Публікації за тегом: Байки

"Пан та собака", "Солопій та Хівря, або горох при дорозі", "Тюхтій та Чванько" - віршовані казки Петра Гулака-Артемовського.

Серед українських письменників, з іменами яких пов’язаний новий етап у розвитку національної культури, одне з почесних місць належить Євгену Гребінці. Найвизначніше місце в поетичній спадщині Євгена Гребінки посідають байки. Розвинувши в своїх байках народно-сатиричні традиції, Євген Гребінка підніс байку до нового, вищого рівня, що мало велике значення для розвитку української літератури. Вся його літературна спадщина увійшла в скарбницю вітчизняної культури.

Багатомільйонний український читач з глибокою любов’ю і повагою згадує ім’я Леоніда Івановича Глібова, талановитого байкаря, видатного майстра художнього слова, твори якого зайняли почесне місце в українській класичній літературі. Життя поета було сповнене напруженої творчої праці, щирого прагнення допомогти рідному народові «живим словом правди і просвіти».

Українські поезії Петра Гулака-Артемовського: "Справжня добрість" (писулька до Грицька Пронози), "Пан та собака" (казка), "Супліка до Грицька Квітки", "Солопій та Хівря, або горох при дорозі" (казка), "Тюхтій та Чванько" (побрехенька), "Дурень і розумний" (приказка), "Цікавий і Мовчун" (приказка), "Лікар і здоров'я" (приказка), "Твардовський" (малоросійська балада), "Рибалка" (малоросійська балада), "Батько та син" (байка), "Дві пташки в клітці" (байка), "Рибка" (байка).

 

Байки Євгена Гребінки: "Злий Кінь", "Зузуля та Снігир", "Маківка", "Могилині родини", "Сонце та Вітер", "Грішник", "Ворона і Ягня", "Мірошник", "Утята да Степ", "Хлопці".

 

 

 

 

Читайте у цій ілюстрованій збірці широко відомі повчальні байки Євгена Гребінки: "Лебідь і Гуси", "Дядько на дзвіниці", "Сонце та Хмари", "Ведмежий суд", "Верша та Болото", "Віл", "Горобці та Вишня", "Рожа та Хміль", "Ячмінь", "Гай та Сокири", "Рибалка", "Будяк та Коноплиночка", "Соловей", "Школяр Денис", "Вовк і Огонь", "Пшениця", "Цап".

 

 

 

 

 

 

Іван Франко назвав Євгена Гребінку «автором пречудових українських байок». Він написав їх небагато — всього 27, але вони стали безперечним явищем української літератури. Їхньою основою байкар зробив реальний пейзаж та світогляд простої людини, що й надало їм оригінальності, неповторної своєрідності.

 

 

 

 

Байки українського письменника Петра Гулака-Артемовського: "Батько та син", "Дві пташки в клітці", "Рибка", "Дурень і розумний", "Цікавий і мовчун", "Лікар і здоров'я".

 

 

 

 

 

 

Байка «Пан та Собака» була безсумнівною творчою удачею молодого поета. Завдяки злободенності тематики, народному колориту, реалістично-сатиричним тенденціям у змалюванні поміщицької дійсності вона відіграла помітну роль у посиленні антикріпосницьких настроїв тогочасного суспільства, а також у розвитку реалістичної байки на Україні. Саме починаючи з цього твору, байка в українській літературі дедалі більше набуває виразного соціального звучання.

 

 

Художня спадщина одного з визначних поетів передшевченківської доби Петра Петровича Гулака-Артемовського порівняно невелика за обсягом, але цікава й різноманітна. Його перу належать байки, балади, прозові послання, переклади, критичні статті. Найціннішу частину творчого доробку поета становлять передусім байки та балади, які відігравали важливу роль у процесі становлення й розвитку української літератури в перші десятиліття XIX сторіччя.

"Ізнемігся старий вовк, 
Ледве що плететься, 
Аж з ягнятами вівця 
На полі пасеться..."

(Степан Руданський)

"Народився я на світ, 
Як їдного рання 
Моя ненька забагла 
Шпаків на снідання..."

З лукавою усмішкою розповідає український поет Степан Руданський про дивовижні пригоди свого героя — простого сільського хлопчини. Важко жилося селянам за царату, проте вони не втрачали життєрадісності. Боролися проти гнобителів, а часто просто сміялися зі своїх злиднів. «Вдариш об землю лихом, журбою!» — співається в одній українській народній пісні. Так б’є об землю лихом, журбою і Степан Руданський у своїх «Переслів’ях».

Дитячі приказки (байки) Степана Руданського "Старий вовк", "Лев і циган", "Ворона і лис",  "Старий пес", "Польський і руський кіт".

"... Будь милосердний в чужій потребі,
А заплатить ті Господь, що в небі.
А може тоє, що ті дасть нині,
Відбереш завтра в лихій годині."

(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)

 

"... Якою міркою міримо, такою нам відплатять."

(Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)

 

"... "Це значить, - перебив йому поквапно вовк, - що мені вже відхотілося і твоїх охлапів і всіляких кісточок і смачних помий, бо мені, братчику, миліша воля над всі скарби світу! Розумієш?" Це сказавши, драпнув вовчик чим швидше до лісу, та відтак ще довго плював на собачий рай." (Жан де Лафонтен у перекладі Любомира Селянського)

 

Багато письменників та поетів усього світу перекладали байки Жана де Лафонтена, чим наближали їх мораль та суть до своїх народів. Одним із таких завзятців був Любомир Селянський, український поет, народний учитель та пісняр. На початку 20-го століття Любомир Селянський переклав чимало байок Лафонтена і першим на наших теренах видав їх українською мовою.

 

 

 

 

 

"... Безсилий ти — тобі жалю нема!"

(Жан де Лафонтен)

Родоначальником нового виду байки у світовій літературі є французький поет, байкар Жан де Лафонтен.  Популярність цьому видатному письменникові принесли саме байки. Твори, близькі до цього жанру, в середині 17-го століття існували в Європі лише в перекладах байок Езопа і східних збірниках. Лафонтен довго йшов до свого покликання. Його оповідання у віршах і невеликі поеми, написані в зрілому віці, спиралися на народну мудрість, відбивали погляди простих людей. І все це — з іронічною посмішкою. Витончений гумор і дотепність байок Лафонтена стали джерелом натхнення знаменитого байкаря Івана Крилова. Українською мовою байки Лафонтена вперше зазвучали у прозових переказах Любомира Селянського. Перший україномовний віршований переспів, здійснений Ярославом Вільшенком, вийшов у Львові у 1935 році. Серед перекладачів байок Лафонтена — Іван Світличний, Микола Терещенко, Микита Годованець.

 

"... Дістав ту кістку й ну за  труд просить.
— Жартуєш! — звір роззявив пащу.—
Тобі за труд? Невдячне ти ледащо!
Як бачу я, тобі замало ще того,
Що дзьоба довгого ти витягнув свого!
То ж геть, голубчик, звідси забирайся,
Та стережись: на очі більш не попадайся!"

(Іван Крилов. Переклад Петра Сліпчука)