Володимир Даник. "З-під пера міністра..." – добірка оповідок циклу «З письменницького зошита» (частина тринадцята)


 

На відео: у Львові презентували книгу Артема Шевченка «Слов’янськ. Початок війни».

 

 

Володимир Даник

З ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЗОШИТА

 

 

​Завантажити добірку оповідок циклу "З письменницького зошита" від Володимира Даника – частина 13 (txt.zip)

 

 

З-ПІД ПЕРА МІНІСТРА...


Події нашої недавньої історії (та і теперішні дні теж!) ще вимагають свого осмислення. Багато що знають переважно дійові особи, а широкому читацькому колу це ще не відомо. Але з'являються грунтовні статті, виходять у світ книги, і щось ще недостатньо відоме чи і незрозуміле усе ж стає таки і з'ясованішим, і яснішим.

Отож, заходжу до черкаської міської бібліотеки, що носить горде ім'я Лесі Українки. І, вибираючи книги для прочитання, звертаю увагу на таку: Артем Шевченко “Слов'янськ. Початок війни”  (Харків, Фоліо, 2020). Тема актуальна. Книга непогано видана. І в ній... передмова. Від тогочасного (на  момент написання  книги...) міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. 

З одного боку, сам факт цієї передмови і не є чимось дивним, бо Арсен Аваков був активним учасником багатьох важливих подій. З іншого боку несподівано, бо не так і часто у нас міністри передмови до книг пишуть. 

Передмова порівняно невелика, але ж у ній цікаві думки знайшлися. Зокрема, і така, що її варто було б і процитувати:

«Найскладніше тоді було переходити зі стану мирного часу у ситуацію, коли правила змінилися. Змінилася вся мораль. Треба було ухвалювати відповідальні та жорсткі рішення, бо інакше втрати були б дуже великими». 

Висловлювання суттєве і стисле. І змушує дещо інакше поглянути на те, що знав і читав раніше.

 


Слов'янськ. Початок війни. Книга Артема Шевченка (Харків, Фоліо, 2020)

 

 

 

 

РОМАНС – ПІД БАНДУРУ…

 
Кобзарі… Ну, це в українській історії і культурі – фігури легендарні! І, мабуть, кожен міг бачити їх у кінофільмах і на живописних полотнах або читати про них у книгах. 

А ось сучасних українских кобзарів ви чули?! Але ж це достатньо потужний і цікавий творчий рух! Я мав нагоду слухати виступи нинішніх  представників кобзарського «цеху» і по радіо, і «живцем». 

А відомий у Шевченковому краї і в Україні кобзар Михайло Коваль (до речі, уже… заслужений працівник культури України!) навіть написав до двадцати пісень на мої вірші. На жаль, і я, автор слів цих пісень, ще не всі з них міг почути (але вірю – усе це ще попереду!). Пише Михайло пісні і на вірші інших поетів, і на вірші власні. 

Правда, дехто із соратників Михайла по кобзарскому цеху ставиться дещо скептично до його активних творчих зусиль, знаходячи цьому навіть… якесь теоретичне обгрунтування. Мовляв, сучасні кобзарі мають виконувати роками і віками перевірений репертуар, а різні там пошуки та експерименти – і зовсім ні до чого!

Так ось деякі з колег Михайла по-дружньому (але не без певної дози… в’їдливої іронії!) висловлювались приблизно так:

– Ти – не композитор… А компоститор!

Мабуть, пам’ятаєте таку невелику, але дуже серйозну штуку – компостер… Пересуваєшся одним з видів громадського транспорту, а кондуктора – там нема! Вставляєш у цей компостер тролейбусний чи  автобусний (чи навіть – трамвайний!) талон і тягнеш ручку компостера униз. А на талончику з’являється вибитий компостером характерний набір дірочок. А пересядеш на інший засіб громадського транспорту, і там уже потрібно компостувати новий талончик, оскольки задіяний у цьому транспортному засобі компостер уже вибиває візерунок з дірочок… зовсім інший!

Ось так дехто з колег Михайлу прозоро натякав – мовляв, компостуєш, дорогий друже, своїми творіннями… мізки слухачам!

Але якщо митець заряджений всерйоз на творчість, його подібні «натяки» не зупинять, і він буде і надалі радувати своїми творами широке коло любителів музики, не обмежуючи себе звичними для когось рамками, а навпаки все більше розширюючи власні песенні горизонти.

А мені згадується одна з культурних акцій у Черкаському міському художньому музеї, де Михайло Коваль заспівав написаний ним самим романс на мої слова. І романс цей вразив мене тим, що, виконаний під бандуру, значно розширив моє уявлення про те, яким же може бути романс. Неймовірно красиве звучання бандури і манера виконання, характерна саме для кобзарів, додали чимало нових, яскравих і непередбачуваних барв до цього уявлення. 

 

На відео: виступ бандуриста Михайла Коваля у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва 29.10.2011 р.

 

 

 

 

СХОЖИЙ... НЕ СХОЖИЙ...

Люблю читати детектив. Коли написаний він і цікаво, і майстерно. Коли  автор книги у достатній мірі володіє темою, що розвивається у сюжеті. Інколи, прочитавши, робиш і виписки. Якісь невідомі тобі факти. Цікаві думки. Якась інформація ніби тобі і знайома, а все ж висловлена стисло, конкретно і по-своєму оригінально.

Не менш цікавий і шпигунський детектив. І справа не тільки у якихось невідомих тобі фактах. Один з авторів детективів, описуючи якогось з ще радянських розвідників, майора за званням, людину  досить досвідчену, вказує, що він був більше схожий на шкільного вчителя чи бухгалтера, аніж на розвідника.  А інший автор, ведучи мову про контррозвідника з чималим стажем, зазначив, що, глянувши на цього чоловіка, ніхто б і не подумав, що це контррозвідник. Подумали б, скоріше всього, що це... університетський професор.

Отож, побачивши, бува, когось з університетських професорів, у автора цих рядків інколи і виникала думка — ось такий вигляд має бути у контррозвідника... з неабияким досвідом!

Згадується публікація у газеті “Ізвєстія” часів перебудови, де було приведене інтерв'ю з одним із журналістів, що пропрацював немало літ кореспондентом газети в Італії та інших країнах. Журналіст водночас працював і на розвідку, і був полковником КДБ.

Запам'ятався такий епізод, приведений у цій публікації. Журналіст зустрічався з жіночкою, що була секретарем у когось з натівських керівників. Одного разу жіночку почали долати сумніви, і вона все ж запитала:

— Послухай... а, може, ти — шпигун?!

Відповідь на це була недвозначною і вкрай заспокійливою:

— Я — шпигун? Та хіба я схожий... на шпигуна?!  

І відразу ж виникала думка — які ж вони довірливі, ці європейські жінки... при усій їхній європейськості! Навіть жіночки, наближені до натівських  секретів… 

У публікації була приведена фотографія журналіста. Але фотографія строго офіційного типу. Ну, як для документів. І по ній важко було щось сказати. 

Минуло років двадцять, і в газеті “Совершенно секретно” — стаття цього журналіста. На тему історії, на тему розвідки. І інша його фотографія у більш розкутому форматі — такий собі веселун... душа компанії... Людина, що може і сама пожартувати, і сповна оцінити чийсь вдалий жарт. І по цій фотографії теж важко зробити якийсь висновок. 

Отож питання, хто на кого більше схожий  — контррозвідник на університетського професора, чи університетський професор на контррозвідника — не таке вже й просте.

 

 

 

 

 

Письменник Володимир Даник, автор-виконавець своїх пісень.

 

 

ХОЧ ЗА ЩОСЬ... 


Коли моя пісенна і літературна творчість тільки починалася, мої друзі-інженери, колеги по роботі, які любили поспівати під гітару, оцінювали написане мною так: 

– Ну, мелодії у тебе – звичайні… Як у всіх! А ось вірші… Які яскраві вірші! Які глибокі думки і почуття…

Друзі по літературній творчості, такі ж, як і я, початкуючі поети, оцінювали написане мною дещо інакше:

– Ну… вірші у тебе звичайні… як у всіх… А от мелодії – які приємні мелодії! Як вони легко запам’ятовуються…

А я, слухаючи усе це, думав: 

– Який чудовий жанр – авторська пісня… Ну, хоч за щось – але ж похвалять!

 

 

 

 

Черчілль. Біографія. Книга німецького автора Себастіана Гаффнера (Київ, видавництво Жупанського, 2019 рік).

 

 

І ТАМ ГОРА, І ТУТ ГОРА


Перегортаємо сторінки свіжо виданих книг і дізнаємося для себе щось нове.  Ось, скажімо, досить непогано видана книга німецького автора Себастіана Гаффнера “Черчілль. Біографія” (Київ, видавництво Жупанського, 2019 рік). Український переклад цієї книги вийшов порівняно недавно, а книга в оригіналі побачила світ ще аж у 1967 році. І перевидавалася у 2001 та 2002 роках. Коли книга за непростим плином літ перевидається, це вже про щось говорить. 

Фактор часу — для книги... це важливо! І якщо книга написана талановито, роки і десятиріччя не здатні послабити її вплив на читача. В усякому разі, висловлю думку таку: якби вийшла книга подібного рівня про когось з українських політиків, її б читали. І в Україні, і за її межами. І тепер, і коли вже минуть літа.

Те, що Уінстон Черчілль був і талановитим журналістом, і автором книг, я знав і раніше. А що він був лауреатом Нобелівської премії за свою творчість, дізнався саме з цієї книги. Свого часу я читав про Черчілля книгу радянського автора. Автора вдумливого і серйозного. Автора, що намагався бути  об'єктивним. Невже читав неуважно?! І пропустив таку подробицю... Чи, може, були речі, що їх радянським читачам... просто не поспішали повідомляти.

І ще. Чи не з перших сторінок книги Себастіана Гаффнера дізнаємося, що англійською “Church” – то церква, а “hill” – пагорб. І прізвище Черчілль звучить англійською так, як німецькою Кірхберг (що дослівно — церковна гора). 

Ну що тут додати?! Та хіба те, що таке прізвище  —  майже українське... не за звучанням, а за змістом! Є у мене, скажімо, такий знайомий — черкащанин Володимир Вернигора. Цікавий співрозмовник. Чудово виконує під гітару авторську пісню. Та і сам подібні твори непогано пише. Щоправда, політикою нібито не займається. Може, прочитає книгу про видатного англійського політика та й подумає. Над подальшими життєвими планами. Бо таку... порівняно невелику, але ж змістовну книгу... варто читати.

 

На відео: інтерв'ю з поетом, бардом Володимиром Вернигорою.

Матеріали надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

 

Більше оповідок зі збірки "З письменницького зошита" від Володимира Даника:

Володимир Даник. З письменницького зошита. Цикл роздумів."Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита»..." (Володимир Даник)

 

 

Читайте також на нашому сайті:

Блог письменника, поета, гумориста, викладача ЧДТУ Володимира Даника

Володимир Даник – поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович – член Національної спілки письменників України, двічі лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р. та 2019 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України.

Останні коментарі до сторінки
«Володимир Даник. "З-під пера міністра..." – добірка оповідок циклу «З письменницького зошита» (частина тринадцята)»:
Ірина , 2021-09-28 18:56:21, #
Олег , 2021-09-30 23:50:30, #
Ігор , 2021-10-06 10:53:38, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 3     + Додати коментар
Топ-теми