|
Галина Мирослава
Залюбки
Повсідалися птахи
Пити каву залюбки
На хмаринках-подушках,
Гой-дал-ках.
Повсідались і святкують,
Що їм дощ – вони не чують
Та й не знають.
Хай там що,
Не зжене їх з хмар ніщо.
Тут у шахи можна грати,
Казочки собі складати
І всю землю оглядати.
* * *
Дощ рукатий
Йде по п'ятах –
Дуже хоче наздогнати.
Тягне скрізь довгасті руки,
Хоче щось сказати гуком,
Тільки аби зрозуміти,
Треба під дощем сидіти,
Перемокнути на хлющ.
Краще – ти мене не руш,
Друже-дощику. Пробач,
Важко мені чути плач.
* * *
Ох-ва
Ох-ва, оха-ха,
Вишиває гопака
Вітрова подружка −
Хмарка в сіру смужку.
Усміх має дивний,
Дихає нерівно.
І летять на личко
Крапельки водички.
* * *
Чоловік у плащі
Йде собі по дощі
Чоловік у плащі.
І без парасолі.
Увесь мокрий — на хлющ.
А від нього угущ
Летять крапельки —
Гострі доволі.
А він йде та співа.
Що́ йому мокрота
І ці дні непогодні?!
Йде собі по дощі
Чоловік у плащі —
Має свято на серці сьогодні.
* * *
Булька-льотулька
Наздогнала кульку,
Кульку-надульку,
Ще й набила ґульку.
* * *
Ми сьогодні мали дощ...
Дощик йде собі неквапно,
По краплиночках, покрапно.
Ніжно, м'яко і привабно,
Смачно, любо, дуже звабно.
* * *
По калюжах
(у швидкому темпі :))
Дня одного
Ганя в ногу
З Танею по стежці йшли.
Щоб стрибати по калюжах
І обляпатися дуже.
Йшли. Йшли. Йшли.
Ненарочком
Дощ, мов з бочки,
Як хлюпнув води,
То зірвались Таня
Й Ганя
Через геть всі калабані
Навтьоки.
Але дощ як йшов бадьоро,
Так і вщух предуже скоро.
То тепер куди?
— Зараз він зірветься знову, —
Каже Таня гонорово, —
Ходи.
Ганя Тані каже: — Ні.
Ще й повторює: — Та ні.
Пострибаймо по калюжах,
Пообляпуймося
Дуже.
* * *
Лисеняткові штанці
Дощик ручкався, торкав,
Крапельками жонглював,
Квітам росту надавав.
Від такої заворухи
Ніяково зелепухи
Рум’яніли аж по вуха.
І за кілька день по тому
Лисеняткові малому,
Що гайнуло собі з дому
Та подалось в мандрівці,
Навпростець, на манівці,
Стали затісні штанці,
Хоч на виріст були шиті
І ладненько хутром звиті,
Та пушком м’яким підбиті.
Відтепер вони шкарадні,
Тісні, куці, недоладні.
Ніжки і передні й задні
Затискають, ріжуть швами.
Знову треба йти до мами,
А хотілось би світами,
По дібровах, по гаях,
По кущах,
Тільки б у нових штанцях!
* * *
Бомчик
Чи ви чули? Дощик лив,
А наш Бомчик − купа див −
Спав у квіточці та снив.
А як виспався, умився,
Виліз тихо, зажурився,
Хлопчик Дощик де? Немає,
З ким у піжмурки заграє?!
* * *
Під парасолю
А на дворі дощику, дощику вволю.
Ой пусти, матусенько, під парасолю.
Каже мамі найменший синочок:
– Мамо, мамо, мені тільки рочок.
А за ним не втихає Максим:
– Мамо, мамо, я син твій, я син.
Просить Левко. То як же не взяти?
Тільки де їх усіх заховати?
Нам би з казочки рукавичку,
Проте мама не має звички
Брати в місто свої рукавички.
* * *
По болоту
Тюпа, тюпа, тюпачисько,
По дорозі йде хлопчисько
Колінками по воді.
Розлітається болото з переляку,
Ще не бачило такого розбишаку
І вві сні.
* * *
Хмариться, і хмарка
хмарно хмарові дощі несе,
Хмародряп* хмарині
марно відкрива своє лице.
* * *
Чапав дощ
Чапав чапелькою дощ
Літненький.
Як чалапав, чапаляпив
Веселенько.
Наробили його лапки
Ляпки й капки.
Поскладали з переляку
Крильця бабки.
* * *
Чого, дощику?
Дощику-дощику, шибайголова,
Чого забруднив нас? — кричить дітвора.
Ми мусили брати штурмом калюжі,
Ти бачив. Старались, але вони дуже
Великі, пузаті та чорнороті,
Нас заковтнули й скупали в болоті.
* * *
Дощичок
Дощик видряпався з хмарки,
Як з яєчка, за тим шпарко
Взявся до стрибків уздовж,
Вгору, вниз. І так впродовж,
Мабуть, цілої години,
Не спинявся ні хвилини.
То гасив багаття в танці,
То спускав річки у шанці,
Мив по черзі кісточки
Кущикам і залюбки
Грав, немов на барабанах,
По усісіньких парканах,
По дахах у парі з вітром,
Що ховався в трубах хитро
І просив іти шукати.
Я ж пішла собі до хати
Мокрі речі поскидати
Та зігрітися чайочком
І матусі голосочком.
* * *
Дайте спати
Серед вулиць,
Поміж площ
Туди-сюди гонить дощ.
Гасає.
Песик Бобко вслід за ним
Хвостиком своїм швидким
Відганяє.
А я прошу панство:
– Цить,
Дайте спати, не шуміть.
|
|
