Надзвичайно пізнавальна історія про мурашок від Майка Йогансена, українського письменника, справжнього натураліста, який любив і беріг природу.
У оповідання Майка Йогансена "Як окунь сам упіймався" йдеться про хлопчика Івана та його вміння рибалити на річці. Цікавими є зауваження і подробиці цього дійства від письменника, який дуже розумів природу і був справжнім рибалкою.
"Маленький хлопчик Сергійко гуляв біля ставка. Він побачив дівчинку, що сиділа на березі. Коли Сергійко підійшов до неї, вона сказала: - Не заважай мені слухати, як хлюпають хвилі. Сергійко здивувався. Він кинув у ставок камінець..." (Василь Сухомлинський)
"Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", - думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів..." (Василь Сухомлинський)
"Сьогодні важко сказати, коли я почав писати: здається, я писав завжди." (Євген Гуцало)
Анатолій Іванович Григорук — один із найулюбленіших дитячіх письменників сучасності. Понад півстоліття він працює у дитячій літературі. Розмаїття жанрів, у яких Анатолій Іванович виявляє свій надзвичайний талант і майстерність, вражає: це - лірична поезія, сюжетний вірш, оповідка художня і оповідка науково-пізнавальна, казка, переклади й переспіви зарубіжної поезії (як авторської, так і фольклору) та прози, перекази фольклорних казок. Анатолій Григорук — автор понад двох десятків книжок для дітей. Його художнє слово торкає серця маленьких читачів, відкриває перед ними світ і допомагає знайти у світі своє місце. Усі його твори належать до золотої скарбниці української дитячої літератури. (За Оксаною Кротюк)
Історія людства – багато в чому історія кривавих баталій. Переділ державних кордонів, бучні королівські шлюби та найбільші зради часто прописані в ній не людською мовою, а бряжчанням зброї: від найдавніших стріл та гаківниць до найсучасніших «Градів» та «Буків». Військова історія найчастіше ділить учасників битв на переможців і переможених – така, здавалося б, проста й безхитрісна діалектика: комусь – лавровий вінок, а комусь – вороння. Проте вінок далеко не завжди означає звитягу, а чорний ворон – неславу й забуття. Хід битви вирішується безпосередньо на полі, а от історична оцінка – справа набагато складніша. Тут уже право голосу мають і совість, і честь, і пам’ять – фактори вже не так військові, не так історичні, як суто цивілізаційні, суто людські. Ось чому 300 спартанців царя Леоніда овіяні світовою славою. Ось чому подвиг кількасот «крутян» досі надихає українців.
"Аби швидше почути дзвоник" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"А вона усміхається" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"А де ж подівся той хлопчик?" - з добірки "Важлива звістка"
"Акація і Бджола" - зі "Куди поспішали мурашки"
"А пісня жива" - з добірки "А пісня жива"
"А пісня жива" - зі збірки "Хліб, труд і пісня"
"А серце тобі нічого не наказало?" - зі збірки "Бути людиною"
"А серце тобі нічого не наказало?" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"А хто ж вам казку розповідає, бабусю?" - зі збірки "Казки школи під голубим небом"
"А хто ж вам казку розповідає, бабусю?" - зі збірки "Щоб кіт мишку не впіймав"
"Ще до Богдана Хмельницького, а саме в 1635 році, був на Січі запорозьким кошовим отаманом Іван Сулима. За своїх молодих літ Сулима придбав собі великого войовничого хисту й завзяття, бо козакував саме під час славних походів гетьмана Сагайдачного. З Сагайдачним Сулима і Кафу турецьку у Криму здобував, і Трапезонтза Чорним морем аж двічі руйнував, і околиці Царгорода огнем випалював, а нарешті під Хотином, рятуючи Польщу, бився з турками у великому бойовищі; скільки ж менших походів та сутичок з ворогами відбув він, так того й не підлічити. Недобре оддячили поляки козакам за те, що вони врятували їх під Хотином од турків, а Сагайдачний навіть смертельну рану собі там здобув,— вони полякалися козацької сили та й почали після того всякі утиски козакам чинити..." (Адріан Кащенко)
«— А якщо дід побачить? — Не побачить, він сіно на лузі косить. Двоє хлопчаків спускалися вниз до річки. Один засмаглий, у потертих шортах і вигорілій на сонці футболці, з пшеничним чубом, що безладно стирчав на всі боки. Другий чорнявий, охайно вдягнений, у модній кепці з написом «Euro 2012». Дорога різко заламувалася вниз, а потім знову вирівнювалася. — Це Хомин берег, — пояснював Мишко. — Тут лише качки й гуси купаються. З-за очерету випливли дві качки, жадібно хапаючи дзьобами ряску. Мовляв, так і є, купаємося. А зелений килим споришу на березі хизувався загубленими пташиними пір'їнками. Низько до води схилилися верби, ховаючи щось таємне від людських очей. Тарасові навіть здалося, що з-за густого гілля за ними хтось стежить. Хлопці рушили далі й ступили у смарагдовий тунель, де в найпекучіші дні панувала вогка прохолода. Пишні крони дерев змикалися над ними так щільно, що й сонця не було видно. Щебетали птахи і гуділи джмелі, пахнуло куширами і лепехою, а в повітрі розливалась літня безтурботність...» (Аліса Коломієць)
"Ішов Дениско з дідусем повз крамницю. А там у вітрині стільки іграшок, що просто очі розбігаються!
— Дідуню,— став благати Дениско.— Купи мені дудочку. Я про неї все життя мрію.
Денисків дідусь — добра душа, внукові не відмовить. От і купив..."(Анатолій Григорук)
"Бабусина прем'єра", "Відро води", "Дивовижні імена", "Історія з маминим чоботом", "Квіточка", "Коли по хаті ходять пироги?", "Кортячка", "Нещасливий день", "Поросятко на ім’я Кабасик", "Ремчик", "Савоччин день свободи", "Скарб Антончика Монте-Крісто", "Сопілонька з калиноньки, ясенове денце", "Чарівна паличка", "Чепурунчик", "Чий песик?", "Чого в Діда Мороза борода із кудельки", "Хлопчик та білочка", "Хочеш бути щасливим, не будь лінивим", "Як стати чарівником" - дитячі оповідання Анатолія Григорука.
"Щодня по обіді Павлусь вибігав за ворота, щоб не проґавити поштаря діда Нестора. Забачивши його, Павлусь ще здалека гукав: "Здрастуйте! А мені лист є?" Дід Нестор неквапом прилаштовував на носі старі, зв’язані ниточкою окуляри. А тоді лівою рукою, бо праву йому ще у війну побило, починав перебирати пошту. Довгенько перебирав. А сам поверх окулярів лукаво поглядав на Павлуся. "Тимошик я! – нетерпеливо нагадував Павлусь. – Хіба ви забули?" "Тимошикові цього разу є," – нарешті казав поштар і, бувало, простягав зразу аж два конверти. Павлусь хапав їх. Роздивлявся марки. Ще й нюхав. І пахли йому ті листи далекою заморською країною. Навіть самим татом пахли. Тата вже давненько як дома нема. Він поїхав на заробітки. Павлусь за ним дуже скучає. І як одержить листа, то вже так радіє, що аж підстрибує. Спершу тато часто писав. А це щось від нього – ані вісточки. Дарма Павлусь вибігає за ворота стрічати поштаря. Дід Нестор тільки рукою махне. «Потерпи ще трохи, пишуть тобі», – скаже підбадьорливо. І йде далі..." (Анатолій Григорук)
"Ти, мабуть, не раз чув такі вислови, як "українська мова", "українська пісня", "український одяг", "українські страви"... Усе це створено тільки нами, українцями. Це, власне, те що відрізняє нас від інших народів на землі. Давня українська хата теж, можна сказати, помешкання особливе. Де було багато лісу, її будували з дерева. В інших краях — із глини. А дах покривали або тоненькими дощечками — дранкою чи ґонтом, або ж ушивали соломою. Глиняні хати і ззовні, і зсередини білили. А багато хто, шануючи красу, ще й розписував барвистими квітами. Долівку теж робили глиняною. І в літню пору вистеляли пахучим зіллям. Вікна в українській хаті були невеличкі, найчастіше — в одну шибку. Заможніші люди склили їх гутним* склом. А бідніші запинали бичачим міхуром, крізь який денне світло ледь-ледь пробивалося..." (Анатолій Григорук)
ЗМІСТ КНИГИ:
І з посміху люди бувають
Той ще не музика, хто в дудку дме
Хто міняє, той нічого не має
Знає кіт, чиє сало з’їв
Коваль клепле, поки тепле
Молодець проти овець
Хочеш бути щасливим, не будь лінивим
Куди вітрець, туди й розумець
З курми лягай, з півнями вставай
Скільки злодюзі не красти, не мине він напасті
Де дуби, там і гриби
В гурті й пісня в лад іде
Чим хата багата
"Є на Черкащині село Моринці. Воно, можна сказати, нічим особливим не примітне: таких мальовничих сіл у нас не сотні — тисячі. Тим часом про нього знають не тільки повсюди в Україні, а й далеко, далеко за її межами. Адже в Моринцях народився наш великий поет і художник Тарас Шевченко. Тарасові батьки були безправні кріпаки. Вони жили у великій нужді, тяжко працювали на жорстокого ненаситного пана. І хатина їхня була тісна, підсліпувата, кособока, під обшарпаною вітрами солом'яною стріхою. Але це рідне обійстя лишилось для Шевченка найдорожчим місцем на землі. Бо тут він з'явився на білий світ, тут маленьким немовлятком спав у лозяній колисочці, тут зіп'явсь на ніжки і вперше вимовив наймиліше слово «мама»... Тарасикові ще не виповнилось і двох рочків, як батьки переїхали до сусіднього села — Керелівки. І вже в Керелівці хлопчик прожив майже чотирнадцять літ. На все життя зберіг Шевченко найтеплішу пам'ять про рідні батьківські пороги..." (Анатолій Григорук)
"Визолотило сонце лани. Скрізь розпросторився густий гарячий дух стиглої пашні. Денисків тато і днює й ночує в полі. Він у комбайнерів за бригадира, і роботи в нього у жнив’яний час — непочатий край. Дениско так, бува, скучить за татом, що більше й витерпіти несила. Тож відпроситься в домашніх, осідлає замість коня довгу лозину — й біжка на лан. Перетне ріденький лісок, за ним ярок та смугу колючої стерні, і вже ось він, у кабіні татового комбайна, що пливе по безмежному жовтому морю. "Це добре, що ти підсобити прийшов, — пригладжує Денискові непокірного чубчика тато. — Тут, брат, поспішати треба, бо не той урожай, що в полі, а той, що в коморі. Як думаєш, упораємо за сьогодні цей лан?.." (Анатолій Григорук)
В українській дитячій літературі Анатолій Григорук виступає і як поет, і як прозаїк, і як перекладач. Вірші, казки, оповідання на морально-етичні теми, пізнавальні замальовки про розмаїтий довколишній світ, слова до пісень – власне, жоден із популярних жанрів дитячої літератури не лишається поза увагою письменника. Як правило, твори його вибудовуються на гострому цікавому сюжеті. В них багато веселої вигадки, словесної гри, буфонади. Вони написані в кращих традиціях вітчизняної й зарубіжної літератури. Мова їхня органічна, стилістично виважена, лексично багата і водночас приступна найменшим читачам.
"Анатолій Іванович Григорук — один із найулюбленіших дитячіх письменників сучасності. Понад півстоліття він працює у дитячій літературі. Розмаїття жанрів, у яких Анатолій Іванович виявляє свій надзвичайний талант і майстерність, вражає: це - лірична поезія, сюжетний вірш, оповідка художня і оповідка науково-пізнавальна, казка, переклади й переспіви зарубіжної поезії (як авторської, так і фольклору) та прози, перекази фольклорних казок. Анатолій Григорук — автор понад двох десятків книжок для дітей. Його художнє слово торкає серця маленьких читачів, відкриває перед ними світ і допомагає знайти у світі своє місце. Усі його твори належать до золотої скарбниці української дитячої літератури." (за Оксаною Кротюк)
"Недарма один з місяців року називається лютим. Навіть тоді, коли заметілі стихають, і в лісі стає тихо-претихо, морози не спадають. Трісь-трісь! Трісь-трісь! — тільки й чути довкола. То дерева, великі й малі, тріщать на холоді. І птаство, і дрібні й великі звірі туляться тоді до людських осель, шукаючи і захистку, і порятунку від голоду та холоду..." (Анатолій Давидов)
