Володимир Даник. Дебютна добірка нотаток циклу «З письменницького зошита»

Володимир Даник

З ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЗОШИТА

Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита». І ця публікація буде для нього дебютною. Отож...

Завантажити першу добірку роздумів циклу "З письменницького зошита" від Володимира Даника (txt.zip)

ПРО ЧАЙ І... САЛО!

Анекдот – це теж до певної міри... дзеркало життя. Є анекдоти прості і навіть грубуваті. А є анекдоти і досить витончені. Є анекдоти, які достатньо тільки оповідати. А є твори подібного жанру, де без виразних жестів, що підкреслюють гумористичну суть сказаного, не обійтися. 
Ось, скажімо, такий анекдот. Почутий ще у часи горбачовської перебудови. Тоді ціни стрімко зростали і дехто зміг суттєво схуднути і... без найменшої дієти. Отож слухайте... А точніше – читайте!   
Ознайомлюючи присутніх з анекдотом, оповідач тримав праву руку трохи уперед, а долоня була розташовано вертикально. Отож...
Раніше, коли по вулиці йшла замашна українська жінка, її спідниця хиталася так...
У цей момент долоня оповідача починала рухатися по горизонталі плавно і непоспішливо – туди... сюди...
А сам оповідач повільно і виразно вимовляв слова, що відповідали ритміці вищезгаданого хитання:
– Сало їла... сало їла...
А тепер, коли замашна українська жінка йде по вулиці, її спідниця хитається зовсім інакше.
Долоня оповідача рухалася за тим же сценарієм, але вже значно швидше  та інтенсивніше.
А слова оповідача, стрімкіші і нервовіші, відповідали уже зовсім іншому ритму:
– Чай пила... чай пила... чай пила...

І САМ НЕ ЇСТЬ, І ІНШИМ НЕ ДАЄ

Це було ще у радянські часи. У кінці семидесятих. Після четвертого курсу інституту я в числі інших студентів перебував на місячних військових зборах у тогочасній Радянській Армії. Запам’яталася така деталь. У великому з’єднанні, де працювало високе керівництво і куди спочатку прибули студенти, обід був досить непоганим. Принаймні кращим, аніж у студентській їдальні. 
А ось у  меншій військовій частині, де ми потім весь місяць і перебували, з харчуванням було значно гірше. 
А вже потім, працюючи в НДІ, від одного з колег-інженерів зміг почути і таку бувальщину. 
До військової частини приїхав з перевіркою генерал. І в першу чергу – до їдальні. Щоб з’ясувати, як солдати харчуються. Незадоволений побаченим, генерал зразу ж почав з’ясовувати – що і як. Отож, рвучко увійшовши до складського приміщення, висловився різко, гучно і недвозначно:
– Понаїдали собі пики... А солдати голодні!
Потім подивився і... Перед ним, виструнчившись, стояв солдатик. Малий на зріст і худий-худющий. Зауваження «понаїдали собі пики...» було щодо нього не дуже відповідним.
Генерал, відчуваючи власну правоту і бажаючи, щоб останнє слово залишилось таки за ним, висловився не менш рішуче, але все ж... трохи спокійніше:
– Сам не їси... і іншим не даєш!

НЕ ПОМОЖЕ Й «КАБЕРНЕ»! 

Виходити на люди з власними творами?! О, це потрібно кожному з письменників! Поетам це робити простіше. Вийшов та й читай собі вірші. Прозаїкам спілкуватися з читачами важче. Але коли автор – чудовий оповідач (і у творах, і у житті!), то подібна проблема вирішується легко.

У черкаського письменника Сергія Носаня є немало віршів, але читачі його більше знали як прозаїка. Є у цього автора і гумористичні твори.
Згадується такий епізод. У обласному відділенні письменницької спілки прозаїк дарує нам, тогочасним літераторам-початківцям, екземпляри своєї нової книги, де мова йшла про екологічні проблеми Дніпра, головної водної артерії України. 
Сергій Носань умів бути пристрасним і гнівним, коли торкався гострих соціальних проблем. Вмів і пожартувати. 
Згадується і випадок, свідком якого був письменник і про який розповідав колегам по перу. Випадок теж пов’язаний з... екологією. 

Твори надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

​

Більше оповідок зі збірки "З письменницького зошита" від Володимира Даника:

"Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита»..." (Володимир Даник)

Читайте також на нашому сайті: