Володимир Даник. Оповідки циклу «З письменницького зошита» — про родину, філософію, літературу та воєнну лірику, а ще — цікаво про смаколики...


 

Мама. Картина Марини Соченко.

Картина Марини Соченко.

 

 

Володимир Даник

З ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЗОШИТА


ВІРШІ, НАПИСАНІ УЧОРА


Вірші... і це справді так... віддзеркалюють життя. Отож до віршів, бува, і повертаєшся, ніби до далеких споминів. До віршів, написаних колись. До віршів, так би мовити, написаних учора.

Згадалося... Мій дід, мамин батько, Лук'ян Матвійович Цибульщак, останні кілька місяців свого життя доживав з нами. І був у нього тоді ювілей — дев'яносто літ. Зібралися родичі. Приїхав мій дядько Леонід, були його син і доньки. Було невелике застілля.

Дід, хоч і болячки давалися взнаки, тримався упевнено. Навіть випив з усіма (бо і така нагода!) кілька крапель чогось міцненького. І співав разом з усіма пісню. Народну... Таку, що її текст я більше читав у відповідних пісенниках, а саму пісню у виконанні чи окремих осіб чи художніх колективів чути не доводилось. Ось тоді і прийшло до мене усвідомлення такого факту — кожне покоління співає свої пісні... Навіть коли це пісні народні. Бо кожне покоління робить власний вибір — і життєвий, і пісенний.

Згадалося — мама розповідала... Було це у війну, під час німецької окупації. До її мами (і моєї бабусі) прибігла сусідка. Прибігла зі словами:

— Олю, ховай Лук'яна! Бо чоловіків забирають на роботи у Німеччину...

Дід сховався за копицею сіна на горищі у сараї. А з чоловіків, що їх тоді забрали, до села потім так ніхто і не повернувся.

Коли село звільнили від окупантів, діда мобілізували. І у війні з Японією він уже брав участь.

Потім уже, коли діда не стало, я написав пісню, що не раз у моєму виконанні під гітару звучала на творчих зустрічах. І її дуже тепло сприймали слухачі. І пісня ця, як мені тепер здається, не скільки про щось особисте, скільки про міцність нашого українського духовного коріння, що допомагає і в нелегкі часи не зламатись.

 

 

 У ДІДА ЮВІЛЕЙ

Зморшками вкрилось чоло,
Бо у житті все було непросто.
Ой, скільки ж років пройшло!
Діду сьогодні дев’яносто.
Він за столом з усіма
Чарку по вінця підняв налиту:
– Хай і здоров’я нема,
Та за здоров’я гріх не пити!
Ціле життя він робив,
Мокра від поту була сорочка.
Тільки тепер зрозумів –
Повиростали сини і дочки.
Cива давно голова,
Очі не ті і слабіють руки.
Та він іще заспіва,
А там підтягнуть сини і внуки.
Роки у нас молоді –
І хоч в житті вистачає скрути,
Хай же ніякій біді
Нас не удасться повік зігнути,
Щоб за столом з усіма
Чарку на старість піднять налиту:
– Хай і здоров’я нема,
Та за здоров’я гріх не пити!

 

 

 

А вірш і згадався тому, що у ньому вказаний був конкретний вік головного героя. І для згадки теж були причини. Бо цифри, що характеризують вік — повторюються. Але вже у інших людей.

Ось і у мами моєї, Даник Ганни Лук'янівни, у минулому (2022-му) році був ювілей. Дванадцятого липня. Теж — дев'яносто... Але це був, так би мовити, подвійний ювілей. Бо як мама мені говорила, при оформленні документів (таке у ті часи бувало...) один рік, так би мовити, “загубився”. Отож фактично їй був девяносто перший рік. А 24 листопада цього ж року мами не стало.

Дід був за професією, так би мовити... не лірик, а фізик! Працював бухгалтером. А люди такого фаху мають добре відчувати стрімку стихію чисел.

А мама навпаки була гуманітарієм — вееь вік викладала у школі українську мову та літературу. А у моїй долі поруч ішли, так би мовити, і фізика, і лірика.

Бо інженер за професією, а певний час і викладав у виші технічні лисципліни.

Але це поєднувалося з творчими пошуками у літературному напрямку.

Отож ще один вірш. І теж пісенний. Ця пісня звучала не раз. У тому числі і перед учительською аудиторією, що її сприймала з особливим хвилюванням.

 

 

 МАМИНЕ СЕРЦЕ

Крізь горизонти безкраї,
Крізь всі синівські стежки,
Ой, довго ж нас виглядають
Мамині очі зіркі.

Знову розхлюпує вітер
Кленів осінніх вогонь.
Ох, якби в мами він витер
Темні сивини зі скронь!

Від хвилювання заб’ється
І все ж до нас хоч на мить
Мамине зболене серце
Ластівкою прилетить.
Хмарами вкрилося небо
І все дощі та дощі.

Хто ж розгадає, крім тебе,
Що в мене, мамо, в душі?
Часу минуло немало,
Літ вже своїх не лічу,
Але святе слово «мама»,
Ніби молитву, шепчу.

 


Ось так. Втрачаємо близьких людей. Але залишаються пісні. А, отже, залишається пам'ять.

 


 

 

ПРАГНУЧИ ОСМИСЛИТИ


Не без легкої дози сентиментальності, згадуєш вже далекі шкільні роки, І згадуєш, як на уроках літератури у ті часи вивчалися вірші класиків. І тоді не можна було не помітити, що написане кожним з авторів ділилося чітко і недвозначно за різними творчими напрямками.

Ось лірика пейзажна, а ось лірика громадянська. Ось лірика любовна, а ось... філософська! Ну, класики — і це добре! — не філософствувати у власних творах просто не могли. А як з цією справою у сучасних поетів? Та і у прозаїків теж!

Треба визнати, що прозаїки у багатьох питаннях моторніші і беручкіші, аніж поети. І це зрозуміло. Бо поети схвильованіші. І вони, не витрачаючи часу і сил на розрахунки, усі свої емоції вкладають у вірші. А прозаїки діють більш продумано: ну, частину емоцій — у прозу, а іншу частину... залишають і для повсякденного життя.

Та й щодо філософських аспектів у власній творчості прозаїки усе ж активніші. Скажімо, один сучасний прозаїк навіть вніс до назви своєї книги, що містить нелегкі життєві роздуми, слово — філософія... І зробив це небезпідставно.

А як же поети? Невже безнадійно відстають?! Замислюєшся над подібним питанням і не можеш знайти на нього відповіді. І ось...

І ось у журналі “Склянка часу” (№102, другий випуск за 2022 рік) у добірці поетеси Лілії Силіної раптом помічаєш вірш. Читаєш і з радістю констатуєш — це ж... і справді... філософська лірика! І до того ж навіяна теперішніми реаліями.

Отож про що іде мова у вірші?! Ну, насамперед це емоційний відгук на добре відому і не раз вже чуту тезу про те, що життя українців недвозначно поділилося на “до...” і “...після”. До 24 лютого 2022 року і... після вищезгаданої дати. На “до...” і “...після” початку повномасштабного етапу війни.

І не можеш не помітити, що відразу ж у квітучих поетичних рядках мова йде про життя ще довоєнне і доповномасштабне. Життя нелегке і зовсім не безхмарне. Але життя, погляд на яке після вищезгаданого поділу стає усе ж дещо іншим.

 

 

На флешці помістилося життя...
Воно було, хороше чи погане.
Так, звісно, що не бездоганне,
тепер, напевне, марні каяття.
Були години щастя і біди,
поразки і знаменні перемоги,
далекі та пересічні дороги,
осінні луки й весняні сади.

 

 


А далі у вірші йдуть схвильовані роздуми про те, що і в нелегких днях і роках, які зображені у рядках вище приведених, таки було немало краплиночок щастя. І ніхто не міг подумати, що настане оця жорстока пора знегод і лихоліть.

А все ж, незважаючи на це, поетичні рядки, що завершують вірш, не можуть не зворушувати своєю упевненістю та життєствердністю.

 

 

Ми випливемо. Відшукаєм брід.
Подякуєм за допомогу Богу
і відсвяткуєм справжню Перемогу —
із нами Бог, історія і світ!

 


 

Переглядав нещодавно у інтернеті відеолекцію відомого київськогофілософа. І одна з висловлених ним думок запам'яталася. Мовляв, нібито людина, добре обізнана з філософією, може обійтися і без... послуг психоаналітика!

Подібна теза, звісно ж, змусила замислитися. А чого ж саме так?! Ну, можливо, тому, що емоційне сприйняття залежить від того, як ми оцінюємо усе, що бачимо. А людині, що змогла осягнути бодай дещицю філософських істин, легше зорієнтуватися і у подіях, що відбуваються, і у власних почуттях.

А, може, пояснення і більш прагматичне. Ну, де пересічному українцю знайти кошти... на послуги психоаналітика! Тут аби на комунальні виплати і на харчування грошей вистачило. Звичайно ж, непогана пляшка (як гонорар для психоаналітика) знайшлася б. А якщо цього виявиться замало?

А якусь філософську книжку можна відшукати в бібліотеці. Отож бери та й читай собі день за днем. А предмет і справді ж нелегкий. І поки хоч щось з прочитаного осягнути зумієш, то усі твої стреси про тебе встигнуть забути.

А враховуючи бадьорі рядки, що завершують вірш, про який говорилося, є підстави і висловити надію. Надію на те, що згадана вище поетеса могла б при потребі і сама суттєво допомогти котромусь з психоаналітиків.

Ну, якщо того бідолашного психоаналітика, певна річ, обставини добре прикрутять.

Отож філософські мотиви і у ці важкі часи не обминають написаного сучасними авторами. Бо добре відчутне у них прагнення осмислити те, що відбувалося і відбувається навколо. І це стосується як віршотворців, так і літераторів, залюблених у прозу. І, певна річ, і тих авторів, що в міру сил намагаються поєднувати і прозу, і вірші.

 

 

На відео: "Новий Акрополь. Україна": Філософські інтерв'ю. Що таке філософія?
(Інна Голубович, Оксана Довгополова, Олена Рибка, Леонід Ушкалов,
Степан Возняк, Ореста Возняк, Андрій Баумейстер, Віктор Аронович Малахов).

 

 

МУДРЕЦЬ ЧИ... НЕ МУДРЕЦЬ


Піфагора нібито колись запитали, а чи вважає він себе мудрецем.

Мислитель відповів, що він усе ж не мудрець, а... філософ.

А слово філософ, коли вже з'ясовувати його суть, усе ж стосується людини, чиє серце лише переповнене любов'ю до мудрості.

Однак переді мною лежить книга. І назва у неї “100 знаменитых мудрецов” (Харків, «Фоліо», 2008 рік). І про кого ж — як ви думаєте? - там іде мова?! Саме так, про найбільш уславлених філософів.

Однак і цей факт легко пояснити. У іншого видавництва (і з іншим авторством!) є книга близька за змістом. Книга, що має назву “100 знаменитых философов”. У той час досить популярними були книги, творені за певним стереотипом. Мова у подібних книгах йшла про сто найпомітніших персонажів у тій чи іншій сфері людської діяльності. Ну, наприклад... сто кращихполітиків... сто найкрасивіших актрис... сто найпідліших інтриганів... і т.д.

Отож готуючи книгу до друку, видавці з одного боку не хотіли відступати від усталеного (і до того ж успішного!) формату, а з іншого не було бажання і повторювати назву, вже кимось використану. Мабуть, це і обумовило вживання відповідного слова.

Нині у інтернеті немало відеолекцій з філософії. Читають їх люди, що добре знають цей предмет і уміють про нього цікаво розповісти. Один з таких лекторів, доктор наук, з цього приводу теж висловив думку. Ну ось, скажімо, випускник вишу отримав диплом, де сказано, що фах у нього — філософ... Але чи означає це, що перед нами новий Платон чи Гегель?! Та, мабуть, ні. Скоріше це — філософознавець... Але ж таке слово не використовується. Не побутує, так би мовити. Отож і кажуть — філософ.

Інший лектор, теж доктор наук, на одній з своїх відеолекцій сказав, що він сам більше викладач філософії, аніж філософ. Однак не можеш не помітити, що цей чоловік мало того, що добре знає цей предмет, але ж і уміє його цікаво, захоплююче викладати. Та і має щодо того, про що мовить, власну, непозичену думку. Та і мислить гостро, іронічно. Якщо вже таку людину філософом не називати, то кого ж називати?!

До речі, цей же лектор висловив і думку щодо того, як відбувається розвиток філософії. Скажімо, з'являється філософ, що висловлює думки, які суттєво змінюють наше бачення світу. І вже цього мислителя починають підтримувати послідовники, які активно розвивають нову систему поглядів.

Отже і в процесі розвитку філософських пошуків є щось як індивідуальне, так і колективне.

Автор цих рядків теж замислювався над питанням, чому ж мову ведуть саме про любов до мудрості, а не про мудрість. Бо прочитаєш біографії знаменитих філософів і робиш такий висновок — і люди нібито неординарні, і думки висловлювали цікаві... То чого ж так про них — мовляв, любителі мудрості, а не... мудреці.

І приходиш до думки, що мудрість буває різною. То колись було єдино вірне вчення. А зараз можна почути, що філософських вчень немало і жодне з них претендувати на те, що воно... єдино вірне, ніби і не збирається. Бо мудрість актуальна учора, сьогодні може вже стати менш актуальною. А то і зовсім не актуальною. А любити мудрість ніхто нікому не забороняє. Ну, любить людина мудрість і добре! То, може, їй і вдасться швидше за інших зорієнтуватися, який саме вид мудрості є усе ж найактуальнішим саме сьогодні.

 

 

 

 

 


СЕРЕД ФІЛОЛОГІВ


Кожна активна діяльність, врешті-решт, одержує відповідну оцінку. І здебільшого оцінку справедливу. Хоча інколи подібна оцінка бува і дещо іронічною. А то і взагалі трохи в'їдливою.

Юлія Лaтинiна належить до тих російських опозиційних журналістів, що протистоять рашистській пропаганді і активно підтримують справедливу боротьбу українського народу. Вона частенько запрошує у свої передачі українських військових експертів Михайла Пoдoлякa, Олега Ждaнoва, Олексія Apecтoвичa. Та її і саму нині частенько запрошують на власні канали інші автори відеоматеріалів у інтернеті.

Отож і Марк Фейгін, розпочинаючи один зі своїх випусків, сказав немало приязних слів на адресу Юлії Лaтинiної.

Однак і щирою похвалою можна догодити не завжди і не всім. Отож і від співрозмовниці почув дещо знервоване і навіть трохи ображене:

— Та мене вже й так в інтернеті називають... кращим військовим експертом... серед філологів!

Здавалося б, тут нема на що і ображатися. Бо кращий експерт — він і є кращий експерт! Однак оце нібито дрібненьке уточнення... серед філологів... додає подібному твердження таки немалу дозу іронічності.

Однак якою б іронічною не була ця похвала, а вона має підстави. Бо Юлія Лaтинiна не тільки журналістка, а і авторка книг. І її відеоматеріали в інтернеті не тільки присвячені політиці чи подіям війни, а і питанням, пов'язаним з історією чи і... біблійною проблематикою.

Бо у Юлії Лaтинiної таки є здатність до аналітичного мислення, уміння не тільки уважно вислухати знавців у військовій справі, а і прагнення сформувати і відстоювати власну думку. Бо і серед філологів знайдуться люди, яким удається і добре придивитися до тих чи інших обставин розглянутої справи, і стрімко мислити. До них можна було б віднести, ну, хоча б... літературознавців та й інших науковців у філологічній сфері, бо їм без уміння вдумливо аналізути ту чи інщу актуальну тему, певна річ, не обійтися.

Отож і філологи, діючи упевнено, уперто і непоступливо, можуть вибитися у... експерти! І до того ж — не тільки у сфері філології.

 

 

 

 

УМІЛИ КАПРИЗУВАТИ


Кожному часовому інтервалу відповідають і певні звичаї, і цілком конкретні обставини. Більше десяти років довелося пропрацювати інженером у науково-дослідному інституті. Наш НДІ розташовувався у Черкасах на території заводу телеграфної апаратури. Обід у працівників нашого підрозділу тривав сорок п'ять хвилин. А це і багато, і мало.

Отож і хотілося б зупинитися на тому, як працювала їдальня на нашому загалом дуже немалому підприємстві. Бо подібна організація роботи їдальні була і на аналогічних підприємствах, де я зміг у той час побувати, коли знаходився у відрядженнях. І коли була необхідність пообідати, то користувався послугами їдальні на місцевому підприємстві і чогось кращого для себе не шукав.

Отож коли ви хочете пообідати і якісно, і швидко, то, підійшовши до будинку, де розташовувалась їдальня, відразу ж піднімаєтесь на другий поверх.

Там, за столом, сиділа працівниця, у якої можна було придбати талончик на одержання комплексного обіду. Вищезгаданого комплексного обіду було два різні варіанти. Один з варіантів трохи дорожчий. Ну, мабуть, кращий. У цієї ж працівниці при бажанні купували чи півскляночки сметани, чи якийсь салат, чи пиріжок або коржик.

З талоном підходите до місця роздачі саме того варіанту комплексного обіду, що ви обрали. Віддаєте талон і забираєте піднос з обідом, що наближається до вас за допомогою широченької гумової стрічки, яка досить жваво рухається. Таким чином досить немала кількість працівників заводу та НДІ могла швидко пообідати. До того ж треба сказати, що різні цехи заводу обідали у різний час.

Якщо ж вам хотілося більшого вибору страв, то на першому поверсі їдальні був так званий дієтичний зал. Але там треба було трохи постояти у черзі. Один мій колега-інженер ходив туди з книжкою і, поки стояв у черзі, вивчав... англійську мову.

На першому поверсі і буфет. І там узяти можна було собі на обід,скажімо, якийсь салат, парову котлету, компот чи чай, а крім того і коржик чи тістечко. А можна було замість тістечка придбати шматочок пирога зі специфічною назвою “Дамський каприз”. Пиріг був смачний. Його, бува, купували і додому, і для свого колективу на свято чи коли у когось був день народження.

І ось... тепер, коли з тих часів минуло... ну, так років двадцять з хвостиком... заходиш до кондитерського магазинчика, де можна випити кави і де є чималенький вибір тортів і пирогів. І серед них і... “Дамський каприз”.

І відразу ж думка:

— О, треба придбати шматочок... Ну, щоб хоча б порівняти цей “Дамський каприз” і той “Дамський каприз”, що ти міг спробувати тоді.

Рецепт виготовлення ніби той самий. Однак порівнювати важко. Це б якби машину часу... щоб перенести сюди, у теперішню дійсність, шматочок пирога, виготовленого тоді. То й порівняння було б об'єктивним.

І все ж висновок можна і зробити — таки уміли дами... капризувати у радянські часи. Хоч і можливості для того були невеликі. Бо пиріг “Дамський каприз”, що можна було скуштувати тоді, здається і нині аж ніяк не гіршим (а, може, і кращим!) того ж “Дамського капризу”, але ж виготовленого вже у часи демократичні.

 

 

На відео: торт "Жіноча примха" ("Дамський каприз") — добірка рецептів українською мовою.

Матеріали люб'язно надіслано автором спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

Більше оповідок зі збірки "З письменницького зошита" від Володимира Даника:

Володимир Даник. З письменницького зошита. Цикл роздумів."Інколи пишуться різні за характером нотатки – роздуми, спомини, жарти… І ти ще не уявляєш, а у якій же формі це потраплятиме на очі читачу. Але потім щось, написане у той чи інший час, раптом... ніби об’єднується у якусь ще не зовсім зрозумілу для тебе спільноту. Ось так у мене і з’явився цикл «З письменницького зошита»..." (Володимир Даник)

 

 

 

Читайте також на нашому сайті:

Блог письменника, поета, гумориста, викладача ЧДТУ Володимира Даника

Володимир Даник – поет, прозаїк, автор пісень і бард. Автор 21 книг поезій, пісень і прози, серед яких: «Гуморески та байки» (1991), «Таємна зброя» (1992), «Під впливом НЛО» (1992), «Як стати молодим» (1992), «Вічна тема» (1993), «У Черкасах – сміються!» (2006) та інші. Володимир Олексійович – член Національної спілки письменників України, двічі лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р. та 2019 р., 2021 р.), лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», лауреат конкурсу «Автора! Автора!», який проводився журналом «Перець» та міністерством культури України."
 

 


Останні коментарі до сторінки
«Володимир Даник. Оповідки циклу «З письменницького зошита» — про родину, філософію, літературу та воєнну лірику, а ще — цікаво про смаколики...»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми