.
— Вже не має сили ходити,
А не дає мені жити.
Хоч сопи цілий день у дві дірки
Й не вилазь зі своєї нірки.
І гризи замість їжі хвіст.
Але в мене не піст.
У кубельці нема вже що їсти,
Тож за мною вперед, активісти!
Треба кота проганяти,
Страшити, відволікати,
Битись за місце під сонцем.
Геть його у віконце!
— Годі вам, — стишив щур, тато,
Прийде час — кіт буде спати.
Вийдете, їжу знайдете,
Ще і мені принесете.
Можете навіть не битися,
Нам головне — поживитися.
-------
*АДИ́-НО — дивись-но;
**Фертом ходити — мати самовдоволений вигляд.
* * *
ПОРУЧ
Попід руку з донечкою неня йде
Донечка, що маківка, сяє та цвіте.
Серденька хлюпочуть, очечка блищать
І навколо сіють ніжність, благодать.
Всі до них всміхаються —
Стільки-но краси!
Мені також радісно
Поруч йти.
* * *
А НАДВОРІ ВЕСНА
Закондричилось*** небо.
Сніг, напевно, піде.
Час взувати конду́ри, сап'янці,
Черевики тепленькі.
А мріялось: вранці
По росі, по траві босачком.
Час босіти, а не узуватись.
Роздягатись, а не одягатись.
Календар каже: літо
За тиждень чи два,
А термометр — інше.
І правда така,
Що до вечора випаде,
Рятуй, мамо, ще сніг.
А надворі весна.
То як курям на сміх.
А я босим босісіньким хочу надвір.
Хоч на хвильку пусти мене, мамо, повір:
Тільки ніжками стану на зелену травичку,
Пару кроків зроблю, відчую земличку,
І вернуся, зігріюсь.
У хаті ж тепленько.
Лиш дозволь мені, мамо,
Рідна, рідненька.
-------
*Кондури (наголос буває на першому складі, буває на другому, що залежить від місцевих діалектів) — це призабуте традиційне українське взуття з галицького Покуття (за словником Грінченка). Якщо македонською мовою ''кондури'' перекладається як будь-яке взуття, то в нас це чоботи, виготовлені зі шкіри або тканини, мають форму, яка забезпечує зручність і легкість при носінні. Взувають їх і в будні, і в свята, часто вони прикрашені вишивкою або іншими декоративними елементами.
**Сап’янці (чорнобривці) — це святкові жіночі чоботи, виготовлені з сап’яну різних кольорів, таких як червоний, зелений або жовтий. Вони мали трохи задерті носи, невеликі халявки та вищі підбори, ніж у чоловічих чоботях. Це взуття, яке було лише в заможних родинах.
***Кондричитись — вередувати.
Весна (1988). Вовна.
Ручне ткацтво, авторська техніка.
Художній музей Михайла Біласа, м. Трускавець.
* * *
ЗА ЧИМ
(Чорнувата осока)
Височенько в горах смілива осока́
В ріст біжить на славу на березі струмка.
Пнеться вище й вище, хоча й не низенька,
Чому ж чорнувата, вона ж бо міцненька?
І є чим пишатись — гнучка та п'янка.
То нащо змінила колір вона?
Хотіла б я в неї яко́сь запитати,
Чи холодно їй? Ба сумує в Карпатах
За чимось чи кимось
Далеким, незримим
Десь там за туманом, за хмарами й димом.
* * *
ПОГРАЙМОСЯ
Виходь, качечко, з води.
Йди-но, крихітко, сюди.
Хочу гратися з тобою,
Не в воді й не під водою,
А на березі ставочка
На жовтенькому пісочку.
Я співатиму для тебе,
Кахкатимеш ти до мене.
Поспілкуємось з тобою,
Як з рідненькою сестрою.
Обійму тебе, розраджу,
Розкуйовджу та пригладжу.
* * *
ПЕРЕДНІЧНЕ
Спали півні-сурмачі
У вечора на плечі.
Взяли в руки вуха*,
Аби тишу слухать
Ніч ніцьку**. Не всеньку.
Вставати треба раненько.
Сопів тільки їжачок
І я собі в кулачок.
----
*Взяти в руки вуха — уважно слухати.
**Ніч ніцьку — всю ніч.
* * *
БІБУЛКИ
Складу навпіл папірець
І сховаю в гаманець.
Візьму його в жменю,
Покладу в кишеню.
Ввечері дістану
І спокійно стану
(Тихо, це мій секрет)
Для матусі робити браслет
З бібулок і стрічечки,
Блакитної, як річечка,
Як мамині очка.
До її сорочки
Пасуватиме.
Мою любу-прелюбу матусю
Прикрашатиме.
------
*Бібулка — паперова квітка, призабуте слово.
* * *
ПЕРШЕ ЧЕРВНЯ (ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ*)
Не похнюп, будь ласка, носа,
Не роби цього, не слід.
На південний саме схід
Йде щоліта в перший день,
Наче дзвонить:''Дзень-дзелень'',
Дишель Чумацького Воза.
Літо, не сльози.
Звідки я знаю?
З на́слуху* повідомляю,
Варто у небо глядіти,
Бачити Віз і радіти.
Небесний Віз, кажуть, той
Видно зусюди з подвір'я.
Сім великих зірок у сузір'ї.
Схожий на ківш, що з ручкою,
Трішечки закарлючкою.
Крутиться він ой-йОй —
Щоліта вночі кіньми вгору,
Під ранок вже кіньми донизу,
Ковшем щоб набрати беззвучно
Для сонечка снів, як хмизу.
--------
*З нАслуху — з почутого.
Велика Ведмедиця (лат. Ursa Major) — сузір’я північної півкулі неба. Сім зірок Великої Ведмедиці складають фігуру, що нагадує ківш із ручкою. Дві найяскравіші зірки — Аліот і Дубхе. Інші народні назви: Чумацький Віз, Гарба (віз для сіна), Небесний Віз, Ківш, Ведмедиця, Росомаха тощо.
* * *
НАЙМЕНША
Розкажу вам про найменшу пташину у світі, діти.
Слухайте, мої любі:
Вона живе на Кубі.
Не на Гаїті.
Дрібненька, яскравенька, комахувата,
Колібрі-бджола слід її називати,
Дорослою подорожує на Багами,
Навчившись літати від рідної мами.
Гуде начебто вона бджола.
І крильцями найшвидше з усіх маха.
Але як треба, в повітрі стоїть нерухомо
І вдома, і не вдома.
А захоче, задком наперед
Полетить по нектар, то для неї як мед.
І тоненьким довгеньким своїм язичком
Буде пити. І цмокати. Чутиме: ''Цьом.
Цьом-цьом.''
Лопотітиме пір'ячко над пушком.
Анжела Юрківська. Місто Марії (2025).
Багатошарова витинанка.
70 шарів кольорового паперу.
Поезії люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
