На відео: "Як відбувся перший політ на місяць у 1969 році".
Володимир Даник
З ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЗОШИТА
НА КОСМІЧНУ ТЕМУ
Сприйняття почутої чи прочитаної інформації у великій мірі залежить і від того, як вона, ця інформація, подається. Згадується такий випадок. Працював я тоді інженером у НДІ. НДІ розташовувався на території заводу телеграфної апаратури. І там, бува, під кінець тижня біля прохідної продавалися книги. Книги різні. І цікаві, і не дуже. А українці тягнуться до книг, тому книги і активно купувалися.
Отож один з колег по роботі і придбав собі... енциклопедію. І книга ця була присвячена питанням космосу. Книга була трохи менша за форматом, аніж це звично для книг подібного типу. Та книга мала досить немалий об'єм. Інженер, що придбав таку книгу, через пару днів після покупки, перегортаючи її сторінки, запитав у мене та двох інших співробітників:
— А скажіть... скільки разів америнканці літали на Місяць?!
Я відповів:
— Ну, два-три рази...
У інших колег по роботі теж була така ж думка.
Інженер, власник енциклопедії, дещо іронічно усміхнувшись, мовив:
— Шість разів! Ось на цій сторінці можна про це прочитати...
Це вразило. Про польоти американців на Місяць завжди повідомлялося, але ж... не вказувалося, який саме це політ за рахунком. А відслідкувати подібну цифру пересічному радянському читачу було не такою вже і простою справою.
ЧОМУ НЕМАЄ КОВБАСИ
Один з колег ще по роботі в НДІ, оригінально мислячий, талановитий інженер і великий любитель шахів, частенько висловлював думку (ну, мабуть, вистраждану ним самим!), думку таку:
— Чому немає… ковбаси?! Дуже просто — тільки тому, що… немає паперу, щоб її загортати! Був би папір — була б і ковбаса…
Ковбаса була тоді… ну, як символ епохи застою. І її в магазинах було все менше і менше. Але вона ще була. Її ще можна було знайти. М'яса ж на прилавках магазинів уже не було. А якщо і траплялося, то якесь усе ж надто кістляве. У зв'язку з цим згадуються слова відомого українського сатирика, який у ті роки, читаючи на публіці один зі своїх монологів, сказав наступне:
— Ну, что за свині тепер?! Суцільна арматура!
Гриміла перебудова… І дехто вже з деякою іронією сприймав той нав'язливий офіціоз, який ніяк не міг ні пояснити, ні змінити перебіг подій, що тоді відбувалися. Але ще у багатьох, і у мене в тому числі, була віра в те, що десь там, попереду – світло в кінці тунелю… Та й сам інженер, про якого згадувалось, мабуть, з деяким сумнівом ставився до власних слів, коли з неприхованою гіркотою говорив про вчорашнє життя і нелегкі проблеми імперії, що у той час ще існувала.
— Ну, не бачу я виходу… з ситуації, що склалася!
Холодний розрахунок за допомогою інтеллекту давав одні результати, а емоційно вони ще не сприймалися.
Змінюються часи, змінюються епохи, але залишаються люди… Люди, наділені здатністю усміхнутись і поіронізувати над собою і над непростим кипінням наших буднів!
На відео: веселі байки Павла Глазового.
Є ТАКИЙ ВІРШ
Мало написати хороший вірш. Потрібно його ще і виразно, схвильовано прочитати. А перед тим і оголосити — так, щоб уже цим зацікавити читача!
На початку своєї творчої діяльності, працюючи інженером в НДІ, я під час відпустки перебував на одній з баз відпочинку в Очакові. База відпочинку являла собой сукупність дерев'яних, літніх будиночків. Але організаційно база відпочинку була зв'язана з іншими подобними закладами — спільна їдальня, спільна бібліотека, спільний палац культури, спільний літній майданчик для танців і т.д.
Одного разу на літньому майданчику і був проведений творчий вечір, на якому відпочиваючі з декількох баз могли проявити власні обдарування — хтось співав, хтось вірші читав, хтось танцював.
Мені ж запам'ятався такий епізод. Один з виступаючих, вийшовши на сцену і не називаючи себе, висловився ось як:
— У поета Володимира Семенова є такий вірш…
І прочитав байку. Байку загалом уміло написану, зі змістом. Прочитав, і досить рішуче зібрався покинути сцену.
Дещо спантеличений ведучий звернувся до нього:
— А ви все-таки… представтесь!
Ось тоді все і з'ясувалося. Виступаючий не без деяких сумнівів і роздумів назвав себе:
— Володимир Семенов…
Не знаю, наскільки доречний такий спосіб представити себе і власну творчість, але нічого подібного ні до того, ні після того мені спостерігати не доводилося.
НЕ БЕЗМЕЖНІ
Отож осінь. Жовтень. Овочевий ринок. А там... досить немаленька машина з причепом. А на причепі — кавуни... Замашні на вигляд і смугастенькі, ніби жуки-колоради у період, коли картопелька вже встигла дозріти. І ціна у кавунів прийнятна — суттєво менша, аніж десь у маркетах. І кавуни смачні і солодесенькі. Бо уже двічі тут кавуни купував. Отож, чому б і ще не взяти?! Тому озираєшся і запитуєш:
— А біля кавунів хто тут?!
Продавець, що бізнесменствує неподалік біля сіток з картоплею, підказує:
— А тут дядя Вася... Та ось він уже іде!
Худорлявий, з помітною сивиною чоловік, підійшовши, запитує:
— То вам якого кавуна?!
Відповідаю:
— Та якого виберете... Так, щоб кілограмів на сім...
Дядя Вася знаходить відповідного смугастого красеня і зважує:
— Ну, ось... сім кілограмів чотириста грам...
— Добре... — погоджуюсь я і розплачуюсь за покупку.
І тут у кавунового бізнесу з'являється ще один клієнт, у якого однак замовлення уже значно потужніше і замашніше:
— Мені чотири штуки... І щоб не кавуни, а... кавунихи!
І ціни у дяді Васі цілком прийнятні, і кавуни смачні, але цього разу догодити вибагливому покупцю йому не вдалося, бо з безжальною прямотою він відразу ж і мовив у відповідь:
— Дівок... ще зранку... всіх розібрали.
А ти слухаєш цей діалог і думаєш. Ніби і книги читаємо... І газету дуже уважно переглядаємо перед тим... як оселедець у неї загорнути. А хіба ж ми знаємо усе?! Бо навіть у такій гранично простій справі, як споживання кавунів, знання у тебе — аж ніяк не безмежні!
УЧИТЕЛІ ЖАРТУЮТЬ
Так сталося, що народився і виріс я в учительській сім'ї. А учительська робота досить нелегка. Що однак не позбавляє представників цієї поважної професії почуття гумору.
Тітка моя Даник Олександра Андріївна теж була учителем і кілька років пропрацювала у Великохутірській середній школі на Драбівщині (Черкаська область). Серед учителів цієї школи був і Олександр Дорошенко, людина обдарована літературно. З творчістю його я, на жаль, не знайомий. А кілька його рядків, що до певної міри стали крилатими в учительському середовищі, почув ще тоді, і вони врізалися у пам'ять. Це до певної міри перефразовані рядки Тараса Шевченка, але ж... у перефразованих цих рядках мова йшла не про дійсність шевченківських часів, а про українських вчителів періоду застою:
"Як умру, то поховайте
Мене між книжками.
І могилу мою вкрийте
Всіма бумажками."
Потім уже за плином літ я мав можливість дізнатися, що на Драбівщині була районна літературна премія і одним з її лауреатів став Олександр Дорошенко. Згодом ця премія стала і всеукраїнською.
Ще один жарт, що я мав нагоду чути з уст учителів у роки брежнєвського періоду радянської історії. Леоніду Іллічу Брєжнєву приписували не тільки книги, яких він не писав, а і крилаті вислови на ту чи іншу тематику. Один з висловів був про важливу роль учителя, і його не раз можна було і чути, і читати.
Вислів, що приписувався генсеку, був досить велемовним і мав приблизно такий зміст. Цитую по пам'яті, тому і може бути якась неточність. Отож, вислів такий: "Учитель у нас має бути поставлений на таку висоту, на якій він ніколи не стояв і ніколи не буде стояти у капіталістичному суспільстві."
З уст учителів цей вислів (у дещо перефразованому вигляді!) звучав трохи по-іншому: "Учитель у нас має бути поставлений на таку висоту, на якій він... ніколи не стояв і ніколи не буде стояти!"
І вчителі завжди реагували на ці слова з незмінною посмішкою.
Отож, і вчителі попри усю непростоту їхньої професії і нелегкі тогочасні обставини усе ж почуття гумору не втрачали.
На відео: інтерв'ю з письменником Олександром Дорошенком (проект Фелікса Кохрихта).
Матеріали люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше оповідок зі збірки "З письменницького зошита" від Володимира Даника:
"Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита»..." (Володимир Даник)
Читайте також на нашому сайті:
"Як умру, то поховайте
Мене під планшетами.
І могилу мою вкрийте
Всіма ноутбуками..."
Володимир Семенов...шукав його байки в інтернеті... трапилися лише "Пітерські байки" російською... Це він????
...слова відомого українського сатирика, який у ті роки, читаючи на публіці один зі своїх монологів, сказав наступне:
— Ну, что за свині тепер?! Суцільна арматура
А хто цей сатирик????
Насправді, цікавий жанр творів виходить: оповідки із загадками)))))
І розгадає їх лише той, хто жив у ті часи......
Про кавуни - дуже яскраво)))
"Дівок ще зранку всіх розібрали" - то, напевно, народна приповідка))