"Коник-стрибунець" - байка Леоніда Глібова

     Леонід Глібов

КОНИК-СТРИБУНЕЦЬ

         Байка

У степу, в траві пахучій,
Коник, вдатний молодець,
І веселий, і співучий,
І проворний стрибунець,
Чи в пшениченьку, чи в жито,
Досхочу розкошував
І цілісінькеє літо,
Не вгаваючи, співав;
Розгулявся на всі боки,
Все байдуже, все дарма...
Коли гульк — аж в степ широкий
Суне злючая зима.
Коник плаче, серце мліє;
Кинувсь він до Мурав'я:
— Дядьку, он зима біліє! 
От тепер же згину я! 
Чуєш — в лісі ворон кряче, 
Вітри буйнії гудуть? 
Порятуй, порадь, земляче, 
Як се лихо перебуть!
— Опізнився, небораче,
— Одказав земляк йому,
— Хто кохав життя ледаче 
— Непереливки тому.
— Як же в світі не радіти? 
Все кругом тебе цвіте,
— Каже Коник,— пташки, квіти, 
Любе літечко на те; 
Скочиш на траву шовкову 
— Все співав би та співав.
На таку веселу мову 
Муравей йому сказав:
— Проспівав ти літо боже,
— Вдача вже твоя така,—
А тепер танцюй, небоже, 
На морозі гопака!
(1890)