Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита»...
"А вирування творчості хіба ж може мати... чітко окреслені береги?! Творчість — це рух... Від образу до образу, від теми до теми, від натхнення до натхнення. Коли говорити про віршовані гумористичні твори, то їх називають по-різному — гуморески... усмішки... іронічні мініатюри... Була у мене колись публікація добірки подібних творів у газеті “Сільські вісті”, у розділі “Весела світлиця”. І гумористичні твори були опубліковані редакцією під оригінальною назвою “Іронічні витинанки”. І ця назва мені, як автору, дуже сподобалась. Була навіть думка — трапиться нагода видати свіженьку (усміхнену!) книгу, то ось і... чудова назва для неї! А вірш, приведений нижче, написаний порівняно недавно. Отож іронічна... може, мініатюра, а, може, і... витинанка!" (Володимир Даник)
"Письменник-гуморист Костянтин Світличний, що керував літературною студією “Ровесник” при обласній “молодіжці”, одного разу поділився з нами, тогочасними студійцями, таким своїм творчим секретом. Написавши щось, він відкладав написане... ну, так... тижнів на два. А потім знову повертався до недавно створеної усмішки чи уривку з, так би мовити, серйозної прози. І перечитував, і правив написане на основі вже більш спокійного і виваженого розгляду. З почутого ми і робили для себе такий висновок. Не завжди варто поспішати з оприлюдненням чи опублікуванням чогось свіжоспеченого. І використання подібного підходу себе виправдовувало. Хоча інколи обставини змушували і відступати від цього правила. Та, бува, написане чекало свого часу і місяць, і рік. А інколи і декілька років. Отож оповідання, що його хотілося б нині оприлюднити, написане кілька років тому. Про що ж воно?! Про те, наскільки чутливими бувають діти до вірша і пісні. Та і до звичайного і непретензійного, але ж щирого і доброго слова. А у процесі нинішньої повномасштабної агресії немало страждали не тільки дорослі, а і діти теж..." (Володимир Даник)
До цієї добірки оповідок Володимира Даника циклу "З письменницького зошита" увійшли такі:
"Вірші, написані учора", "Прагнучи осмислити", "Серед філологів", "Мудрець чи... не мудрець", "Уміли капризувати".
Читайте також вірші: "Мамине серце", "У діда ювілей".
П'ять цікавих оповід
ок циклу «З письменницького зошита» від Володимира Даника:
«І ДОКТОРКА, І КЛАСИКИНЯ!»,
«СКАЗАНО — УКРАЇНСЬКОЮ...»,
«СЛОВА, ЩО — МОГЛИ Б...»,
«КРАЩЕ ЗНАЮТЬ»,
«І МУЗИКА, І ГЕОГРАФІЯ».
"Життя переповнене і немалими проблемами, і нібито дрібненькими питаннячками. І на них теж треба звертати увагу. Бо життя постійно перебуває у бурхливому вирі змін. Живеш нібито і не в мегаполісі, а у не такому вже і малому обласному центрі. Однак і не вибираючись на його найбільш гомінкі проспекти, не можеш не помічати — автомобільний рух за останні роки суттєво підсилився. А нам, пішоходам, треба рухатися теж. Бо і ми учасники руху. Бо і нам треба вирішувати власні проблеми. І при цьому, скажімо, переходити дорогу. З одного боку вулиці на інший. А це бува і досить непростою задачею. Скажімо, підійшли ви до пішохідного переходу, ну, десь на перехресті. А там ще і світлофор. Здавалося б, що ж тут важкого?! Дочекався зеленого світла — та й іди. Але ж бува і так, що ні зеленого, ні червоного. А тільки жовтий колір. Тобто перехрестя, так би мовити, у цей момент нерегульоване. І світлофор, можна сказати, “поза грою”. Ну, ніби у тебе, як у пішохода, повне право іти. Незважаючи на рух. Але ж потік автомобілів... оця стрімка хвиля скла, заліза і гуми..." (Володимир Даник)
"...Але нові слова виникають і з приводу більш привабливих обставин. Є таке досить цікаве і симпатично оформлене видання в Україні — музичний альманах “Октава”. Опікується ним канівське видавництво “Склянка часу”, що позиціонує себе, як видавництво міжнародне. У цьому альманасі можна знайти свіжонаписані пісні українських авторів, інструментальні твори наших сучасних музикантів, статті-роздуми на музичні теми, вірші, що могли б стати піснями і не тільки це. Редактор “Октави” Ірина Апалькова, звертаючись до читачів (вже у чотирнадцятому випуску альманаху), пише про тематичні обрії видання. І зокрема говорить, що там ітиме мова про... “музикодення сучасності”! Не знаю, чи прилучилася пані Ірина до нелегкої справи словотворення чи просто підхопила кимось вдало знайдене слово. Але музикодення — це звучить чудово! Пишу ці рядки 10 жовтня 2022 року, увечері, прослухавши повідомлення про те, що по Україні рашистами учора було випущено більше 80 ракет. Загинули люди. Зруйновані будинки. Отож і справді — навколишня дійсність і вдень може бути інколи досить похмурою і навіть бідьше схожою на темну ніч. Але ж і на цьому досить невеселому фоні все ж чудово звучить слово — музикодення! Звучить енергійно, упевнено, життєствердно..." (Володимир Даник)
"Хоча усе і знає Мина,
Завжди пита, як вип'є чаю:
— Ні, ти скажи... які новини —
Там, де кипить... там, де палає!
Дмитро... авжеж, вміє сказати
Чітко і стримано, й тактовно:
— Хоча іще до біса вати,
А тільки більше вже... бавовни!"(Володимир Даник)
"А це ж чудово — зустрічати старих знайомих! Скажімо, приходиш на книжковий фестиваль, що відбувається у твоєму рідному місті, і там зустрічаєш когось з поетів чи людей, залюблених у поезію. Або потрапляє до рук хоч і невелика, але ж книга когось з українських авторів-гумористів. Автор цей тобі особисто не знайомий, але ж ти не раз знайомився з його свіженькими творами на газетних чи журнальних сторінках. А бувало, що і щось написане тобою друкувалось... поруч... на тій же сторінці. А, бува, зустрічаєш знайомих і там, де і не думав зустріти. Згадалося... Ми, четверо молодих інженерів, що працювали у науково-дослідному інституті, дружили і частенько спілкувалися. І, бува, сидячи за святковим столом, брали до рук гітару. Славко і Володя знали досить непогано польську мову. І вони частенько співали знамениту пісню Северина Краєвського. А ми з Сашком підспівували. Пісня і справді ж хвилювала. Відчувалося, що вірш, який став основою для пісні, неймовірно ліричний. Українська і польська мова близькі. Однак зрозуміти, про що ж мова у пісні, було не так і просто. І ось..." (Володимир Даник)
"Інколи бачимо щось нове. І щоб це охарактеризувати, знаходяться нові і слова, і фрази. А бува, що явище ніби і відоме, а слова для нього — вже інші... Бо і за течією літ уже і трохи інша точка зору. Свій внесок у розвиток мови приходить і... від українського футболу. У висловлюваннях болільників, у оцінках того, що відбувається на зеленому газоні, від коментаторів, у інтерв'ю відомих фахівців можна почути слова — ставити автобус... Невже це про футбол?! Так, про футбол. Слова ці вимовляють і вкрай серйозно, і дещо іронічно. А зміст у них такий. Грають дві команди. І одна з них, так би мовити... ставить автобус! Тобто демонструє закритий варіант гри, захищаючись мало не усім складом. І такий футбольний поєдинок у великій мірі перестає бути видовищним. Звідки узявся подібний вираз?! Ну, можливо з таких міркувань..." (Володимир Даник)
"Сприйняття почутої чи прочитаної інформації у великій мірі залежить і від того, як вона, ця інформація, подається. Згадується такий випадок. Працював я тоді інженером у НДІ. НДІ розташовувався на території заводу телеграфної апаратури. І там, бува, під кінець тижня біля прохідної продавалися книги. Книги різні. І цікаві, і не дуже. А українці тягнуться до книг, тому книги і активно купувалися. Отож один з колег по роботі і придбав собі... енциклопедію. І книга ця була присвячена питанням космосу. Книга була трохи менша за форматом, аніж це звично для книг подібного типу. Та книга мала досить немалий об'єм. Інженер, що придбав таку книгу, через пару днів після покупки, перегортаючи її сторінки, запитав у мене та двох інших співробітників: "А скажіть... скільки разів америнканці літали на Місяць?!" Я відповів: "Ну, два-три рази..." У інших колег по роботі теж була така ж думка. Інженер, власник енциклопедії, дещо іронічно усміхнувшись, мовив: "Шість разів! Ось на цій сторінці можна про це прочитати!..." (Володимир Даник)
"Футбол… ну, це ж модель життя! Отож і полеміка на футбольні теми кипить. Бо і тем хвилюючих завжди... ну більш, ніж немало. Отож у одній з публікацій на динамівському футбольному сайті автор цих рядків і допустив… помилочку. Мова йшла про іспанського тренера Рамоса, що, керуючи однією з українських команд, виявив неабияке уміння. Команда, ним керована, і в національному чемпіонаті демонструвала у той час прекрасну гру, та й на міжнародній арені досягнення були помітні..." (Володимир Даник)
"Події нашої недавньої історії (та і теперішні дні теж!) ще вимагають свого осмислення. Багато що знають переважно дійові особи, а широкому читацькому колу це ще не відомо. Але з'являються грунтовні статті, виходять у світ книги, і щось ще недостатньо відоме чи і незрозуміле усе ж стає таки і з'ясованішим, і яснішим. Отож, заходжу до черкаської міської бібліотеки, що носить горде ім'я Лесі Українки. І, вибираючи книги для прочитання, звертаю увагу на таку: Артем Шевченко “Слов'янськ. Початок війни” (Харків, Фоліо, 2020). Тема актуальна. Книга непогано видана. І в ній... передмова. Від тогочасного (на момент написання книги...) міністра внутрішніх справ Арсена Авакова..." (Володимир Даник)
"У наших бібліотеках з'являються нові книги. Видані в Україні. І серед них книги авторів закордонних. Так сталося, що мені потрапили до рук дві книги, видані, ну, майже одними і тими ж видавцями. Потрапили у різних бібліотеках, однак усе ж... майже у один і той же час. Перша з них належить перу іспанського автора Франсеска Міральєса, що у останні роки має всеєвропейський успіх. Книга видана російскою мовою — “2013. Конец времен” (Харьков, Белгород, Клуб семейного досуга, 2011). Книга інша — американського автора Курта Воннегута “Колиска для кішки” (Харків, Клуб сімейного дозвілля, 2016 рік). Книга ця була відома ще у Радянському Союзі, але українською мовою, мабуть, вийшла лише тепер. Але ж і тема у цих двох книг — одна і та ж. Яка саме? Кінець світу... Бо і справді ж — хіба ж це не цікава тема... для сімейного дозвілля?!.." (Володимир Даник)
До одинадцятої частини циклу творів Володимира Даника "З письменницького зошита" увійшли такі оповідки: "А мова таки розвивається!" , "До речі – про склянку", "Про шпаргалку", "На футбольній ниві".
"Сила морального впливу", "А слава буває різною", "Згадуючи пісню", "Була б картина" – цікаві оповідки, що торкаються футбольної теми.
"Літературне становлення — це яскраві, щасливі роки! В літературному клубі «Дніпро», чиї засідання проходили увечері в редакції однієї з черкаських газет у ті, уже далекі часи, збиралась симпатична компанія людей захоплених, залюблених у літературу. Читали написане, обговорювали, обмінювались думками… А завершувалися заседання традиційно: кожен з присутніх читав по віршу, власному чи такому, що просто сподобався. Згадуєш і думаєш: як це чудово! Вірші – по колу…" (Володимир Даник)
"Коли написано вже немало, не завжди і згадаєш, з якого приводу створювався той чи інший вірш. Але щодо деяких віршів це згадується. І згадується відразу. Погода і це давно відомо – річ примхлива. Була весна. Дерева цвіли. І раптом... сніг. І подивившись у вікно на вулицю, можна було побачити незвичайну картину – досить-таки рясний цвіт на деревах і... сніг... на дахах будинків і на землі та на асфальті. Сніг усе ж довго не протримався і вже наступного дня його не було, але... написався вірш. І вірш пісенний. І на творчих зустрічах з читачами я цю пісню не раз виконував під гітару. Ось така весняна пісня – ...зі снігом. А вірш, до якого підщтовхнула така несподівана зміна погоди – перед вами..." (Володимир Даник)
"Відбуваються зміни у житті?! Отож і з’являються нові слова, що це життя усе ж... характеризують. Ніби і слів уже давно існуючих таки вистачало, але ж... нові слова – це і нові барви! Це і щось таке, чого у нашій мові ніби і не було, а тепер... усе ж з’явилося. Слово культовий з’явилося десь у період так званої перебудови і на початку нашої незалежності. Скажімо, культовий фільм... чи культова книга... Тобто щось таке, що матиме відгук не тільки сьогодні і завтра, а і, можливо, за плином десятиліть. Слово це, як мені здається, більше фігурувало у російськомовних текстах, а потім ніби... перейшло... ереповзло... до текстів, творених українською мовою. Але ж наша солов’їна мова почувається нині, що там не кажи, значно вільніше і розкутіше, аніж це було у часи радянської імперії. І це виявляє себе не тільки у літературних творах, а і... у творенні слів..." (Володимир Даник)
"Солов’їність нашої української мови?! О, вона виявляє себе у дуже різних напрямках і аспектах... Зокрема і у прізвищах. Прізвищах, що звучать і мальовниче, і привабливо, і соковито! Протягом літ і літ проводячи заняття з студентами, не міг не помітити, які ж вони неординарні та цікаві – українські прізвища! Ну, наприклад – Підопригора… Оридорога… Та і у одній з груп, де цього року проводив заняття, є… ви уявляєте... і Мельник, і Мельниченко!.." (Володимир Даник)
"Мало не кожен відвідувач інтернету потрапляє на цей гачок. Назва у публікації – така хвилююча! Так зацікавлює… А ще спробуй до публікації добратися. А удалося усе ж добратися, то і розчарування. Нічого цікавого у публікації з такою цікавою назвою і нема. Загальні фрази і повторення давно і добре відомого. А сенсацією, що передбачалася назвою, і не пахне. Але не поспішайте розчаровуватись. Поверніться до назви і перечитайте її кілька разів. Бо саме це – привабливий черв’ячок… На який ви, як довірливий карась, так легко купилися..." (Володимир Даник)
"Творчість – це таїна... Про одного з видатних прозаїків читаєш – кожне речення він записував майже відразу і правки було мало. Можна було інколи сказати, що правки ніби і не було. А про іншого пишуть зовсім не так – переписував свої новели... разів по двадцять. Написане – скорочував нещадно. Ну, що ж... у кожного свій шлях. Мабуть, кожен автор відчуває, а який саме підхід є для нього оптимальним. Головне, аби результат був привабливим для читача. Хтось з письменників починає з поетичних рядків, а вже потім переходить на прозу. А хтось як почав писати прозу, так прозу і пише. А комусь удається поєднати і тяжіння до прози, і поетичне натхнення..." (Володимир Даник)
"Є така і проста, і цікава задача. Уявіть собі багатоповерховий будинок. Шлях з поверху на поверх – один і той же. Тоді і питання – а у скільки разів шлях на шостий поверх буде більшим, аніж шлях на другий поверх?! Здавалося б... ну, що ж тут думати! Число 6 поділи на число 2, та й... одержуй результат! Тобто шлях на шостий поверх – у три рази довший. Але... не будемо поспішати. А давайте задамо собі дещо інше питання – а якщо порівняти шлях... на перший поверх і на другий! Бо увійшовши в будинок, ми вже... на першому поверсі. А щоб перейти на другий поверх, треба пройти – одну відстань між поверхами. А щоб пройти з першого поверху на шостий, треба подолати – п’ять таких відстаней! І коли повернутися до питання – у скільки разів шлях на шостий поверх буде більшим, аніж шлях на поверх другий, який же результат одержимо?! Та отож... Тому і числа – річ не така вже і проста. Тому і з числами треба бути уважним..." (Володимир Даник)
"А у споминів – своя логіка... Це ніби невеликі камінчики, що раптом поєднуються у... якусь незбагненну мозаїку! Мозаїку, що її ти можеш так чи інакше коментувати, а ось змінити уже не зміниш. І події, позначені неабияким драматизмом, і речі, що викликають іронічну посмішку – усе це поруч! Усе це ніби краплини бурхливої хвилі тривожної ріки, якою і є – наше життя..." (Володимир Даник)
"Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита». І ця публікація буде для нього дебютною. Отож..." (Володимир Даник)
До добірки короткої прози Володимира Даника увійшли такі новели: "Вісімсот романтиків", "Там, де і Дмитро...", "І це – добре!", "Це – професійне...", "Грати – треба вміти!", "А так – це ж пам’ять...", "І все одно – смачно!"
ОБОЖНЮЮ ЦЮ ЗБІРКУ!!!!ДУЖЕ ЦІКАВО ЧИТАТИ "ПРО ЖИТТЯ!!!!!!!!!!
Неймовірна праця! Читати усім!