"Сів Лі Сівлі у літак,
Тож над лісом літає мастак."(Галина Мирослава)
"...Не хочу я нікого прирівняти,
Звиняйте, до Свині…
Ні, далебі, що ні!
Я тільки хочу щось спитати:
Траплялось на віку мені
Такеє бачити ледащо,-
Подивишся — не годне ані на що;
А як почне тебе судить,
То так оббреше, обчернить
Та рознесе таку погану славу,
Що соромно й сказать…
Так я се й хочу вас, панове, попитать:
Еге, не гріх таку прояву
Свинею величать?" (Леонід Глібов)
"...Розійшлося коханнячко:
Та — в ріпу, той — в мак… —
Обізвалась у ліщині
Старая Сова:
— А що ж, — каже, — на сім світі
Усяке бува.
Довелося й мені бачить:
Не в однім дворі
Отакії точнісінько
Сидять Снігурі."(Леонід Глібов)
"Вітько й Віта об'їхали пів світу,
Аби здобути освіту."(Галина Мирослава)
"Два рядочки – раз і два.
Швидко прочитав? Ура!!!"(Галина Мирослава)
"Наснився мавпі дивний сон
Про те, як панда, зебра й слон
Знайшли під пальмою ракету,
Що впала з іншої планети.
– Напевно здалеку летіла.
Зробила висновки горила.
– Оце так красень-корабель!
Раділа голосно газель..."(Ксенія Бондаренко)
"...Так я ж вас проучу, коли ніхто не вчив! —
І він обох на землю повалив…
Чи так-то воно ждалось,
А он як склалось!
Карасикам сердешним довелось
На сковородці танцювати,
Зате ж і сим тепер пришилось
У короля під лапами співати.
Так їм і треба, бісовим синам!
Не все ж терпіть і карасям.
Щоб, розбалакавшись, не влізти "в проволочку",
Я швидше ставлю точку. (Леонід Глібов)
"...Що з того, що пахтить,
коли у пику коле? —
Похрюкала і побрела у поле.
Так ясна правда для брехні,
Як та Трандафиль для Свині,
І перекір, і закарлючка;
Хороший чоловік усім
І друг, і побратим,
Поганому ж — колючка."(Леонід Глібов)
"...Челядки бігають, неначебто шукають,
Хазяйку, сміючись, вони перекривляють:
"Уранці був! Недавнечко співав!"
А півня й слід пропав.
Не довелось Челядкам довше спати,
Дурна надія — вийшло гірш:
Хазяйка ремствує, щоб часу не втеряти,
Будить їх стала ще раніш.
Старії люди правду кажуть:
Два хитрих мудрого не переважуть."(Леонід Глібов)
"Ли́пини у липнику́
Сиплять липиці* в кутку."(Галина Мирослава)
"... Гадюка дивиться і так йому мовляє:
— Бач, дурнику! Робити так не слід…
Ти знаєш, що за се буває?
Узять би добре укусить…
Та хай вже сей раз Бог простить;
А вдруге лишко буде, чуєш?
Гляди ж — шануйся, стережись;
Робити так не вчись
Та роздивляйся, з ким шуткуєш!"(Леонід Глібов)
"...Як перед більшим менший чоловік
До правди повернуть язик
Одважиться, по стародавній мові,
Що хлібець їж,
А правду ріж,
Того й гляди — утнуть, як Комарові."(Леонід Глібов)
"Усяк до чого-небудь вдався.
Той робить те, другий — друге;
Всяк свого б берега й держався…
Еге!
Коли б то так всяк шанувався.
Так є ж такі дурні,
Що іноді за те беруться,
До того пнуться,
Чого й не тямлять. По мені —
Роби вже лучче те, що вмієш,
То й бачитиме всяк,
Що ти що-небудь розумієш..." (Леонід Глібов)
"... — Дозвольте і мені, панове, річ держать, —
Тут обізвалася Лисиця. —
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У річці вражу Щуку утопити!
— Розумна річ! — всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку."(Леонід Глібов)
"... Отак йому, отак, щоб знав,
Як з баштана робить толоку!
А я б їм те сказав,
Що нічого Ослові дорікати,
Що лучче б розуму спитати
У того, хто наймав."(Леонід Глібов)
"У мене є друг,
Його звати Тоша.
Іноді нечемний,
Та собака він хороша.
Кожного ранку проводжає мене в школу,
Поки мама не бачить, ми п'ємо кока-колу..."(Оксана Аннич)
Ганна Максимович. "У садочку"
"Сипав сніг всю ніч, всю днину,
Замітало ліс, долину,
Вітер віяв все сильніше,
А мороз ставав лютішим."(Ганна Максимович)
"- Ананаси, апельсини
і банани в магазині
достигають на полиці, -
каже Алла своїй киці."(Галина Римар)
"Прокинулась якось Маленька Веселочка і вийшла надвір. Розглянулась довкруг — гарно! Сніжок біленький за нічку усю земленьку вкрив! Чисто-чисто. І скільки простору! А вона далі як за річечку, за ось оцю річечку, що в долинці, й не ходила! І всі рідні при своїх клопотах... Сумно їй зробилося..."
(Галина Римар)
"Було це дуженько давно. Спершу людина приручила песика й гарно про нього дбала. Сама ще не поїсть, а його погодує. А пес за це вірно день і ніч служив господареві — старанно охороняв його сім'ю, дім, майно. І звик до людини. Тоді чоловік узяв до себе й кішку, щоби всіляких гризунів від житла відганяла. І от кішечка чи стереже вночі дім, а чи преспокійненько собі спить, зате як проголодається, то тихенько-ніжно підійде до господині, господаря чи діток і так в очі їм задивиться премило та ще й замуркоче, що вони одразу все покинуть, аби тільки її погладити та погодувати. Вся увага кішці, а про нього мов забули. Кинуть що-небудь чи плеснуть води в черепок — ото й усе..." (Галина Римар)