Валентина Турчин
КОШЕНЯ
Кошеня — смугастий хвостик,
У сметанці лапки й носик,
Залишив сліди по хаті,
Можна ситому й поспати.
Щойно хтось зайде до кухні,
А сметани лиш пів кухля,
Кошеня гайда в комору —
Там його знайдуть не скоро.
* * *
КОТИК
Котик спав поміж стерні,
Між зірок літав у сні,
Де й взялася дрімота
На невтомного кота.
Котик зорі рахував,
До торбинки їх складав,
Потяг Місяць за хвоста,
Тай нагнав сон від кота.
* * *
ВАРЕНИКИ
Кішка-матуся з самого рання,
Малятам своїм принесла частування,
Дітки вареники страх як любили,
Завзято їх кішечка-мама ліпила.
Чого лиш не зробиш для діток своїх,
Стомилася кішка, не чує вже ніг,
Пухнастики враз відвернули носи,
Їсти не хочуть, як їх не проси.
— Малята, що сталось, не добре невже?
Чи є що смачніше, не знаю уже,
Начинки я вибирала для всіх,
Та замість «дякую» бачу лиш сміх.
— Мамо, ми вдячні тобі за турботу,
Та щось не лізуть вони нам до рота,
Є тут вареники з карпом і хеком,
Із оселедцем є аж два глеки,
Із верховодкою і ротанем,
Навіть із щуки, лосося знайдем,
Нам то за щастя вареники їсти,
Любимо й рибу, але без тіста,
Окунь звичайний та екзотичний,
На сковорідці для нас дуже звичний,
А до вареників сир, та не рибу
Варто додати й точно не схибиш.
* * *
ЇЖАЧКИ
У барвистих квіточках
Два голчастих їжачка,
Причаїлися між цвіту,
Бо в футбол гуляють діти.
Позгорталися в клубочки,
Заховались під листочки,
Лиш пофиркують носами,
Щоб не стати їм м’ячами.
МІСЬКА ДІЄТА
Дід Їжак узяв на спину
Два пакунки, три торбини,
Ще й повісив на голки
Два з варенням рюкзаки.
Три відерця спілих слив,
У сусідів прикупив.
Молока, сметани, сиру,
Буженини — щоб без жиру.
Огірки і помідори,
Всі запаси із комори,
А картоплю перебрав,
Лиш найбільшу звідти взяв.
Ще постояв на порозі,
Вже думками у дорозі.
Зачинив свою хатину,
Перевірив всі торбини.
Він пройде ліси і луки,
Щоб навідати онуків.
Стріло місто сизим смогом,
Машинами на дорогах,
Ароматом шаурми,
Ліхтарями між пітьми.
Онучата ждали зранку,
Посеред міського парку,
— Що це, діду, ти привіз? —
Розсміялись, аж до сліз.
Тут ніхто не їсть такого,
Ми вже звикли до смачного,
До ікри, ковбас, паштетів,
Ми тут на міській дієті:
Сулугуні, моцарела,
Ананас, грейпфрут, помело,
Із скориночкою стейк,
Торт лимонний і чизкейк.
Вибачай, та тут не зручно
Готувати власноручно.
Тут закони зовсім інші,
Тут не до сільської їжі.
Від тих слів, здається, зблід,
Стомлений з дороги дід,
Тож їжак без зайвих слів,
До села назад побрів.
На спині торби й пакунки,
Відра, з овочами клунки.
— Хай їдять свої ковбаси,
Зрозуміють, може, з часом,
Коли скрутить животи,
Від міської смакоти.
* * *
ФУТБОЛ
Мають їжаки забаву —
грають нині у футбол,
натрудилися на славу,
хоч один забили гол,
з яблука м’яча зробили
спину вигнули – удар!
б’ють по ньому що є сили,
з яблука тече нектар!
На голках м’ячі повисли,
Ні туди, і ні сюди
Лис-суддя сміється кисло:
«Не для ігор ці плоди!»
* * *
НЕ СМАЧНИЙ ПИРІГ
Песик вперше бачив сніг,
Зразу сторожко приліг,
Потім стежку розглядав
Згодом на льоду упав,
З радості роззявив рота,
«Гав» сказав, хоч неохота,
Сніг посмакував — ніякий,
То харчі не для собаки!
* * *
РУДЕ БІЛЧЕНЯ
Руде білченя зажурилося нині,
— Листочки зелені, а небо он синє,
Рожеві й барвисті квіти довкола,
А я різнобарвним не буду ніколи!
— Даремно сумуєш, — озвалася мишка, —
Мене кольорову помітила б кішка,
Ховайся хутчіш між дерев, на гілках,
Бо станеш обідом для хижака.
* * *
БІЛКА і ГОРІХИ
Білка з-попід снігу,
Вирила горіха,
У дуплі сховала,
Та одного мало!
Гарно поховала,
Все позабувала,
Білці не до сміху,
Зникли всі горіхи!
* * *
БІЛЧЕНЯТА
Білка нишпорить між трав,
Їй тепер не до забав —
Мох, листочки і кора,
Щоб не змерзла дітвора.
У гніздо несе завзято,
Там чекають білченята,
Поки виростуть малі,
Мають бути у теплі.
* * *
ЛІМЕРИКИ
Руде білченя вже не любить горіхи,
десятків зо два розлузало для втіхи
до лікаря мчить
у роті болить,
тепер без зубів не до сміху.
Бджоли шукають нектар найсмачніший,
той трішки кращий, той значно гірший,
зранку до ночі,
крильця тріпочуть,
з квітки до квітки скоріше.
Кіт неохочий до різних забав,
зранку собі спокійнісінько спав,
миші гуділи,
сир весь поїли,
кіт про це навіть не знав.
Їжак одягнувся ошатно для свята,
тож на колючках і листки і зернята,
мов пан походжає,
і селфі знімає,
благає прикрас не чіпати.
Зайці, як відомо, грайливі тваринки
знайшли на дорозі батона скоринку
надгризли лиш скраю
хоч зуби і мають
лишили вовкам серединку.
Руде кошеня на сторожі стояло
Чужинців усіх на порозі спиняло
Щоб звірів лякати
Навчилось гарчати
До свят берегло шматок сала.
Знайшов баранець невідому рослину
Так їсти схотів, що закапала слина
Боявся зривати,
Почав поливати
Не зміг розпізнати полину.
БІЛЧЕНЯ І ГОРІХИ
Відмовлялось білченя
Зуби чистити щодня,
Полюбляло довго спати,
Десь о півдні прокидатись,
Час обіду вже настав,
Потім купа звичних справ,
І отак-от день за днем,
Грало білченя з вогнем,
До вечері в них горіхи,
Білченяті не до сміху,
Доторкнулось лиш зубами,
У сльозах гукає маму:
«Шкаралупа дуже груба —
Не для неї мої зуби!»
* * *
ЧАС ВСТАВАТИ!
Ведмежа штовхає тата:
— Прокидайся, час вставати!
Вже лунає спів птахів,
Сміх грайливих дітлахів.
Тато миттю пробудився:
— Поки спав я — ліс змінився!
— Зелень, сонечко і квіти,
Мусив я тебе збудити.
Тато миттю пожвавішав,
Й ведмежаті веселіше.
— Справ чимало, не до сну!
Час пірнати у весну!
* * *
БІДКАЛОСЯ ЗАЙЧЕНЯ
Бідкалося зайченя —
Загубилося зрання,
Татко був у шубі сірій,
А тепер блискуче-білий,
Зайченя посеред лісу,
Не впізнало навіть лиса,
Скинув свій рудий кожух
Посірів до самих вух.
* * *
ПІДЗЕМНИЙ МЕШКАНЕЦЬ
Надумався кріт залишити нору,
З підземних ходів подався нагору,
Почув, що там квіти рясніють так гарно,
А в темені барви шукати намарно,
Та сонце відразу крота засліпило,
І все, що довкола, здалося немилим,
Вернувся під землю — а там красота,
Сонце і квіти — не для крота.
* * *
МАМИНА КОЛИСКОВА
Сіра мишка мишенятку,
В сон насіяла зерняток,
Щоб м’які були подушки,
В них насипала пампушок,
І сіреньке мишенятко,
Сни спиває із горнятка,
У маминій колисковій,
Так смакує кожне слово.
* * *
ПТАШИНИЙ ХОР
Птахи готували дарунок до свята,
Надумали хором усі заспівати,
У лісі зчинився галас і гам,
Вже ліку немає усім голосам,
Ведмідь із барлоги мерщій заревів,
Огидним назвав пташини той спів,
У нори зарились малі лисенята,
Уже не хотіли ні співу, ні свята,
Озвалася врешті мудра сова,
«Від вашого ґвалту болить голова,
Коли ви окремо — то ви майстри співу,
Та хором весь ліс довели ви до гніву!»
* * *
ШПАКИ
Ласуни шпаки завзято
Узялися хитрувати,
На городі спозарання
Влаштували частування,
Все, що стигле і червоне,
Чи солодке, чи солоне,
Хто проворніший зриває,
Ширше дзьоба роззявляє,
Господиня ґвалт зчинила,
Час шпакам розправить крила,
І подалі від біди
До сусідів у сади.
* * *
КУРЧАТКА
На сонці погрітися вийшли охоче,
Чотири курчатка і мама їх Квочка,
Між трав розбрелися шукати зернята,
Аж гульк, і додому вже час вирушати!
До мами прожогом усі подалися,
На стежці уздріли хитрого лиса,
Усі тишком-нишком чкурнули в кущі,
Зігрілись під крильцем матусі мерщій.
* * *
КАЧЕНЯТА
Каченята по стежині,
Як в стручечку горошини
До води чимчикували,
Спинки сонцю підставляли,
На березі прохолода —
Для качаток насолода,
Хлюпотіли всі завзято,
Тепер час їм засмагати.
* * *
ГУСЕНЯТА
Гусенята біля ставу
Гомоніли без угаву,
Ґелґотіли, сперечались,
Хто проворніший змагались.
Враз угледіли лисицю —
Їй голодній щось не спиться.
Гуси вмить за очерет
І спинили свій концерт.
Вже пізнали гусенята,
Що коли пора тікати,
То змагатися не варто,
З хижаками не до жартів.
* * *
ЗАГАДКИ
Он мішечок з колючок
Біля купки гілочок,
Ніс — чорненька намистина,
Кілька ягідок на спині.
(Іжачок)
* * *
На камінні лапки гріє,
Кумкати майстерно вміє,
Обсихає від води,
«Хлюп», — і спробуй-но знайди!
(Жабка)
* * *
Із-за кущика петрушки
Виглядають довгі вушка,
«Стриб та стриб» між буряками,
Причаївсь за огірками.
(Заєць)
* * *
Вміє уміло ховати горіхи,
З гілки на гілку стрибає для втіхи,
В дуплі зберігає насіння й гриби,
Взимку це будуть справжні скарби!
(Білка)
* * *
АКУЛА
Мама Акула з синочком удвох
Йшли на його найперший урок,
Вчитель Дельфін їх любо стрічав,
Купу підручників радо вручав.
‒ Дуже прохаю вас, пане Дельфіне,
Бути люб'язним із моїм сином,
Він хоч маленький, та дуже зубатий,
Як розгнівити ‒ може кусати.
Зубів має стільки, що і не злічити,
Та тільки не хоче уроків учити.
То ж ви не примушуйте любу дитину,
І ставте п'ятірки моєму ви сину.
Стурбований вчитель ледь не зомлів,
Так просто хвалити він не умів,
‒ То, може, вам в іншу школу податись,
Якщо ваш син так любить кусатись?
Та щойно мама роззявила рота,
Дельфін з переляку змокрів весь від поту,
І чемно вклонився пані Акулі,
І зразу поставив п'ятірку синулі.
Зуби в шість рядів, то вам не жарти,
То ж дратувати акулу не варто!
* * *
НА ШЛЯХУ ДО ПЕРЕМОГИ
У тварин змагання з бігу,
Шлях розчистили від снігу,
За суддю — могутній слон,
Його слово — то закон.
Заєць лапки розім’яв,
Ще й гантелі раз підняв,
Лис вивчає весь маршрут,
Біг для нього — то дебют,
Бобренята вже на старті,
Запізнитися не варто,
У куниці номер п’ять,
Білченята аж тремтять.
Хто найшвидше прибіжить,
Тому дуже пощастить,
Бо його чекає приз,
Що захований у хмиз.
Ось команда, всі на старті,
Бігти зранку, то не жарти,
Черепаха без вагання,
Стала перша до змагання.
Всі добряче розігнались,
І до фінішу помчали,
Черепаха поміж лап,
Раптом БАХ на неї цап.
Впали видри і вовки
І зайці, і ховрахи,
В лісі куля із тварин,
Слон стоїть собі один.
Вийшов час, а всі на старті,
Всі сумні і без азарту,
Слон до себе запросив
І усім оголосив:
На ногах один був я,
Ця коробочка моя,
Тож дивіться всі під ноги,
На шляху до перемоги!
Матеріали люб'язно надіслан авторкою спеціально для читачів «Малої Сторінки».
Читаймо також на "Малій Сторінці":
Валентина Турчин є авторкою книг: поетичних збірок "Війна залишиться у віршах" та "Зранені слова", дитячої книги "Абетка про тварин" та співавторкою на укладачкою низки книг, зокрема "Доброкрай", "На крилах сну", "Барви року". Валентина Турчин отримувала дипломи та відзнаки за свої твори, серед найцінніших: IV місце в конкурсі "Мала коронація слова" за оповідання, також оповідання про Київ коштом КМДА були надруковані у трьох збірках оповідань "Як тебе не любити...".
Дитячі вірші про тварин, птахів, комах та риб
