Оповідання Євгена Гуцала: "Дениско і відьма", "Пригоди літнього дня", "Пригоди осіннього дня", "Пригоди зимового дня", "Ласун", "Камінчик, знайдений в садку", "Зелений папуга". Ця книга Євгена Гуцала "Дениско" - це оповідання про хлопчика Дениска, який жадібно пізнає і вбирає в себе розмаїтий навколишній світ. Коло його інтересів надзвичайно широке: його чарує природа, він відкриває для себе таємниці з життя звірів, птахів і рослин. Цікавиться хлоп'я і трудовими буднями односельців. Дія в цих оповіданнях відбувається у 50-х роках минулого століття.
Читаймо оповідання з книги Остапа Вишні "Дітям":
Як ми колись учились
Перший диктант
Петрик, Резеда та бариня
Панська ялинка
Все життя з Гоголем
Перша подорожЯкби моя бабуся встали
Капітан і гарпунник
Геометрія
Федько Зошит
Паралелепіпед
Біля річки
«Самокатун — на всіх наїздун»
У Новому році — все нове, хороше!
Сон на користь
"Молодий лісник побудував у лісі велику кам'яну хату і посадив дуба під вікном. Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник. І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що заступив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня - лісникова внучка..." (Василь Сухомлинський)
"Приходжу до своїх ровесників. Сімдесятилітніх хлопців і дівчат. А вони заздрісно: "Щось ти, Ільку, все молодієш. Он Варвара з тобою до школи ходила, а поглянь на неї. Зігнулася в дві погибелі. Ти ж — ніби огірочок свіженький". "Еліксир молодості, — кажу. — У мене є онук. Чотири роки. Як ртуть. Всі на роботу йдуть. Мене з ним вдома залишають"... (Євген Дудар)
"Не все те забулось, що було змалку. Пригадую, як біля церкви, на яку богомільні баби обернули звичайну сільську хату, почепили на поперечці поміж двох стовпів тракторне колесо замість дзвона. Пригадую, як ще малими дітлахами по синьо-рипучих снігах ходили колядувати, і нам виносили спечені з меляси та цукру гіркуваті солодощі, або пиріжки з печеними буряками, або ж просто спускали собаку з цепу...." (Євген Гуцало)
"У мене в кімнаті живе перепел у клітці. Мені приніс його один мій знайомий. Ліве крило у перепела перебите, він його трохи волочить і, звичайно, не може літати. А то б я його вже давно випустив, ще в кінці літа. Сіриком назвав перепела мій хороший приятель Петро. Бо перепел справді сіренький, з світлими грудьми, а на шиї під дзьобиком - чорна бархатна вузенька смужка. А Петро тільки прибіжить до мене - зразу до клітки з Сіриком і починає з ним розмовляти.... Коли в неділю зрання прийшов до мене Петро, він так само в першу чергу пішов привітатись з Сіриком. Але весь час з надією дивився на мене, чи не передумав я поїхати з ним за місто у цей погожий зимовий день..." (Олександр Копиленко)
"У Ніни велика сім’я: мати, батько, два брати, дві сестри й бабуся. Скоро день народження Ніни. Мама сказала, що на її іменини у них буде святковий обід. На обід Ніна хай запросить подруг. Ось і настав цей день...." (Василь Сухомлинський)
"Відколи Івана Дідуха запам’ятали в селі газдою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником. То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили виступали, однако їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з гори волочилися по землі..." (Василь Стефаник)
"У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Тож і подумав: «А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю! Ото, мабуть, булькне дуже!» Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі. Камінь упав на дно і забив джерело...." (Василь Сухомлинський)
Незважаючи на «критичні зауваження» тогочасних критиків на оповідання «Білий кінь Шептало» (1965 р.), Володимир Дрозд написав продовження — «Кінь Шептало на молочарні», надруковане у 1967 році. У творах письменник зачіпав важливу вселюдську проблему особистості в суспільстві. Нині обидва твори добре відомі читачам і перекладені багатьма мовами.
"Кіт Чудило" – веселе оповідання Майка Йогансена про кота, що навчився ловити рибку у глеку і перестав боятися води.
"Уже через тиждень після початку занять у «Школі радості» я сказав малюкам: «Принесіть завтра альбоми і олівці, будемо малювати». Наступного дня ми розташувалися на галявині шкільної садиби. Я запропонував дітям: «Подивіться навколо. Що ви бачите гарного, що вам найбільше подобається, те й малюйте». Перед нами був шкільний сад і дослідна ділянка, освітлені осіннім сонцем. Діти защебетали: одному подобалися червоні й жовті гарбузи, другому — схилені до землі голівки соняшника, третьому — голубник, четвертому — виноградні грона..." (Василь Сухомлинський)
"Розчудеснi мiсця на рiчцi, на Пiвнiчнiм Дiнцi…
Вам нiколи там не доводилося бувати?
Коли не доводилося, - обов'язково побувайте.
Ви з Харкова робочим поїздом доїдете до Змiєва.
Змiїв - мальовничий городок, тепер районний центр Харкiвської областi, - вiн розлiгся якраз на Пiвнiчному Дiнцi.
У Змiєвi ви вiзьмете човна й попливете за течiєю Пiвнiчним Дiнцем…
А пливти вам треба в червнi…" (Остап Вишня)
"Маленькій Яринці треба рано-рано вставати, до дитячого садка йти. А не хочеться, ой, як не хочеться! Увечері й питає Яринка дідуся:
— І чого це я рано ніяк не прокинуся? — Це подушка в тебе ледача..." (Василь Сухомлинський)
Два братики — Гордійчик та Андрійчик їдуть на літній відпочинок до свого дідуся. Одного дня вони разом з дідусем, песиком Хвостиком та козою Ізабеллою вирушають до річки, але несподівано для себе опиняються на Летючому Капелюсі, тобто на НЛО. Але, на щастя, у хлопчиків є тато — військовий льотчик, мама — інтернет-оператор, і... мобільчик...
"Одного сонячного ранку в лісовому господарстві отримали чергову колоду. Колода була незвичайна. На корі висічено якісь знаки. Збоку на шнурочку теліпалася сургучева печатка. Начальник лісгоспу Ведмідь радісно заревів..." (Євген Дудар)
"Дід бере гирлигу в кутку і виходить з хати. Я за ним.
— Діду, а скільки ж ви дасте мені кавунів — скільки до-несу, ге?
— Скільки донесеш.
— А коли одного я ще у вас з’їм?
— З’їси.
— А дині у вас є?...— Є і дині.
А чорнобривці й собі:
— Є і дині!
Дід не чує чорнобривців. Він чує тільки мене і себе..."(Микола Вінграновський)
"Катруся вже справжня школярка! Вчиться вона в першому класі і вміє читати: «Оса мала. Мамо, тут оса». Ого, Катруся вміє не тільки читати, а вже й букви пише. У неї є зошит, і в ньому кожну сторінку розліновано на рядки – це зошит для письма. Є ще в школярки і другий зошит – для арифметики. Його розліновано клітинками. А третій зошит – для малювання. На першій сторінці Катруся намалювала яблуко й гриб. Яблуко розмалювала червоним олівцем, а шапочку на грибі – жовтим. Чудовий вийшов грибок! Справжнісінький маслючок – молоденький, тугий, ніжка товста і шапочка трохи набік. Та найбільше подобається Катрусі новий буквар. Яка ж це хороша книжка!..." (Олесь Донченко)
"Зіна вкладалася спати. А надворі почалася гроза. Гримів грім, з-за Дніпра насувались чорні хмари. По залізному даху зашумів дощ. Блиснула блискавка, на мить стало ясно, як удень. Зіна побачила: на подвір’ї стоять калюжі води, йде дощ. Ой горе, що ж це таке? - на лавці, під дощем, лежить її лялька Зоя. Вона забула Зою на лавці..." (Василь Сухомлинський)
"Малий Мирон - дивна дитина. Батько втiшається ним i каже, що вiн чудово розумна дитина, але батько, звiсна рiч, сторонничий суддя. Та й ще Миронiв батько - чоловiк уже в лiтах, ледве дочекався дитини, i, значиться, яка там будь собi дитина, все вона у нього золота, i розумна, i гарна. Сусiди тихо шептали собi, що Мирон "якесь не таке, як люди": iде та й розмахує руками, гуторить щось сам до себе, вiзьме прутик, швякає по повiтрi або стинав головки з будякiв та ластiв'ячого зiлля. Серед iнших дiтей вiн несмiлий i непроворний, а коли часом i вiдiзветься з чим-будь, то говорить таке, що старшi як почують, то тiльки плечима стискають...." (Іван Франко)
