Коротка проза від Володимира Даника: п'ять цікавих оповідок циклу «З письменницького зошита» — про мову, музику та футбол... і трохи географії...


 

На відео: ексклюзив: геніальна поетеса Ліна Костенко вперше за 12 років дала інтерв'ю на телебачені.

 

 

Володимир Даник

З ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЗОШИТА


І ДОКТОРКА, І КЛАСИКИНЯ!


Це не про якусь одну особу. Це просто два різних слова, що відповідають певній тенденції у розвитку мови. Бо суспільство хоче уточнити.

Ну, певна річ... слова, які використовуються! І слова, що стосуються саме жіноцтва. Бо і справді ж... якщо це не науковець, а науковиця, то чого ж їй не бути у випадку помітних досягнень у цій царині... не доктором, а докторкою наук!

Та ми вже не раз і чули — і докторка, і ректорка... А оце нещодавно по радіо чуєш і ще новіше, ще свіжіше слово — класикиня! Щоправда, так було сказано про відому американську письменницю. І, можливо, ще завтра Лесю Українку чи, скажімо, Ліну Костенко таким словом і не пошанують. Але ж... розвиток нашої солов'їної мови йде. І зупинятися — аж ніяк не збирається!

Та і, врешті-решт, слова і докторка, і класикиня могли б стосуватися і однієї особи! Ну, чому б... і справді ж... класикині не бути докторкою? А докторці, певна річ... класикинею!

 

 

 

 

СКАЗАНО — УКРАЇНСЬКОЮ...


Колись ця тема була — ну, дуже гарячою... Що нібито російська мова більш зручна, коли висвітлювати ті чи інші реалії. Ну, наприклад, якісь непрості реалії технічні. Але ж подібна зручність вельми умовна. Коли майже не було (як і тепер!) книг українською на певну тематику, а отже і технічні терміни українською майже не фігурували. І це, звісно ж, не могло не мати певних наслідків.

Але мені згадується випадок, що підкреслив тоді і щось протилежне — і українською можна висловити якусь думку так, як російською... навряд чи удасться!

Отож відомий письменник і група літераторів-початківців (у тому числі і я!) виступають на творчій зустрічі у одному з професійно-технічних училищ.

Сидимо на сцені у актовому залі. Перед нами стіл, де можна розікласти зошити з віршами.

Відомий письменник веде вечір, представляє поетів, що мають читати свої твори, і у потрібний момент передає черговому промовцю мікрофон. І шанований автор, як людина з досвідом, намагається виступаючих трохи підхвалити. Щоб і публіка у залі зрозуміла, що це обдаровані люди, а не якісь там зовсім невдатні писаки.

Поряд зі мною сиділа поетеса, що писала вірші (як і я тоді) російською мовою. Вона мала бути черговою виступаючою. Ведучий її трохи підхвалив, сказав, що це талановита поетеса (і це була не тільки його думка, і це відповідало дійсності!). Але ж... якщо поетеса талановита, то вона ж і має десь друкуватися. Отож письменник, що вів творчу зустріч, торкнувся і цього аспекту літературної дійсності. І при цьому... ну, зовсім трішечки... передав куті меду.

Бо авторитетний письменник, звичайно ж, іншими словами, але за змістом повідомив приблизно таке — та вона ж і там друкувалася, і там, і там! І де тільки не друкувалася...

Надрукувати твори ліричні тоді, як і тепер, було не надто легко, однак публікації були.

Ось тут поетеса, оскільки сиділа поруч, і сказала мені пошепки на вухо.

І ви думаєте сказала російською?! Ні, українською... Бо українською і зміст можна було передати значно і яскравіше, і виразніше:

— Хай не бреше...

І інтонації, з якими ці слова прозвучали, були настільки українськими, що важко було повірити, що це мовила тогочасна авторка російськомовних поезій.

Погодьтеся, російською мовою настільки соковито щось подібне і не скажеш! Бо і справді ж російський варіант — пусть не лжет... — і в підметки не годиться україномовному варіанту.

 

 

 

 

СЛОВА, ЩО — МОГЛИ Б...


А бува, що сказано... ніби просто, ніби украй стисло, а все ж — слова запам'ятовуються! І їх починають повторювати. Повторювати, забуваючи — а звідки ж ці слова узяті... з кінофільму, з книги, з газетної статті! І слова ці... ну, ніби розгортають крила! І стають по-справжньому крилатими.

А бува і навпаки. Коли слова, які, так би мовити, на слуху, привертають увагу когось з митців чи журналістів. І завдяки цьому набувають сили.

А оце нещодавно потрапило мені до рук незнайоме до того видання — всеукраїнська інформаційно-розважальна газета “Правдоруб” (№10). А в ній серед інших і публікація ветерана АТО Віктора Трегубова. І автор цієї публікації приводить у ній і такі слова: “Чистіть зброю, як то кажуть, і бережіть нерви”.

Вислів — як то кажуть... — підказує, що скоріше всього Віктор Трегубов прислухався до того, що кажуть у народі, а вже потім ці слова органічно влилися у живу тканину журналістської оповіді.

Отож і відразу виникла думка — а ці слова могли б... і стати крилатими! Якщо вже такими не стали. Бо є в них якісь упевненість і сила, продемонстровані у нелегкий і напружений момент.

Частина тексту, що стосується цього заголовка, була написана ще аж...

7 лютого 2022 року. Отож до 24 лютого було вже... дуже недалеко.

 

 

 

 

КРАЩЕ ЗНАЮТЬ


Футбольні арбітри теж бувають... глядачами. І теж мають власну думку щодо перебігу матчу і щодо тих чи інших якостей команд, які змагаються у поєдинку. Згадується стаття у щотижневику “Футбол-хоккей”. Ну, це ще у радянські часи... І у статті мова йшла про семінар тогочасних арбітрів. І оповідалося і про такий епізод.

Надвечір учасники семінару зібралися біля телевізора. Товариський футбольний матч збірних Західної Німеччини і Радянського Союзу. Серед німців було немало справжніх зірок і їхня команда була тоді однією з найпомітніших у Європі і світі.

Німці у матчі вигравали і, врешті-решт, виграли. Радянські футболісти, хоч і матч товариський, нервувалися і... сперечалися з арбітром.

Матч завершився і учасники семінару обмінювалися враженнями щодо побаченого.

Один них мовить:

— Німці грають краще...

А інший йому відповідає

— Зате наші — краще знають правила!

 

 

 

 

І МУЗИКА, І ГЕОГРАФІЯ


Коронавірусні реалії обмежують масштаби нашої діяльності, звужують вибір щодо можливих мандрівок. Навіть у межах рідного міста. Та є усе ж і уперті, і завзяті люди, що не обминають і тепер театральні вистави і музичні події. Отож з'являються свіжі афіші, отож відвідують нас ще не чуті виконавці та колективи.

Однак і сидячи удома, без музики не залишаємося. Завдяки, скажімо, радіо... Ось передача “2000 секунд класики”. Слухаєш цю передачу і... починаються відкриття.

Ось мова йде про видатного джазового музиканта. І хоч це і справді ж майстер імпровізації, але ж... ні його імені, ні його творів ти до цієї передачі не чув. А музика ця таки і захоплює, і хвилює.

А ось передача, де звучить симфонія Сен-Санса. А ти, хоч людина у музиці не надто обізнана, згадуєш — твори Сен-Санса по Українському та і колишньому союзному радіо звучали часто, однак це були твори, так би мовити, короткоформатні. А з передачі дізнаєшся, що вищезгадана симфонія — це ж вершина творчості композитора! А ти цього не знав. Та і саму симфонію чуєш уперше.

І ще одна, можна сказати, географічна обставина. Сен-Санс — французький композитор, однак надмірного визнання у Франції не здобув. А ось успіх його музики у Англії був усе ж вельми гучним. Та і симфонія, що прозвучала у передачі, виконувалася оркестром іспанського радіо і телебачення під керуванням авторитетного диригента. Ось такі і музика, і географія.

 

 

На відео: 3 симфонія Сен-Санса (Saint-Saëns - Symphony No 3 in C minor, Op 78 - Järvi).

Матеріали люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Більше оповідок зі збірки "З письменницького зошита" від Володимира Даника:

Володимир Даник. З письменницького зошита. Цикл роздумів."Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита»..." (Володимир Даник)

 

 

 

Читайте також на нашому сайті:

Блог письменника, поета, гумориста, викладача ЧДТУ Володимира Даника

Володимир Даник – поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович – член Національної спілки письменників України, двічі лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р. та 2019 р., 2021 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України."
 

Останні коментарі до сторінки
«Коротка проза від Володимира Даника: п’ять цікавих оповідок циклу «З письменницького зошита» — про мову, музику та футбол... і трохи географії...»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми