"Літературне становлення — це яскраві, щасливі роки! В літературному клубі «Дніпро», чиї засідання проходили увечері в редакції однієї з черкаських газет у ті, уже далекі часи, збиралась симпатична компанія людей захоплених, залюблених у літературу. Читали написане, обговорювали, обмінювались думками… А завершувалися заседання традиційно: кожен з присутніх читав по віршу, власному чи такому, що просто сподобався. Згадуєш і думаєш: як це чудово! Вірші – по колу…" (Володимир Даник)
До добірки короткої прози Володимира Даника увійшли такі новели: "Вісімсот романтиків", "Там, де і Дмитро...", "І це – добре!", "Це – професійне...", "Грати – треба вміти!", "А так – це ж пам’ять...", "І все одно – смачно!"
"А вирування творчості хіба ж може мати... чітко окреслені береги?! Творчість — це рух... Від образу до образу, від теми до теми, від натхнення до натхнення. Коли говорити про віршовані гумористичні твори, то їх називають по-різному — гуморески... усмішки... іронічні мініатюри... Була у мене колись публікація добірки подібних творів у газеті “Сільські вісті”, у розділі “Весела світлиця”. І гумористичні твори були опубліковані редакцією під оригінальною назвою “Іронічні витинанки”. І ця назва мені, як автору, дуже сподобалась. Була навіть думка — трапиться нагода видати свіженьку (усміхнену!) книгу, то ось і... чудова назва для неї! А вірш, приведений нижче, написаний порівняно недавно. Отож іронічна... може, мініатюра, а, може, і... витинанка!" (Володимир Даник)
"Так, український гумор – неординарний… яскравий… і, звичайно ж, глибоко народний! І коли говоримо про наш гумор саме у цьому аспекті, то відразу ж згадуємо Павла Глазового. О так… саме цей автор, саме цей наш… класик (так, саме класик! І не інакше…) і є чи не найближчим до народної стихії гумору! Завітавши колись до футбольного сайту – «Динамо» від Шурика – звертаю увагу на одну з публікацій. Бо у ній приведено усмішка Павла Глазового – на футбольну тему… І коли прочитаєш (а цей вірш був надрукований колись у одній з газет і у книгах я його не зустрічав), з’являється враження, ніби це написано сьогодні. Написано соковито, усміхнено, по-бойовому! Отож Глазовий знову і знову приходить до нас. І приходить у зв’язку з різними темами і різними ситуаціями..." (Володимир Даник)
"Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита». І ця публікація буде для нього дебютною. Отож..." (Володимир Даник)
"Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита»..." (Володимир Даник)
"Життя навколо настільки непросте, а проблеми, які виникають, настільки серйозні, що як тут — не іронізувати?! Бо іронія... при всій нібито полегшеності відповідного підходу... це ж таки серйозна річ! Бо зачіпає серйозні теми. І добре, коли ця серйозність (хоч і в іронічному варіанті...) приходить до читача з дуже невеликою паузою. Після написання. Приходить завдяки виданню, що його тримаєш у руках. Бо, скажімо, мої іронічні мініатюри віршовані друкувалися, крім книг, і в газеті “Голос України”. І афоризми, написані у іронічному стилі, теж. А іронічні мініатюри... у прозі?! Ще ні... А у книзі, що у мене в руках, вони — вже є! Що ж це за книга?! “Антологія сучасної новелістики та лірики України. 2020”. Книга ця вийшла завдяки зусиллям канівського видавництва “Склянка часу”. І деякі з оприлюднених там іронічних мініатюр приведені нижче. Життя змінюється. Бо виникають нові можливості, нові тенденції. І це помічають, звичайно ж, усі. Любимо книгу?! А інтернет нам дозволяє ознайомитися з дуже немалою кількістю книг, до яких би ми, мабуть, просто не добралися б у їх паперовому варіанті. Що, певна річ, значення його... тобто паперового варіанту... аж ніяк не применшує! Причетна до цього аспекту теми і наступна іронічна мініатюра..." (Володимир Даник)
"Сприйняття почутої чи прочитаної інформації у великій мірі залежить і від того, як вона, ця інформація, подається. Згадується такий випадок. Працював я тоді інженером у НДІ. НДІ розташовувався на території заводу телеграфної апаратури. І там, бува, під кінець тижня біля прохідної продавалися книги. Книги різні. І цікаві, і не дуже. А українці тягнуться до книг, тому книги і активно купувалися. Отож один з колег по роботі і придбав собі... енциклопедію. І книга ця була присвячена питанням космосу. Книга була трохи менша за форматом, аніж це звично для книг подібного типу. Та книга мала досить немалий об'єм. Інженер, що придбав таку книгу, через пару днів після покупки, перегортаючи її сторінки, запитав у мене та двох інших співробітників: "А скажіть... скільки разів америнканці літали на Місяць?!" Я відповів: "Ну, два-три рази..." У інших колег по роботі теж була така ж думка. Інженер, власник енциклопедії, дещо іронічно усміхнувшись, мовив: "Шість разів! Ось на цій сторінці можна про це прочитати!..." (Володимир Даник)
"Інколи бачимо щось нове. І щоб це охарактеризувати, знаходяться нові і слова, і фрази. А бува, що явище ніби і відоме, а слова для нього — вже інші... Бо і за течією літ уже і трохи інша точка зору. Свій внесок у розвиток мови приходить і... від українського футболу. У висловлюваннях болільників, у оцінках того, що відбувається на зеленому газоні, від коментаторів, у інтерв'ю відомих фахівців можна почути слова — ставити автобус... Невже це про футбол?! Так, про футбол. Слова ці вимовляють і вкрай серйозно, і дещо іронічно. А зміст у них такий. Грають дві команди. І одна з них, так би мовити... ставить автобус! Тобто демонструє закритий варіант гри, захищаючись мало не усім складом. І такий футбольний поєдинок у великій мірі перестає бути видовищним. Звідки узявся подібний вираз?! Ну, можливо з таких міркувань..." (Володимир Даник)
"Футбол… ну, це ж модель життя! Отож і полеміка на футбольні теми кипить. Бо і тем хвилюючих завжди... ну більш, ніж немало. Отож у одній з публікацій на динамівському футбольному сайті автор цих рядків і допустив… помилочку. Мова йшла про іспанського тренера Рамоса, що, керуючи однією з українських команд, виявив неабияке уміння. Команда, ним керована, і в національному чемпіонаті демонструвала у той час прекрасну гру, та й на міжнародній арені досягнення були помітні..." (Володимир Даник)
До цієї добірки оповідок Володимира Даника циклу "З письменницького зошита" увійшли такі:
"Вірші, написані учора", "Прагнучи осмислити", "Серед філологів", "Мудрець чи... не мудрець", "Уміли капризувати".
Читайте також вірші: "Мамине серце", "У діда ювілей".
"У цій публікації я приведу кілька тих іронічних мініатюр, які я ще відносив до жанру — тема для карикатури. І у цьому теж є своя логіка. Яка саме?! Ну, про це потім. Отож перед вами... теми для карикатур з невеликими коментарями. Теми написані ще аж... у 2016 році, а короткі коментарі творилися нещодавно. Так, політика і політики — це рушійна сила! Але ж важливо — як і куди спрямовується рух. Тому і окремі політики, і в цілому політичні партії активно борються за увагу електорату. А ми, виборці, прийшовши у день голосування, кажемо своє "Так!" тій чи іншій політичній силі."
(Володимир Даник)
"...Але нові слова виникають і з приводу більш привабливих обставин. Є таке досить цікаве і симпатично оформлене видання в Україні — музичний альманах “Октава”. Опікується ним канівське видавництво “Склянка часу”, що позиціонує себе, як видавництво міжнародне. У цьому альманасі можна знайти свіжонаписані пісні українських авторів, інструментальні твори наших сучасних музикантів, статті-роздуми на музичні теми, вірші, що могли б стати піснями і не тільки це. Редактор “Октави” Ірина Апалькова, звертаючись до читачів (вже у чотирнадцятому випуску альманаху), пише про тематичні обрії видання. І зокрема говорить, що там ітиме мова про... “музикодення сучасності”! Не знаю, чи прилучилася пані Ірина до нелегкої справи словотворення чи просто підхопила кимось вдало знайдене слово. Але музикодення — це звучить чудово! Пишу ці рядки 10 жовтня 2022 року, увечері, прослухавши повідомлення про те, що по Україні рашистами учора було випущено більше 80 ракет. Загинули люди. Зруйновані будинки. Отож і справді — навколишня дійсність і вдень може бути інколи досить похмурою і навіть бідьше схожою на темну ніч. Але ж і на цьому досить невеселому фоні все ж чудово звучить слово — музикодення! Звучить енергійно, упевнено, життєствердно..." (Володимир Даник)
"Хоча усе і знає Мина,
Завжди пита, як вип'є чаю:
— Ні, ти скажи... які новини —
Там, де кипить... там, де палає!
Дмитро... авжеж, вміє сказати
Чітко і стримано, й тактовно:
— Хоча іще до біса вати,
А тільки більше вже... бавовни!"(Володимир Даник)
"Життя переповнене і немалими проблемами, і нібито дрібненькими питаннячками. І на них теж треба звертати увагу. Бо життя постійно перебуває у бурхливому вирі змін. Живеш нібито і не в мегаполісі, а у не такому вже і малому обласному центрі. Однак і не вибираючись на його найбільш гомінкі проспекти, не можеш не помічати — автомобільний рух за останні роки суттєво підсилився. А нам, пішоходам, треба рухатися теж. Бо і ми учасники руху. Бо і нам треба вирішувати власні проблеми. І при цьому, скажімо, переходити дорогу. З одного боку вулиці на інший. А це бува і досить непростою задачею. Скажімо, підійшли ви до пішохідного переходу, ну, десь на перехресті. А там ще і світлофор. Здавалося б, що ж тут важкого?! Дочекався зеленого світла — та й іди. Але ж бува і так, що ні зеленого, ні червоного. А тільки жовтий колір. Тобто перехрестя, так би мовити, у цей момент нерегульоване. І світлофор, можна сказати, “поза грою”. Ну, ніби у тебе, як у пішохода, повне право іти. Незважаючи на рух. Але ж потік автомобілів... оця стрімка хвиля скла, заліза і гуми..." (Володимир Даник)
«Білий кінь Шептало» — одне з ранніх оповідань Володимира Дрозда, написане в ті роки, коли після епохи жорстокої цензури література, як один з видів мистецтва, вперше розвивається в умовах практично повної свободи. В основі твору — проблема людини, особистості і натовпу, дійсності і мрії.
Перу відомого українського письменника Володимира Дрозда належить багато творів, які різняться за тематикою, настроєм та звучанням. Багатоликий Дрозд не вписується ні в які схеми, для нього не існує ніяких стереотипів. Автор вражає поєднанням фольклору з фантастикою, реальності з химерою, будь то лірична повість «Ирій», яка нагадує, що ми всі родом з дитинства, або гротескний, повний сарказму твір «Самотній вовк». Оповідання Володимира Дрозда викликають у читача сплеск емоцій, оскільки письменник вміє розмальовувати світ і, як писав його великий земляк Олександр Довженко, «бачити зорі навіть у буденних калюжах».
У цьому розділі зібрані поезії Володимира Нагорняка для дітей - його графічна та звукова абетки, вірші про Україну, та про пори року, безконечники, забавлянки та багато інших цікавинок.
"...Несміло, наче випадково, мружиться на землю сонечко. Всі, хіба окрім холодного, аж білого, снігу, радіють його першим привітикам. Сніг злиться: тане, зменшується, збігає безпечними каламутними струмочками і зникає. Взамін із-під торішнього листя нетерпляче випурхнув перший живий підсніжничок… другий… третій… ой, та їх тут – море! А ось, біля твого ж таки міського будинку, просвердлила мертву товщу асфальту тендітненька кульбаба. Яка сила!!!..." (Володимир Нагорняк)
"...Біло, як біло, все біло… Аж сліпить очі!.. Е-е ні, не все: ось – та ось же! – на розмальоване інеєм дерево не поспішаючи, по-господарськи, всідається снігур… другий… третій… Червонобокі: прямо тобі, спілі яблука. Так і тягнеться рука зірвати. Ага, а біля ставка, глянь, скільки їх! Побігли… Стій же, стій!.. Не яблука то, і не снігурі – розпустила по вітру китиці свої калина. Листя ще з осені розгубила – розтринькала, а китиці… Китиці горять! А який смачний той вогонь – калина з морозу..." (Володимир Нагорняк)
