"Любі мої вчителі, знову зібрала нас школа,
знову ми – учні для вас, знову світ став кольоровим.
Знову дзвінок продзвенить, класи запросять у гості.
Милі мої вчителі, як бракувало Вас досі!.."(Галина Римар)
"Матусю-серденько, моя рідненька,
ти – щира правдонько, мій оберіг!
Для тебе вся природа розквітає,
і сонечко всміхається тобі..."(слова – Галини Римар,
музика – Миколи Ведмедері)
Галина Римар. "Мамо-серденько"
"Мамо-серденько,
мила, рідненька,
правдонько щира,
мій оберіг!
Уся природа
розквітла нині,
й сонечко сяє –
усе тобі"(Галина Римар)
"Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати, що по самі вікна влізла в землю. Надворі було краще, ніж у хаті. Сонечко підбилося вже височенько і пригрівало. Сніг так блищав, що Дмитрик не міг на нього дивитись і кліпав очима. Була відлига, з стріх капало, з горбка збігали, мов весною, струмочки талої води, горобці весело цвірінькали, жидівські кози никали по майдані, чи не лишилось де на торговиці хоч стебла сіна від учорашнього ярмарку. Се тепло, ся немов весняна днина серед зими вабили Дмитрика, тягли його в далечінь, на волю, он в те місто, що здіймається до блакитного неба шпичастими вершечками церков, зеленими та червоними дахами на кам'яницях. Але мати його, Ярина, виходячи з відрами на щоденну роботу, звеліла йому сидіти вдома. Тому-то Дмитрик був сумний. Він стежив очима за матір'ю, що, зігнувшись під важкими відрами, повними води, переходила вулицю, бачив, як у брудних хатках уздовж вулиці відчинялись двері, висовувалися звідти жидівки і гукали на його маму.." (Михайло Коцюбинський)
"Заснули мальви коло хати,
Їх місяць вийшов колихати.
І тільки мати не засне,
Мати не засне, –
Жде вона мене..."(Слова – Богдана Гури
Музика – Володимира Івасюка)
"…А світ починався
Тремтливо, казково…
А світ починала
Її, колискова…
А серце – ой, мамо! –
Не серце – тривоги:
– Ждуть сина дороги;
Ось виросте, й піде
У світ, у широкий…-
Тобі якби, світе,
Святий цей неспокій,
Цей, мамин…" (Володимир Нагорняк)
"Хто пильнує перші кроки,
Хто щодня дає уроки?
Мама!
Хто без слів усе побачить,
Хто тобі усе пробачить?
Мама!
Хто тебе завжди чекає,
Хто всім серцем обнімає?
Мама!
Хто приймає все на віру,
Тебе любить понад міру?
Мама!" (Наталя Карпенко)
"Все, що живе на світі,
Уміє розмовляти:
Уміють говорити
Зайці і Зайченята...Прийми ж, матусю, слово
Подяки від дитини,
За нашу рідну мову —
За мову України!"(Леонід Полтава)
"Дощ вперто довжив дні. Ця фльора, ця безперестанна капанина з неба, змінювала напрям своєї косості, інколи підлаштовувалася під попутний, часом під супротивний вітер, почасти йшла майже прямо, але все одно не переставала мучити котрий день. Здається, природа хоче притиснути кожну істоту до землі, щоби та не сміла підняти очі, метнутись увись, лише бажала якогось укриття, бігла стрімголов до нього, втупивши погляд у землю, бодай лише оминути болото під ногами, не вступити в калюжу, не перечепитись через якийсь схований на дні багнюки камінь. Але для когось це надія на порятунок. Якби ж то хлющив нерозривними стрілчастими променями, цвигав з усіх боків, а ти сиділа безтурботно вдома, в теплі, прислухалася до оркестрової музики, створеної ним, яка то стишується, то наростає, щось собі думала, не так вже й погано було б. А тут... І він не ллється, лише не дає про себе забути своїм настирливим фліньканням, те попискування перебігає з місця на місце навіть у твоїй голові, розриваючи її навпіл періодичним погукуванням. Він не зважає на тебе взагалі!.." (Галина Мирослава)
"Матусенько, мамо моя,
Тобі я цю пісню співаю.
Мамо, мамо моя,
Слова я твої пам'ятаю.
Матусенько, мамо моя,
Ти сонечко ясне у хаті.
Мамо, мамо моя -
Нічки твої недоспаті..."
(Вікторія Стасів)
Вірші про маму від Вікторії Стасів
"Руки мамині найтепліші.
Як мені їх не любити?
Ще до року мене вчила
Слово "мама" говорити.
Кожен з нас це пам'ятає
І вшановує віками:
Найтепліші руки можуть
Бути тільки лиш у мами."(Вікторія Стасів)
"Мамине дитятко,
Мамине пташа,
Мамине зернятко,
Мамина душа.
Сяють оченята,
Квітне мамин цвіт.
Тупу ноженята,
Тупу-тупу в світ."(Наталя Карпенко)
"В одному лісочку жили-були світлячки. Та не прості, а трьох видів - зелені, сині і червоні. Усі вони були наділені чарами. Зелені - дуже щирі й добрі, тому володіли доброю магією, яка може вилікувати всі хвороби! Сині ж - до всього байдужі, і жили вони лише сьогоднішнім днем. А червоні - то біда, бо чинили скрізь хаос, але зелені та сині цьому заважали. Хоч сині були до всього байдужими, але це, врешті, був їхній обов'язок. Одного дня дівчинка Ліза шукала в лісі чарівні трави для мами, щоб її вилікувати, та проходила цілісінький день - і марно. Та ще й, на горенько, заблукала! І тут побачила синіх і червоних світлячків..." (Поліна Придибайло)
Пісні, написані відомою українською поетесою Галиною Римар, – це красиві пісні про Україну, про рідну мову, про маму, про кохання, про новий рік, про зиму, про літо, про природу, про школу, про останній дзвоник.
"Ми маму вітаємо з святом.
Із святом, матусю моя!
Добра тобі зичим багато,
Щаслива хай буде сім’я!
Мамо, мамо,
Із святом, матусю моя!
Мамо, мамо,
Щаслива хай буде сім'я!"(Євгенія Сухина)
"Коли підсніжник розцвітає,
тендітна музика лунає,
її почути зможеш ти,
лиш зла нікому не чини,
її почути зможеш ти,
лиш зла ніколи не чини!"(Слова і музика Галини Римар)
Дитячі пісні про маму від поетеси Юлії Хандожинської і композитора Миколи Ведмедері (слова, ноти)
"Дякуємо, мами", "Люба мамо", "Мамина казка", "Мамині долоньки", "Матінко, матусю", "Пелюстками мами", "Вустами мами", "Сорочина", "Чорнобривці" - пісні для дітей про маму від композитора Миколи Ведмедері і поетеси Юлії Хандожинської.
"«А сон заховався!» — подумала Василинка і піднялася з ліжечка, щоб визирнути через вікно й порахувати зорі на небі. Коли дівчинка полічила їх тими числами, які були їй відомі, то почала вигадувати нові, яких ще ніхто не знав. «Квітканадцять», — тицяла вона пальчиком у віконце, — цукернадцять, шоколаднадцять, ляльконадцять», — і так далі, доки їй це заняття не набридло. Потім вона подалася до ліжечка, зручненько вмостилася, заплющила оченята і старанно намагалася заснути. На жаль, ці зусилля виявилися марними. «Де мій сон? — уже спантеличено думала дівчинка. — Мабуть, десь сховався. Отже, треба його відшукати». І вона розпочала пошуки. Під м’якою подушкою сну не було, під ковдрою теж, там була лише вона — Василинка..." (Марія Дем'янюк)
