Галина Мирослава
БЕДРИК
Ти хто, жученьку-жучЕчку,
маленьке сердечко,
крихітко, малятко,
невеличке сонце
у кумедних цятках?
— Сонечко я, СОНЕЧКО,
навесні до сонечка
пнуся, наче квітка,
і ЗОЗУЛЬКА мене кличуть,
та, щоправда, зрідка.
''Новий рік до нас іде'', —
шепчу поміж квітів.
І в щедрівочці про мене
пам'ятають діти.
Тільки в ній мене зовуть
БЕДРИКОМ за плямки,
що на кожнім боці сяють
''тутка й тамки''.
— Ой ти наше сонечко,
ВЕДРИК, БЕЗДРИНЯТКО,
повзи-повзи, та й до нас,
любе жученятко .
Повзи-повзи,
та й на ручки
і на ноженятка
* * *
НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ. ШПАК
Навесні хлопчак неспішно
Оглядав всі первоцвіти,
Що квітник збудили квітом.
Звідкись взявся пересмішник.
Налякав, сяйнув очима,
Як з холодного металу,
Торкнув крилами із шалом.
— Чи на те хоч є причина?
Вихопилось у хлопчини.
— Діється щось незвичайне.
Вияснити слід негайно.
Може, щось болить в пташини?
Роздивився. Ніжки — рівні!
Крила — в нормі! Шпак не штивний.
І з голівкою гаразд,
Як у профіль, так в анфас.
І тут хлопчик упізнав.
— Ти ж той шпак, що проживав
У садку моїм, в шпаківні.
Ще й співав пісні нам дивні.
Розумію. Взимку вітер
Твою хатку геть на віти
Скинув, ти тепер боїшся.
Вибач, вичекай-но, стишся,
Не хвилюйся — порихтую,
Почеплю, відремонтую.
Не турбуйся. Мить. Готово!
Можеш мешкати тут знову.
* * *
ЛАСТІВКА
Як заквітне квітень,
Ластівонька в сукні,
З розрізом глибоким
У свята та будні,
Вернеться додому,
Швидка та завзята,
Витончена, вправна,
Почне щебетати.
Відклади годинник —
''Цок-цок'' зробить свистом,
Очі здійми в небо —
Там еквілібристка.
Стріпне своїм пір'ям,
Синенько-сталевим,
Над рідним подвір'ям
Всміхнеться до тебе.
Візьметься ліпити
Гніздечко під дахом,
Де вчитиме діток,
Що дім — завжди свято.
* * *
ПЕРШИЙ ДОЩИК
— Крапелинко дощику, крапелюсю,
Ти вже ллєшся з хмароньки? Ллєшся?
— Ллюся.
Цокаюсь від радості до нестями
З колежанками, подруженьками.
— І чого чаркуєтесь? Що святкуєте?
— Веснонька постукала.Чуєш-бо.
Дзенькотами любо салютуємо,
Землю обіймаємо, всім віншуємо.
НАВІДВЕЧІР*. ВІТЕРЦЯТКО
Навідвечір сніг пішов.
Мале вітерцятко,
Холодненьке, голодненьке
Їстинятко,
Ледь на ніжки встало,
Взялось дути,
Намагалось сніг увесь ковтнути.
Немовлятко булькотіло, щебетало.
І до ранку весь той сніг злизало.
- - - - -
* - перед вечором
* * *
СИЛЬНИЙ ВІТЕР
Ніхтогісінько не знає,
Чого вітер не вщухає,
Бігає із помелом,
Човгає попід вікном,
Сажотрусить димарі,
Вимикає ліхтарі.
Звіддалік і без угаву
Мчить. Можливо, на забаву.
Може, мріє з нами гратись.
І його не слід боятись.
Проте він не дружить, б'ється,
З ним забава не вдається.
— Вітре, йди деінде вити,
Як не вмієш мирно жити.
Або вчись, або бувай,
Нігич* йди, не зачіпай.
- - - - - -
Нігич* — ніскільки, нічого, зовсім у значенні 'зовсім нема', 'зовсім не'.
* * *
ПІВЕНЬ
А півень — то такий фазан,
Що має ірокези.
І той гребінчик завжди з ним,
Не тільки на імпрезах.
І ще сережки в нього є
Й борідонька, червона.
Немов по подіуму йде
Завжденько, навіть вдома.
Співати любить кукуріку
Задовго до світанку,
Щоб всі почули: споконвіку
Він перший будить зранку.
Поезії люб'язно надіслані авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
