На відео: Українське радіо. Передача "Від суботи до Суботи" (2002 р.).
Володимир Даник
З ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЗОШИТА
(цикл оповідок)
ШУКАЄ І ЗНАХОДИТЬ
Радіо?! О, це серйозно... Навіть украй серйозно! Бо це і свіжі новини. Це і зустрічі з авторитетними людьми. Це і по суті... наш погляд на світ. Це і музика... Так, музика... І свіжа, і найсвіжіша! Бо і як же без музики?!
Але ж і радіо не повинно бути надміру серйозним. І на нашому радіо завжди знаходилося місце для гумору. Скажімо, були такі цікаві передачі, як “Від суботи до суботи” на першій програмі і “А ми до вас — в ранковий час!” на радіостанції “Промінь”. Там звучали гумористичні твори українських (і не тільки українських!) авторів. Були хвилюючі пісні, які нещодавно з'явилися. Були і цікаві інтерв'ю.
Але ж нові часи, то і нові формати. І ось на хвилі однієї з радіостанцій помічаєш таку передачу, як “Гомін Аут”. І там троє енергійних, веселих хлопців (ну, майже, як... “Бітлз”! Тільки у гуморі...) — Антон Тимошенко, Єгор Шатайло, Сергій Ліпко — дають живий... квітучий... гумористичний відгук на існуючі в українському суспільстві проблеми і питання. І відгук усе ж оптимістичний попри всі події і тенденції, що могли б навіяти певний песимізм. А відгукуватись, погодьтеся, таки є на що. І якщо радіопередачі, про які йшла мова вище, були усе ж ближчими до літератури, то теперішній “Гомін аут” ближче до різноманітних аспектів нашого непростого життя. І це теж добре.
Отож, і не може не радувати — український гумор шукає і знаходить для себе нові формати. І нові талановиті імена!
НА ВІРШІ – ІНШИХ ПОЕТІВ…
Пишеш пісні на власні вірші, а потім раптом з’являється пісня на чиїсь віршовані рядки. І ти намагаєшся якось зрозуміти, якось усвідомити для себе цей факт. Починаючи хоча б з найбільш простого, найбільш примітивного – а чому це так…
Ну, хоча б тому, що це вносить суттєву новизну у твою власну пісенну творчість. Ти чітко помічаєш, що пісня, написана на вірш іншого поета, і справді ж – інша… І багато у чому не схожа на те, що ти писав раніше. А творчість – це завжди пошук чогось нового, пошук постійний і упертий. А тут – яскравий і несподіваний спалах новизни, спалах, що охоплює і тебе самого, і те, что ти пишеш!
Можливо, це і є найбільш важливим і потрібним у творчості – відчуття новизни…
ПРО САПЕРНУ ЛОПАТКУ
Про саперну лопатку у рядянські часи доводилося чути кілька разів. Згадки про цю річ були вельми побіжні, але досить промовисті. Один мій знайомий, офіцер ще Радянської Армії у розмові зі мною колись привів слова, почуті ним ще у військовому училищі від інструктора з фізичної підготовки. А той висловився так:
— Саперна лопатку в умілих руках — це дуже ефективна зброя...
Ці слова мені згадалися пізніше. І у цілком конкретний момент. У часи горбачовської перебудови, коли трапилися події у Тбілісі. Горбачов поїхав за кордон і нічого нібито не знав. А військові розганяли демонстрантів. І при цьому, як повідомлялося у пресі, використовували саперні лопатки. І всю вину, звісно ж, звалили на військових. Бо великий демократ Горбачов нічого ж не знав.
На вдео: трагедія 9-го квітня 1989 року у Тбілісі.
Отож, ефективність саперної лопатки радянські громадяни змогли тоді відчути і на собі.
І ще. Анекдот ще радянських часів, де згадувалася саперна лопатка. Бо анекдот — це не тільки сміх, а і привід для певних роздумів. Розповів його мені, ще коли я працював інженером у науково-дослідному інституті, колега. Теж інженер, що встиг однак відслужити офіцером кілька років у Радянській Армії. Мабуть, щось у тому анекдоті відповідало духу і реаліям тих часів, бо інакше хто б той анекдот складав, хто б його розповідав і хто б слухав.
Анекдот був таким.
«До військової частини приїжджає високоповажна комісія. З перевіркою, певна річ. Командир частини водить членів комісії по території і робить необхідні пояснення. У членів комісії виникають зауваження, які ретельно записуються. А потім, певна річ, будуть внесені у звіт.
Ось підійшли до стенду, де фігурувала і... саперна лопатка. І почалося. Зауваження і зауваження. Чохол у лопатки пошитий якось не так. Руків'я лопатки погано пофарбоване. Та і фарба, використана для фарбування якась не та. Отож назбиралося у результаті аж... двадцять три зауваження! І всі щодо саперної лопатки. І ці зауваження уже збираються докладно записати.
Командир частини, хоч і людина з міцною психікою, хоч і був налаштований на виключну ретельність, з якою проводитиметься перевірка, а все ж не витримав. Узяв лопатку до рук, одягнув на неї чохла і... Викинув лопатку у вікно, рішуче мовивши:
— Ні, записуйте... тільки одне зауваження! Нема саперної лопатки...»
СПОЧАТКУ ТРЕБА – ПРОЧИТАТИ!
Найбільш яскраве і хвилююче враження від віршів?! Це коли вірші читаються уголос чи самим автором чи достатньо умілим декламатором. Це найкращий спосіб для того, щоб відчути емоційний спалах від усього того хвилюючого змісту, що відтворений у слові.
На засіданнях літературної студії «Ровесник», що функціонувала при обласній «молодіжці», де я робив перші свої кроки у літературі, її учасники читали уголос власні вірші, обговорювали їх. Інколи читали з листочка, інколи читали по пам’яті.
Колись з приводу одного з віршів, прочитаного кимось з присутніх по пам’яті, запитали думку відомого письменника Костянтина Світличного, який керував літстудією. Відповідь Констянтина Кириловича мені добре запам’яталась:
– Я не можу оцінювати написане, не прочитавши його – очима…
Досвідчений письменник знав, про що казав. Адже він у свій час пропрацював роки і роки головним редактором літературного журналу, і головним редактором видавництва.
На відео: письменник Кость Кирилович Світличний (1922 - 2001), Черкаси, — про себе (запис живого голосу).
Та і сам я потім уже, з часом, не раз переконувався в тому, що інколи вірш, що прекрасно сприймається на слух, може дуже разчарувати, коли прочитати його – очима… Адже у рядках, що залишились на листочку паперу, можуть і не зберегтися вогонь і хвилювання поета, що їх написав, всі ті почуття, що так помітні у голосі, жестах і погляді. Адже у творчості два крила: вогонь і хвилювання поета і… уміння передати їх у дзвінких, натхненних, схвильованих словах.
На відео: Seweryn Krajewski. "Nie Spoczniemy" (Agnieszka Osiecka).
ВІРШ, ЩО СТАВ ПІСНЕЮ
А це ж чудово — зустрічати старих знайомих! Скажімо, приходиш на книжковий фестиваль, що відбувається у твоєму рідному місті, і там зустрічаєш когось з поетів чи людей, залюблених у поезію. Або потрапляє до рук хоч і невелика, але ж книга когось з українських авторів-гумористів. Автор цей тобі особисто не знайомий, але ж ти не раз знайомився з його свіженькими творами на газетних чи журнальних сторінках. А бувало, що і щось написане тобою друкувалось... поруч... на тій же сторінці. А, бува, зустрічаєш знайомих і там, де і не думав зустріти.
Згадалося... Ми, четверо молодих інженерів, що працювали у науково-дослідному інституті, дружили і частенько спілкувалися. І, бува, сидячи за святковим столом, брали до рук гітару. Славко і Володя знали досить непогано польську мову. І вони частенько співали знамениту пісню Северина Краєвського. А ми з Сашком підспівували. Пісня і справді ж хвилювала. Відчувалося, що вірш, який став основою для пісні, неймовірно ліричний. Українська і польська мова близькі. Однак зрозуміти, про що ж мова у пісні, було не так і просто. І ось...
У журналі “Всесвіт” (№5-6, 2018 рік... здвоєний номер! Такі вже видавничі реалії наших днів...) на одній з сторінок знаходжу добірку поезій Агнєшки Осецької у перекладі Наталії Сидяченко. І там вірш “Не заснемо”. Вірш, що починається словами —
Непроминальний в серці жаль,
бо за синьою вже даллю друга даль.
І я упізнав цей вірш. Хоч він був і у перекладі. Вірш, що став піснею, яку ми чули з уст Северина Краєвського. І яку співали самі.
Ось так і зустрічаються старі знайомі — люди і вірші... І вірші пісенні і незабутні.
На відео: добірка пісень у виконанні Seweryn Krajewski.
|
|
Agnieszka Osiecka Nieutulony w piersi żal, Nienasycony w sercu głód, Niewytańczony wybrzmi bal, Niepocieszony mija czas, Czy warto było kochać nas? |
|
Матеріали люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше оповідок зі збірки "З письменницького зошита" від Володимира Даника:
"Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита»..." (Володимир Даник)
Читайте також на нашому сайті:
Величезне Вам спасибі!
Насолода читати такі статті та слухати так музику!
Дякую, що торкаєтеся історичних тем. Про Тбілісі-89 варто усім знати і пам'ятати
Дуже ціную такі начерки, коли події описуються очевидцем.
Вдячна ВАМ за публікації!
Мене ще не було у ті часи -- вдячний шановному письменнику Володимиру Данику за розкриття історичних секретів часів радянщини. Ви даєте поштовх для пошуку інформації. І це - на часі. І це - надважливо! Не люблю писати коментарі, хоча й читаю багато, але тут не втримався. Бо згадані події у Тбілісі 1989 року дійсно розхвилювали, особливо на тлі річниці розстрілів на нашому Майдані і москальської загрози. Тримаймо порох сухим! Слава Україні!
Героям слава!
Згоден!
Дякую!