Григорій Сковорода. "Байки харківські" – читати та слухати (відео українською онлайн)

На відео: Григорій Сковорода. "Байки харківські". 
Читає Сергій Кандул. Музика Петра Приступова. 
Ілюстрація Марисі Рудської.

За словами Івана Франка, Григорій Савич Сковорода є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у староруській і давній українській літературі на величезному просторі часу — від автора "Слова о полку Ігоревім" до Котляревського і Шевченка. Художня проза Сковороди — це збірник "Байки харківські". Байка як жанр часто зустрічалася в давній українській літературі і фольклорі. За Сковородою, байка має сприяти у пошуках і розкритті вічної істини, його байки були спрямовані на викриття суспільних болячок, підносили дух громадянської гідності, культ розуму, картали світ зловживань, обдурювання, кар'єризму, вельможного самодурства, чинопочитання, наживи, самохвальства, тупоумства.
Поруч із використанням езопівських сюжетів у байках "Орел та Черепаха", "Жаби", "Чиж і Щиглик", "Олениця та Кабан" Сковорода створює низку оригінальних за сюжетом творів, що постали на матеріалі народного епосу, народної мудрості. 

(Переклад В. Шевчука)

"Люб’язний приятелю!
На сьомому десятку нинішнього століття, полишивши вчительську посаду й усамітнившись у лісах, полях, садах, селах, хуторах та пісках, що лежать докруж Харкова, навчав я себе доброчинству і студіював біблію; тоді ж добропристойними забавками розважаючись, написав півтора десятка байок, ще не маючи з тобою знайомості. А сього року в селі Бабаях примножив їх до половини. Поміж тим як писав додаткове, здавалося мені, що ти завжди присутній, схвалюєш мої думки і разом до них зі мною причащаєшся. Дарую ж тобі три десятки байок — тобі й подібним до тебе!
Батьківська кара має в гіркоті своїй солодощі, а мудра іграшка таїть в собі силу.
Нерозумну бундючливість зустрічають по зовнішності, випроводжають по сміху, а розумний жарт добрий вінчає кінець. Немає смішнішого, як розумний вигляд з порожнім нутром, і немає нічого веселішого, як смішне обличчя з прихованою поважністю. Згадайте прислів'я: «Хвалився гриб гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови нема».
Я й сам не люблю мінливих масок тих людей і справ, про які можна сказати українською приказкою: «Стукотить, шумить, гримотить... А що там? Кобиляча мертва голова біжить». Кажуть і росіяни: «Літала високо, а сіла недалеко», — про тих, що багато та красно говорять, а слухати нічого. Не любі мені ся порожня зарозумілість і пишна пустеля, а миле те, де зверху нічого, а під сподом — щось, зовні брехня, а всередині істина. Така річ і людина звалася у греків сілінос — картинкою, що зверху смішна, а всередині — красою велична.
Друже мій! Не зневажай байкарства! Байка і притча — одне й те ж. Не по гаману цінуй скарб — праведним судом осуджуй. Байка тоді буває погана й дурна, коли в підлій та смішній шкаралущі своїй не містить зерна істини; схожа тоді на порожній горіх... Іноді в куш сміття ховається перлина... Як обряд є без сили божої порожнеча, так і байка без істини. Коли ж вона з істиною — хто посміє назвати її брехливою? Отже, все чисте чистим, а оскверненим і невірним ніщо не чисте, бо осквернилися їх розум і совість... Сим хворим, позбавленим страху божого, а з ним і доброго смаку, будь-яка їжа здається гидкою. Не їжа гидка, а осквернені в них розум і совість.
Сей цікавий і складний рід писання був звичайним у найкращих стародавніх мудреців. Лавр і взимку зелений. Так мудрі і в забавках розумні, а в брехні правдиві. Істина їхньому гострому зорові не здаля бовваніла, як підлим розумам, а ясно, як у свічаді, виставлялася, і вони, забачивши добре живу її подобу, вкладали її в різноманітні форми.
Ніякі барви не передають краси троянди, лілеї, нарциса настільки жваво, наскільки величне у них незриме... Звідси народилися символи, притчі, байки, подобизни, приказки... І не дивина, що Сократ, коли його внутрішній янгол — керманич у всіх його ділах — повелів писати вірші, вибрав Езопові байки. І як найвправніша картина здається неукам брехнею, так і тут виходить...
Сонце всіх планет і цариця — біблія — з тайнотворених картин, притч і подобизн склалася. Вся вона ліплена з глини, але в сю глину вдихнутий дух життя і ховається мудрість усього смертного. Відобразити, приєднати, уподобити — означає те саме.
Прийми ж, люб'язний приятелю, щирим серцем від твого друга сю небезсмаковиту думок його воду. Не мої се думки і не я їх вигадав: істина — безначальна. Але ж люблю — з тим і мої, люби —і будуть твої. Знаю, що твій тілесний образ дуже різниться від мого опудала, але дві різні посудини хай наповняться одним напоєм, хай будуть єдина душа і єдине серце! В єдності думок і полягає справжня дружба. Все не наше, все загине. І самі тіла наші. Самі лише думки завжди з нами, сама лише істина вічна, а ми в ній, як яблуня в своїм зерняті, затаїмося.
Будьмо ж дружні! Прийми і споживай моїх чотириногих звірів, зміїв та птахів. Хай тебе бог благословить!.. Вони ніщо інше, як образи, що прикривають, як полотном, істину...
Люб'язний приятелю! Твій вірний слуга...
Григорій Сковорода
1774 р.,
с. Бабаї"

За матеріалами: Григорій Сковорода. "Байки харківські". Видавництво "Відкрита книга", 2011.

​