На відео: до Дня працівників освіти телеканал «МАРТ» випустив кліп за участі вчителів Миколаєва на замовлення управління освіти Миколаївської міської ради. Пісню виконують самі ж педагоги на тлі зруйнованих росіянами навчальних закладів. Ця пісня – привітання всім освітянам України від вчителів Миколаєва. Слова – Максим Гризоглазов. Музика – Сергій Гризоглазов. Аранжування – Максим Гризоглазов та Микита Горшков. Запис голосів та зведення звуку – Микита Горшков. Режисер-постановник – Юрій Тазарачев.
Володимир Даник
З ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЗОШИТА
СВЯТО ПІД ЧАС ВІЙНИ
Перша неділя жовтня — свято... День вчителя. Свято, можливо, і не надто гучне... тим більше на тривожному фоні теперішньої війни. Війни, що її хтось лицемірно і дещо соромливо називає спецоперацією. Однак це свято украй важливе для України.
Бо Україна шукає. Україна вчиться. Шукає шляхи до світлішого, ніж тепер, майбутнього. І вчиться відстоювати власну незалежність. І вже багато чому таки навчилася.
А на таких непростих шляхах, що простелилися перед нами, потрібні не тільки завзяття і твердість характеру, а й міцні і добре засвоєні знання.
А наскільки ці знання міцні і вагомі залежить і від самого учня, і від вчителів, що випадали йому на віку. Вчитель — професія ніби не надто і помітна, а все-таки вельми суттєва і дуже вагома. Бо саме вчителі своєю наполегливою і натхненною працею визначають, а якими ж приходитимуть нові покоління на стрімкі соціальні орбіти незалежної України. Як саме і у який бік вони змінюватимуть і визначатимуть ті українські реалії, що будуть — через рік... через два... через десять років...
А коли озирнутися і замислитися, то що ж ми можемо побачити?! Гроші на прожиття заробляють не тільки окремі члени суспільства. Заробляє і вся Україна в цілому. Заробляє... чим саме?! Ну, скажімо, продажем зерна. Але ж здебільшого не продажем виробів з того ж самого зерна. Заробляє, продаючи ліс. Але ж не вироби, що є виготовленими з деревини, зрізаної в українських лісах. Продаючи метал, а не вироби з металу.
Чому так?! Бо конкуренція... бо на старому багажі знань і умінь — далеко не поїдеш! Бо сучасне життя — це постійне оновлення. І знань, і досвіду в тому числі.
А бути лише сировинним придатком для більш розвинутих (на теперішньому етапі...) країн — це і принизливо, і неефективно для такої розумної і роботящої нації, як українці.
А будь-який розвиток, а будь-яке зростання неможливе без набуття нових знань і умінь. І у цьому аспекті роль вчителя у школі, роль викладача у виші, роль викладача, що вчить не тільки знати щось, а і багато що вміти зробити самому, не втрачає своєї актуальності. І навіть стає суттєво більшою.
Бо і уміння захищати Батьківщину, як показали події останніх місяців, дуже залежить і від уміння освоювати сучасні види озброєнь і найновіші методи ведення бойових дій. Тобто від того ж, про що йшла мова — від здатності набувати необхідні і знання, і уміння. А це ж у великій мірі залежить від людей, які саме ці знання і уміння передають.
Отож свято. На хвилюючому і все ж уже до певної міри звичному фоні війни. Свято не надто гучне. Однак украй важливе.
ГОГОЛІВСЬКА ТЕМА
Буває, що тема, яка фігурувала у класика в літературному творі, раптом оживає через десятиліття. Хоча і постає у дещо іншому форматі. Можна згадати Гоголя. “Мертві душі”... Суть була у тому, що у когось з поміщиків дехто з померлих уже кріпаків за паперами... вважався живим. І це могло стати приводом для... фінансових комбінацій. Для людей винахідливих і не обтяжених надмірною мораллю.
У радянські часи, у період застою, тема “мертвих душ” була і актуальною, і болючою для комсомольських працівників. Але суть її була дещо іншою. Аніж у Гоголя. Скажімо, є в комсомольській організації певного району у одному з міст комсомолець. А він з якихось причин переїхав до іншого населеного пункту. А з комсомольського обліку не знявся. Число таких “мертвих душ” накопичувалось. І за цим фактором пильно стежили керівні комсомольські органи.
Один інженер, колега по роботі в НДІ, розповів колись таку історію. Він певний час попрацював у райкомі комсомолу. І одного разу до них з перевіркою приїхав представник, так би мовити, з центру. Тобто з Москви. З ЦК ВЛКСМ. Представник був досить приємною, комунікабельною особою. І дуже мило усміхався.
А посмішка... вона ж інколи розслабляє. Особливо тоді, коли треба виявити і дещицю пильності. Райкомівці (що не мали ще достатнього бюрократичного досвіду... у його комсомольському варіанті!) від перевіряючого нічого не таїли, повідомляли усі цифри, якими він цікавився, і давали переглянути усі папери, що він просив.
І як з'ясувалися, робили це даремно. Бо треба було б і... хоч трохи поберегтися. І не бути усе ж надміру прозорими і відвертими щодо найбільш вразливих і болючих аспектів своєї діяльності.
Все з'ясувалося, коли гість з Москви прозвітував перед райкомівськими працівниками про результати перевірки. Прозвучала цифра, що показувала, скільки ж “мертвих душ” у комсомольській організації. Цифра була просто убивчою. І бідолашні комсомольські бюрократи, що стали об'єктами перевірки, зрозуміли — кари не минути. Організаційні висновки були зроблені рішучі.
І в результаті Олександр, мій колега, про якого йшла мова, комсомольської бюрократичної кар'єри так і не зробив. І в подальшому інженерствував у НДІ. І там його і цінували, і поважали. Як за успіхи у роботі, так і за суто людські якості.
Ось такі досить несподівані (і вельми круті) повороти гоголівської теми вже у радянські часи.
І ДРАМАТИЗМ, І ТРАГІЗМ...
А книги приходять до нас по-різному. Щось знаходиш для себе на бібліотечній полиці, а щось приходить до тебе з вируючих глибин інтернету. Бо і справді ж... і бібліотеки мають об'єм не надмірний. Та і книг видається немало. І є книги, що їх тільки в інтернеті і знайдеш.
Отож на одному з сайтів знаходжу книгу російського опозиціонера Бориса Нємцова, де він розповідає про себе і про власну громадську діяльність. Книга, звичайно ж, зацікавила. Бо у цієї людини трагічна доля. Борис Нємцов, на відміну від теперішньої влади у РФ, приязно ставився до України і у спілкуванні між народами акцентував увагу на політичних та економічних аргументах, а не на військових.
Почав я читати книгу і книга цікаво читалася. Але на сайті, де була приведена книга, частина книг приводилася повністю, а частина книг була приведена лише частково. Отож прочитавши кілька сторінок, зазираю у кінець приведеного тексту. І заспокоююся. Книгу можна прочитати у повному об'ємі. Однак у кінці тексту є і післямова... і я це помічаю. І хто ж її автор?! Білоруський журналіст Павло Шеремет. Що доля його не менш трагічна, аніж доля самого Нємцова. Нємцов і Шеремет дружили. І у книзі приведена фотографія, де вони стоять поруч, приязно усміхаючись оточуючому світу і один одному.
І вразила несподівана думка — і автор самої книги, і автор післямови до неї загинули. Отож і можна сказати, що і драматизм, і трагізм епохи, у якій живемо — неабиякий. Що і підкреслює факт повномасштабної агресії проти України, яка почалася у лютому 2022-го і триває і нині.
Кулі убивць знайшли Нємцова у центрі Москви порівняно недалеко від Кремля. І хоч убивць нібито було затримано, але щодо замовників кривавого злочину не було ніякої ясності. Хоча саме місце події ніби натякає, хто міг бути і хто можливо був тим, хто дав команду стріляти.
А Павло Шеремет загинув у центрі Києва, коли вибухнула автівка, що нею він керував. І теж щодо загибелі журналіста немало таємниць. А щодо того, що це сталося у Києві, то можливо це було зроблено саме з метою, щоб звинуватити у зробленому Україну. Хоча Павло Шеремет був Україні другом, а не ворогом.
Доводилося чути і читати ось таке правило: щось сталося один раз — ну, це випадок... Сталося двічі — це вже збіг обставин. А сталося втретє — то розвиток подій пов'язаний уже з якоюсь закономірністю.
Хоча коли обстановка украй напружена... можна сказати, грозова... то і лише збіг обставин змушує уважніше придивлятися до перебігу подій!
Отож і можна зробити висновок. Живемо у часи, коли навколо немало таємниць. А яка ж прихована суть цих таємниць?! Ну, що ж... можливо про це колись і удасться дізнатися.
На відео: Berühmte Vorträge von Martin Heidegger (Відомі лекції Мартіна Хайдеггера) — список відтворення.
ФІЛОСОФІЯ І... ЗВУЧАННЯ СЛІВ
Сучасний мобільний (скажімо, у мене андроїд) — це не лише можливість комусь зателефонувати і прийняти від когось телефонний дзвінок. Це і багато інших можливостей. Увійшовши в інтернет, можна ознайомитись з останніми новинами. Можна прослухати лекції з непростих предметів, що тебе змогли зацікавити. І прослухати не один раз, щоб хоч трохи з'ясувати для себе суть справи.
І ось переглядаючи відеозапис лекції одного з київських філософів, дізнаєшся, що нелегкі для сприйняття думки видатного німецького філософа Мартіна Хайдеггера, коли читати це у оригіналі, німецькою, звучать неймовірно красиво. Звучання слів, що відтворюють глибину розглянутих думок... ну, просто заворожує!
Ну, що тут можна сказати... Краса звучання слів, що відтворюють думку філософа, стають аргументом на користь глибини висловленої думки. І ще варто додати, що можна було б по-доброму позаздрити людям, які могли б прочитати Хайдеггера у оригіналі, а не у перекладі. А такі люди серед нас є. Крім згаданого вище київського філософа можна згадати, скажімо, і одного канівського видавця і прозаїка, що ще у студентські роки читав у оригіналі, німецькою. Щоправда, не Хайдеггера, а Шопенгауера.
Отож краса слова підтверджує, а не заперечує глибину висловленої думки. І це і хвилює, і вражає, і багато в чому переконує!
З'ЯВЛЯЮТЬСЯ СЛОВА
Кипіння подій... розвиток не нових, але все більш загострених сюжетів... усе це знаходить свій відгук у слові. А отже потребує і нових слів. І нові слова таки з'являються.
Нині все більше інформації одержуємо з відеоматеріалів, що фігурують в інтернеті. Це і уривки з телепередач і фільмів. Це й інтерв'ю з людьми, що знаються на тій чи іншій темі. Це й обговорення якоїсь вельми актуальної проблематики. Це і лекції з досить непростих для сприйняття предметів. Скажімо, з філософії чи культурології.
Подібні інформаційні джерела є досить зручними для сприйняття. Бо приведений у інтернеті запис можна переглядати не один раз. І переглядати тоді, коли це людині зручно. Можна переглядати запис не повністю, а зосередивши увагу на тій частині матеріалу, що викликала підвищений інтерес.
А як такі записи називають?! Бува, називають роликами. Ну, таке слово вже існувало, однак змогло набути і нового, лише тепер освоєного змісту. А ось і таке... і досить миле, і ще не чуте слово — відосики! А, може, з часом винайдуть слово і влучніше, і більш вдале. Бо розвиток мови не зупиняється.
А ось інше слово. Пов'язане з більш сумними обставинами. Рашистські верховоди вирішили розширити і без того вже повномасштабну агресію проти України. І оголосили в Росії часткову мобілізацію. І реальна частковість її була досить завуальована.
Мобілізуватися мали люди з певним військовим досвідом, однак... Як доводилося чути, мобілізація проводилась досить вибірково. У Москві спочатку мобілізовували порівняно невисокий процент чоловіків, що їх мали брати до війська. І це зрозуміло. Бо у Москві люд значно активніший і можливі якісь акції від громадськості. Там і посольства, і закордонні журналісти.
А десь у глибинці роздавали повістки усім підряд. Крім того, висловлювалася думка, що мобілізованих без достатньої підготовки можуть відразу ж кинути на передову, що, звісно ж, привело б до великих втрат серед них. Бо і ставлення до новобранців з так званих ЛНР і ДНР з боку рашистського командування, як повідомлялось у ЗМІ, було не надто вже бережливим. Ставленням, як... до “гарматного м'яса”.
Ось тоді і з'явилося нове слово. Буквально через кілька днів після оголошення мобілізації. Подібних мобілізованих називали у розмовах і у ЗМІ не військовослужбовцями, а мобіками. Ось таке нове і ще не чуте слово. Досить сумне слово.
Ірина Апалькова. Музичний альманах "Октава".
Але нові слова виникають і з приводу більш привабливих обставин. Є таке досить цікаве і симпатично оформлене видання в Україні — музичний альманах “Октава”. Опікується ним канівське видавництво “Склянка часу”, що позиціонує себе, як видавництво міжнародне. У цьому альманасі можна знайти свіжонаписані пісні українських авторів, інструментальні твори наших сучасних музикантів, статті-роздуми на музичні теми, вірші, що могли б стати піснями і не тільки це.
Редактор “Октави” Ірина Апалькова, звертаючись до читачів (вже у чотирнадцятому випуску альманаху), пише про тематичні обрії видання. І зокрема говорить, що там ітиме мова про... “музикодення сучасності”!
Не знаю, чи прилучилася пані Ірина до нелегкої справи словотворення чи просто підхопила кимось вдало знайдене слово. Але музикодення — це звучить чудово!
Пишу ці рядки 10 жовтня 2022 року, увечері, прослухавши повідомлення про те, що по Україні рашистами учора було випущено більше 80 ракет. Загинули люди. Зруйновані будинки. Отож і справді — навколишня дійсність і вдень може бути інколи досить похмурою і навіть бідьше схожою на темну ніч.
Але ж і на цьому досить невеселому фоні все ж чудово звучить слово — музикодення! Звучить енергійно, упевнено, життєствердно.
Отож з'являються нові слова. Бо наша солов'їна мова і тепер, на цьому нелегкому рубежі, не зважаючи ні на що, перебуває у стані свого активного розвитку.
На відео: “музикодення сучасності”...
Матеріали люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше оповідок зі збірки "З письменницького зошита" від Володимира Даника:
"Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита»..." (Володимир Даник)
Читайте також на нашому сайті:
