Володимир Даник
З ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЗОШИТА
(цикл оповідок)
Завантажити добірку роздумів циклу "З письменницького зошита" від Володимира Даника (txt.zip)
А у споминів – своя логіка... Це ніби невеликі камінчики, що раптом поєднуються у... якусь незбагненну мозаїку! Мозаїку, що її ти можеш так чи інакше коментувати, а ось змінити уже не зміниш. І події, позначені неабияким драматизмом, і речі, що викликають іронічну посмішку – усе це поруч! Усе це ніби краплини бурхливої хвилі тривожної ріки, якою і є – наше життя...
НА ДРАКОНІ
Одну і ту ж думку, одну і ту ж подію можна висвітлити різними словами. І можна знайти нові і несподівані назви для дуже вже звичних речей. Згадуєш роки, коли я працював інженером у НДІ, і згадується такий факт. Один з колег по роботі діяв (ще тоді!), можна сказати, у руслі європейських тенденцій. На роботу і з роботи добирався на велосипеді.
А свого двоколісного друга Володимир Васильович, згаданий вище інженер, називав яскраво і неординарно – дракон... Звичайний собі велосипед. Нічого вогненного у ньому ніби і не було. Та і у вихідний день, бува, їдеш по місту на тролейбусі, І раптом помічаєш – Володимир Васильович їде у інший бік... На «драконі»...
Отож коли інженерне товариство розходилося чи після роботи, чи після якоїсь іншої події, і могли ми укотре почути і знайоме, і звичне від Володимира Васильовича:
– То ви на тролейбус?! А я додому... На «драконі».
СМАЖ КАРТОПЛЮ!
У кожного свої смаки, свої уподобання. І це стосується і їжі духовної, і їжі тілесної. Один з колег-інженерів у часи, коли я працював у НДІ, розповідав мені про свого знайомого. Той, навіть побувавши десь у гостях чи, скажімо, у ресторані, коли приходив додому, всеодно завжди говорив дружині:
– Галю, смаж картоплю!
Ну, можливо звичка до простої і смачної їжі переважувала усі делікатеси, які цьому чоловіку траплялися у житті.
Дружина його добре розуміла і взагалі була наділена сповна почуттям гумору. Коли десь у гостях чоловік запрошував до танцю інших дам і їй про це казали, реагувала з посмішкою:
– Нічого... Хай апетит нагулює! Вечеряти всеодно додому прийде.
ФАНТАЗІЇ ВЕСНЯНОГО СВЯТА
Весна... Наближалося 8 березня. І чоловіча частина сектору НДІ, де я працював, надовго замислилась. Ну, щодо бутербродів та інших аксесуарів святкового столу справа активно вирішувалась. Але ж треба і крім квітів щось подарувати. Проконсультувалися з дружиною одного з інженерів. Знайшли духи. Хорошої якості і за прийнятною ціною.
Інженери – мислячі люди! І дарувати кожній з жінок одне і те ж?! Ну, якось незручно... Отож і виникла ідея процес дарування... театралізувати. Вищезгадані духи акуратно і ретельно загорнули у папір. Загорнули так, щоб з’ясовувати, що ж саме подаровано, обдаровувані могли лише удома. Подарунки пронумерували. У картонну коробку вкинули папірці, на кожному з яких було позначено, який же номер... у подарунка. А жінки мали... обирати.
Сашко Сударик, умілий інженер і активний спортсмен (гирьовий спорт...) після кожного здійсненого прекрасною статтю вибору, вручивши подарунок, підкреслював:
Так, ви обрали... найкращий з подарунків!
І подібне твердження попри деяку його парадоксальність усе ж... відповідало істині.
ОДНЕ З ФІЛОСОФСЬКИХ ПИТАНЬ
Кожна людина – ну, хоч трохи... філософ. І це не залежить від віку. Бо життя ставить нам непрості питання. А ми намагаємось на них відповісти – ну, хоча б для себе. У мене у дитинстві було... ну, можна сказати... філософське питання, на яке я уперто намагався відповісти.
Питання, що не відпускало, буквально переслідувало і змушувало відповісти. Але відповіді не було. Питання це виникло... ну, десь у період між дитячим садочком і першим класом школи. Питання було... нібито дуже просте і не зовсім логічне. Чому число один у переліку чисел перше, а число вісім – восьме. А не, скажімо, навпаки! Ну, між одиницею і вісімкою знайдеться, взагалі-то кажучи, немало чисел – і двійка, і трійка... та і не тільки вони! Але мене чомусь хвилювали саме ці два числа – одиниця і... вісімка.
Потім уже, збагачений математичними знаннями, одержаними у школі, я не міг не дивуватися наївності своїх дитячих філософських роздумів. Ну, звичайно ж, якесь число має стояти першим, а якесь – восьмим. І нема у тому нічого дивного!
Але з часом, уже навчаючись в інституті, я помітив, що число 8 дуже схоже на інший математичний знак, щоправда дещо інакше розташований. А цей знак відповідає у математиці такому неординарному поняттю, як... нескінченність. Ось тоді я уже зміг прийти до висновку, що мої дитячі філософські роздуми усе ж мали якусь... хоч і не дуже мені зрозумілу логіку.
Статтю надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Від редакції: невеличка задачка для кмітливих та спостережливих.
Скільки "вісімок" на цьому малюнку???
Пишіть, будь ласка, відповіді у коментарях :))
Цікаво, скільки буде варіантів відповідей??? ;)))
Більше оповідок зі збірки "З письменницького зошита" від Володимира Даника:
"Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита»..." (Володимир Даник)
Читайте також на нашому сайті:
Вітання! Дякую! Добрі оповідання!
А є правильна відповідь про вісімки? У мене 31 вийшло.
Теж думаю, що 31.
Величезне спасибі шановному письменнику Володимиру Данику за прекрасні твори.
Пізнавальні оповідання! Вельми дякую шановному авторові! Побільше б таких!
спасибі за цікаві розповіді про Ваше життя
Прекрасні оповідки!!!
Хотілося б погортати Ваш зошит й далі, шановний пане Володимире!!!