"Жила собі дівчинка на ім’я Аліса.
Ось підійшов такий довгоочікуваний її день народження. Аліса рахувала дні і мріяла про гарні подарунки...
Коли вона лягала спати напередодні свого свята, вона запитала у мами:
- Мамочко, у мене вже завтра день народження?
- Так-так, вже завтра! Лягай спати, бо проспиш свій день народження!
- Добре, я вже сплю! - відповіла Аліса.
Мама вимкнула світло та пішла готувати святковий пиріг.
Та Алісі не хотілося спати..." (Вікторія Лабунець)
Оповідання Віри Артамонової про хлопчика, який любить фантазувати: "Бджілка", "Їжачок-реп'яшок", "Сонечко казало правду", "Ясенок", "Сперечались кубики", "Бляшаний півник".
"Коли ще лютує зима, ще стоять сильні морози і лежать великі сніги, в повітрі вже пахне весною. Весна - це пробудження природи від зимового сну. Весною Зима - стара баба, а Літо - молода дівчина. Весна, весна... Щороку весна приносить нам нові надії..." (Вергілій Ріцко)
Віртуальна мандрівка:
1. Станція «Мрія»
2. Поріг Кодацький
3. Поріг Сурський
4. Поріг Лоханський
5. Поріг Дзвонецький
6. Поріг Ненаситець
7. Поріг Вовнизький,
8. Поріг Будило
9. Поріг Лишній
10. Поріг ‒ Вольний
11. Острів Мала Хортиця
12. Острів Велика Хортиця
13. Великий Луг
У розділі представлено віршовані абетки від Марійки Підгірянки, Володимира Нагорняка, Григорія Усача, Оксани Сенатович, Наталі Забіли, Ганни Чубач, Варвари Гринько, Олександра Олеся, Анатолія Камінчука, Надії Репети, Тетяни Бойченко, Ярослава Паладія, Оксани Кротюк, Галини Мирослави, Тетяни Строкач, Ніни Колодяжеої та інших українських поетів та поетес.
"Ну, снігу вже майже нігде не було. Хіба що десь ча парканами, по закутках, куди сонце ніколи не зазирає, ще лежали сірі, діркуваті купи. Так то ж за парканами. А в полі за містом не було ані латочки, Михась та Гаврик це вже добре перевірили. Не дурні ж вони, справді, й не маленькі були. Рішатися на таке діло та не вивірити, чи є сніг в степу, чи немає. Не на забавку ж, не дзиґу ганяти йшли, а так що, може, й усього життя доведеться рішитися..." (Володимир Винниченко)
"Саме на клечання в гості з села приїхала бабуся. Від неї смачно пахло житнім хлібом, товстим полотном і ще чимсь, чого Васько ніяк не міг розібрати. Голова бабусі була замотана в велику хустку, а надворі аж горобці обливались потом. З-під тої величезної страшної хустки дивилось малесеньке, поморщене, як печена картоплина, та добре-добре личко..." (Володимир Винниченко)
Моторошно й тривожно в порожній кімнаті малому Гринькові. На вулиці вже посутеніло, і кожен закуток здається хлопчикові підступним і таємничим. Вдома немає нікого, тільки дівчинка-наймичка, та й вона порається десь на кухні. А на малого вже насуваються звідусюди похмурі ворожі сили. От-от вхоплять і стягнуть його з печі додолу. І в Гринькові борються два протилежних почуття: сидіти й цокотіти з переляку зубами на печі чи покликати на допомогу наймичку Саньку... Як розвиватимуться події далі, ви дізнаєтеся, прочитавши чудове оповідання видатного українського письменника Володимира Винниченка.
Читайте оповідання Володимира Винниченка: "Бабусин подарунок", "Кумедія з Костем", "Федько-халамидник", "Гей, хто в лісі, обізвися...", "Стелися, барвінку, низенько", "За Сибіром сонце сходить", "Гей, ти, бочечко", "Віють вітри, віють буйні".
"Творчість – це таїна... Про одного з видатних прозаїків читаєш – кожне речення він записував майже відразу і правки було мало. Можна було інколи сказати, що правки ніби і не було. А про іншого пишуть зовсім не так – переписував свої новели... разів по двадцять. Написане – скорочував нещадно. Ну, що ж... у кожного свій шлях. Мабуть, кожен автор відчуває, а який саме підхід є для нього оптимальним. Головне, аби результат був привабливим для читача. Хтось з письменників починає з поетичних рядків, а вже потім переходить на прозу. А хтось як почав писати прозу, так прозу і пише. А комусь удається поєднати і тяжіння до прози, і поетичне натхнення..." (Володимир Даник)
"Солов’їність нашої української мови?! О, вона виявляє себе у дуже різних напрямках і аспектах... Зокрема і у прізвищах. Прізвищах, що звучать і мальовниче, і привабливо, і соковито! Протягом літ і літ проводячи заняття з студентами, не міг не помітити, які ж вони неординарні та цікаві – українські прізвища! Ну, наприклад – Підопригора… Оридорога… Та і у одній з груп, де цього року проводив заняття, є… ви уявляєте... і Мельник, і Мельниченко!.." (Володимир Даник)
"Письменник-гуморист Костянтин Світличний, що керував літературною студією “Ровесник” при обласній “молодіжці”, одного разу поділився з нами, тогочасними студійцями, таким своїм творчим секретом. Написавши щось, він відкладав написане... ну, так... тижнів на два. А потім знову повертався до недавно створеної усмішки чи уривку з, так би мовити, серйозної прози. І перечитував, і правив написане на основі вже більш спокійного і виваженого розгляду. З почутого ми і робили для себе такий висновок. Не завжди варто поспішати з оприлюдненням чи опублікуванням чогось свіжоспеченого. І використання подібного підходу себе виправдовувало. Хоча інколи обставини змушували і відступати від цього правила. Та, бува, написане чекало свого часу і місяць, і рік. А інколи і декілька років. Отож оповідання, що його хотілося б нині оприлюднити, написане кілька років тому. Про що ж воно?! Про те, наскільки чутливими бувають діти до вірша і пісні. Та і до звичайного і непретензійного, але ж щирого і доброго слова. А у процесі нинішньої повномасштабної агресії немало страждали не тільки дорослі, а і діти теж..." (Володимир Даник)
"Стратегія видавництва “Склянка часу” і відповідного журналу, коли пошук нових творів для публікації проводиться і шляхом конкурсного відбору, себе виправдовує. Досвід щодо результатів подібних конкурсів підказує, що перемагають здебільшого вірші і коротка проза, а, скажімо, такий жанр, як есе, дещо відстає. Однак цікаві твори з'являються і у цьому напрямку,тож ситуація може змінитися. Бо есе — це популярний жанр. Бо це особистий погляд автора твору на світ, на нестримний вир життя. І це спонукує нас не тільки прислухатися до почутих і прочитаних думок, а і продукувати, і висловлювати думки власні, ще не звичні для нашого сприйняття і схвильовані. Отож на одному з конкурсів, що проводила “Склянка...”, увагу журі привернуло есе Анни Губіної “Філософія почуттів”. А потім цей твір був опублікований і у журналі..." (Володимир Даник)
До одинадцятої частини циклу творів Володимира Даника "З письменницького зошита" увійшли такі оповідки: "А мова таки розвивається!" , "До речі – про склянку", "Про шпаргалку", "На футбольній ниві".
"Сила морального впливу", "А слава буває різною", "Згадуючи пісню", "Була б картина" – цікаві оповідки, що торкаються футбольної теми.
"Відбуваються зміни у житті?! Отож і з’являються нові слова, що це життя усе ж... характеризують. Ніби і слів уже давно існуючих таки вистачало, але ж... нові слова – це і нові барви! Це і щось таке, чого у нашій мові ніби і не було, а тепер... усе ж з’явилося. Слово культовий з’явилося десь у період так званої перебудови і на початку нашої незалежності. Скажімо, культовий фільм... чи культова книга... Тобто щось таке, що матиме відгук не тільки сьогодні і завтра, а і, можливо, за плином десятиліть. Слово це, як мені здається, більше фігурувало у російськомовних текстах, а потім ніби... перейшло... ереповзло... до текстів, творених українською мовою. Але ж наша солов’їна мова почувається нині, що там не кажи, значно вільніше і розкутіше, аніж це було у часи радянської імперії. І це виявляє себе не тільки у літературних творах, а і... у творенні слів..." (Володимир Даник)
"Ніби хвиля важка по піску,
Знов літа – на тривожній сторінці...
У хвилину таку нелегку
Не забудьмо, що ми – українці!"(Володимир Даник)
"У наших бібліотеках з'являються нові книги. Видані в Україні. І серед них книги авторів закордонних. Так сталося, що мені потрапили до рук дві книги, видані, ну, майже одними і тими ж видавцями. Потрапили у різних бібліотеках, однак усе ж... майже у один і той же час. Перша з них належить перу іспанського автора Франсеска Міральєса, що у останні роки має всеєвропейський успіх. Книга видана російскою мовою — “2013. Конец времен” (Харьков, Белгород, Клуб семейного досуга, 2011). Книга інша — американського автора Курта Воннегута “Колиска для кішки” (Харків, Клуб сімейного дозвілля, 2016 рік). Книга ця була відома ще у Радянському Союзі, але українською мовою, мабуть, вийшла лише тепер. Але ж і тема у цих двох книг — одна і та ж. Яка саме? Кінець світу... Бо і справді ж — хіба ж це не цікава тема... для сімейного дозвілля?!.." (Володимир Даник)
"А у споминів – своя логіка... Це ніби невеликі камінчики, що раптом поєднуються у... якусь незбагненну мозаїку! Мозаїку, що її ти можеш так чи інакше коментувати, а ось змінити уже не зміниш. І події, позначені неабияким драматизмом, і речі, що викликають іронічну посмішку – усе це поруч! Усе це ніби краплини бурхливої хвилі тривожної ріки, якою і є – наше життя..." (Володимир Даник)
"Є така і проста, і цікава задача. Уявіть собі багатоповерховий будинок. Шлях з поверху на поверх – один і той же. Тоді і питання – а у скільки разів шлях на шостий поверх буде більшим, аніж шлях на другий поверх?! Здавалося б... ну, що ж тут думати! Число 6 поділи на число 2, та й... одержуй результат! Тобто шлях на шостий поверх – у три рази довший. Але... не будемо поспішати. А давайте задамо собі дещо інше питання – а якщо порівняти шлях... на перший поверх і на другий! Бо увійшовши в будинок, ми вже... на першому поверсі. А щоб перейти на другий поверх, треба пройти – одну відстань між поверхами. А щоб пройти з першого поверху на шостий, треба подолати – п’ять таких відстаней! І коли повернутися до питання – у скільки разів шлях на шостий поверх буде більшим, аніж шлях на поверх другий, який же результат одержимо?! Та отож... Тому і числа – річ не така вже і проста. Тому і з числами треба бути уважним..." (Володимир Даник)
