На сайті
Дошка оголошень Додати оголошення

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей "А пісня жива"


«Ви живете серед людей. Кожен ваш вчинок, кожне ваше бажання позначаються на людях... Робіть так, щоб людям, які оточують вас, було добре», — писав відомий український педагог і письменник Василь Олександрович Сухомлинський. Твори Сухомлинського формують у дітей найголовніше — людяність. Вони вчать маленьких читачів відрізняти гарні вчинки від недобрих, бути чемними, поважати старших, захищати менших.

 

 

Зміст добірки (за абеткою):

А пісня жива
Верба — мов дівчина золотокоса
Внучка старої вишні
Любов і жорстокість
Майже чарівна розмова
Мильна бульбашка
Навіть квіти з сорому почервоніли
Найкрасивіше і найпотворніше
Орач і кріт    
Оце задача!
Петро і Марійка
Покинуте кошеня
Причина, явище, наслідок
Прогулянка до лісу
Сам себе перехитрив
Хлопчик і Дзвіночки Конвалії
Чорнобривці
Як Ніна не злякалась гусака

 


Завантажити текст добірки оповідань та казок Василя Сухомлинського (txt.zip)

 

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.
 

 

А ПІСНЯ ЖИВА

 

У Країні Зелених Луків жив веселий народ-співець. Він ростив хліб і співав пісні. У кожного була маленька сопілка.
Та ось у Країну Зелених Луків звідкись прийшов Живоїд — Ненавидник Радості. Як тільки хто заспіває чи заграє на сопілці, він підкрадається ззаду, хапає пісню — і в рот. 
То й назвали його Живоїдом. Там, де він пройде, помирають пісні.
От уже всі пісні поковтав Живоїд. Залишилась у Країні Зелених Луків одна тільки сопілка. Маленький хлопчик зарив її в землю й сказав пошепки:
— Помовч, а тоді ми з тобою переможемо Живоїда.
Все мовчить у Країні Зелених Луків. Радіє Живоїд — Ненавидник Радості. І сонечко померкло...
Коли це там, де хлопчик зарив сопілку, зазеленіла пшениця, заколосилась. Заспівало колосся, як сопілка. Співає уся земля, співає небо, співає уся Країна Зелених Луків. Пораділи люди, поробили собі нові сопілки й знову заграли.
Живоїд лежав на осонні, об’ївшись пісень. Ледве почув він, як усе співає, так і лопнув зі злості.


 

* * *

 

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей.


 

ВЕРБА - МОВ ДІВЧИНА ЗОЛОТОКОСА

 

Над ставком стоїть плакуча верба, хилила свої зелені віти й дивиться у воду. Вітер дихне — гойдаються віти, мов коси дівочі. Біля самого стовбура маленька пташка помостила гніздечко. Прокидається вона рано-вранці. Як вилітає зі свого теплого гніздечка, зелені коси тремтять. ,Це верба прислухається до пташиного співу.
Прийшла осінь. Холодний вітер позолотив гілки. Дівчина-верба стала золотокоса. А пташки не стало. Куди вона поділася? Полетіла в теплий край — далеко-далеко за море. Весною вона прилетить, і верба перестане сумувати. Знову зазеленіють коси, рано-вранці прокидатиметься щаслива дівчина. І пташка буде щаслива, бо вона вдома, на Батьківщині. Бо Батьківщина — це найдорожче для нас. Дорожчого за Вітчизну немає нічого.
А зараз дівчина золотокоса сумує. Тихо над ставком. Упав золотий листок і поплив кудись далеко-далеко. Зітхнула верба.

 

 

* * *

 

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.


 

ВНУЧКА СТАРОЇ ВИШНІ

 

У садку росте стара вишня. Олесь побачив недалеко від неї маленьку вишеньку та й питає:
—    Дідусю, де взялася ця маленька вишенька?
—    З кісточки виросла, — каже дідусь.
—    То це донька старої вишні?
—    Так, донька.
—    А внучка в старої вишні буде?
—    Буде, Олесю, — каже дідусь. — Якщо ти викохаєш оцю маленьку вишеньку, діждешся з неї ягідок, посадиш кісточку — отоді з тієї кісточки й виросте внучка старої вишні.
Олесь задумався. В його очах дідусь побачив ласку й тривогу.
—    Я вирощу, дідусю, внучку цієї старої вишні, — сказав Олесь.

 

 
* * *

 

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

 
 

ЛЮБОВ І ЖОРСТОКІСТЬ

 

Впав із гніздечка маленький Горобчик. Крильця ще не зміцніли в нього. Борсається в травичці, а навколо нього літає й тривожно пищить Горобличка.
Побачив Горобчика Яструб і летить до нього. Думає: «Ось зараз схоплю Горобчика і з’їм». Прилетів, став підбиратися до нього. Всі пташки на деревах завмерли від страху: що тепер буде? 
І здивувались, що Горобличка не втекла, а кинулась на Яструба. Наїжилася, підлетіла до нього, стукнула дзьобом в око, вчепилася кігтиками в голову.
Злякався Яструб і полетів.
Зворушені були пташки. Оце так Горобличка! Як же так вийшло, що вона перемогла Яструба?
— А так, — сказала Сова. — Горобличка любить свого Горобчика. А в Яструба немає ніякої любові. Він тільки жорстокий. А Жорстокість ніколи не перемагала Любові.

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

 


* * *

 


МАЙЖЕ ЧАРІВНА РОЗМОВА

 

Це було теплого сонячного дня. Все навкруги раділо весні. Квітнули сади, щебетали пташки. У блакитному небі летів журавлиний ключ. Десь весело дзюрчав весняний струмок.
А під високою тополею на вулиці стояв маленький хлопчик і плакав. Він не бачив, як квітнуть сади.
Він не чув, як щебечуть пташки. Небо здавалось йому не блакитним, а чорним. Журавлиний ключ здавався хлопчикові зразком сльозин.
Люди йшли повз маленького хлопчика й не помічали, що він плаче.
Один дідусь побачив хлопчика, підійшов до нього, поклав йому руку на голову. Він довго щось хлопчикові говорив, про щось його розпитував. Хлопчик крізь сльози щось розповідав дідусеві.
Так вони розмовляли з годину. І от хлопчик усміхнувся. Він побачив, як навкруги квітнуть сади.
Він почув, як весело щебечуть пташки. У блакитному небі перед ним затремтів журавлиний ключ, і хлопчик подумав: а зараз весна!
Як то мило та гарно, коли хто осушить сльози на очах іншої людини й пробудить у неї усмішку.

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

 

 
* * *

 

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

 


МИЛЬНА БУЛЬБАШКА

 

Хлопчик сидів біля відчиненого вікна й пускав мильні бульбашки. Вони були легкі, красиві. Сонечко грало на бульбашках всіма кольорами веселки: жовтим, синім, зеленим, оранжевим, фіолетовим...
Легенький вітерець підхоплював бульбашки, й вони летіли над квітником, над кущами бузку. Їм хотілося піднятися вище за дерева, та ледве торкалися листя — вони лопались.
А одна велика Мильна Бульбашка, підхоплена вітром, полетіла у синє небо. Побачила Мильну Бульбашку Ластівка, полинула до неї, летить поруч і дивується:
—    Яке на вас гарне плаття! Яка ви красива! Ви - чарівна пташка!
—    Так, я чарівна пташка, — згорда відповіла Бульбашка. — Поглянь, одежа на мені веселкою грає.
Доторкнулася Ластівка до одежі — Мильна Бульбашка лопнула.
—    Де ж це вона поділась та чарівна пташка? — здивувалася Ластівка. — Тільки бризки полетіли.


Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

 

 

* * *

 


НАВІТЬ КВІТИ З СОРОМУ ПОЧЕРВОНІЛИ

 

Мама йшла вранці на роботу. Наказувала доні:
—    Я буду цілий день у полі. А ти прибери в хаті, попери свою білизну, звари вечерю й полий квіти.
Донька прибрала в хаті, попрала білизну, приготувала вечерю, а квітів не полила. Не раз проходила вона вдень повз білі хризантеми, думала: «Треба ж полити квіти». 
Та ледве згадувала про це, як чула, ніби чийсь голос їй каже: «Нічого з ними не станеться, як один день не полити». 
Це був голос брехні маленької недолугої істоти, що хтозна-де взялася й поселилася в темному куточку душі дівчинки.
Увечері мама прийшла з поля. Бачить — у хаті прибрано, білизну попрано й висушено, вечерю зварено. 
Питає мама:
—    А квіти полила?
—    Полила, — тихо відповіла дівчинка й опустила очі.
Маленька недолуга істота, що поселилася в темному куточку дитячої душі, застрибала на радощах.
—    Полила, — ще раз тихо-тихо повторила дівчинка й поглянула на хризантеми. 
Глянула та й здивувалася: на білих квітах лежав багрецевий відтінок. Вони із сорому почервоніли.
—    Мамо, дорогенька, пробачте мені, — заплакала дівчинка. — Я обманула вас. Я не полила квітів.
Багрецевий відтінок квітів розтанув, вони знову стали білі. 
А маленька недолуга істота, що ховалась у темному куточку душі дівчинки, зникла, і темний куточок став світлий.
Мама пригорнула доню до грудей і поцілувала.

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

 


* * *

 

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

 


НАЙКРАСИВІШЕ І НАЙПОТВОРНІШЕ

 

Марія Іванівна сказала нам:
— Діти, подумайте, що вам здається найкрасивішим у світі й що — найпотворнішим. Подумайте й напишіть про це твір.
Довго я думала, що ж найкрасивіше.
Найкрасивіше — це тендітні квіточки конвалії.
Вони такі ніжні й ласкаві. Вони радіють, що на небі сонце. Коли дивишся на ці квітки, стає радісно. Хочеться зробити щось добре. І ще хочеться, щоб люди говорили про тебе, що ти гарна, слухняна дівчина, добра материна й батькова дочка. 
Найкрасивіше — це коли люди роблять одне одному добро.
Раз було таке. Біля високого дерева на лавочці сидів старий дідусь. Він їхав автобусом і йому стало погано. Вийшов дідусь із автобуса та й сидить на лавочці. Мама запросила його додому, дала ліків, нагодувала. Дідусь відпочив, а наступного дня поїхав додому. Він їхав од сина.
А найпотворніше було ось що. У одного хлопчика померла бабуся. Стара-престара. Їй дев’яносто років. І він не пішов на похорон. Та й коли хворіла — він її не перевідував. Невже йому ото не боліло? Найпотворніше, коли людина стає зла, безсердечна.

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

 


* * *

 


ОРАЧ І КРІТ

 

Орач орав землю. Виліз Кріт зі своєї нори та й дивується: уже стільки зорано, а той усе оре та й оре. Надумав Кріт подивитися, скільки землі зорала Людина. Пішов він ріллею. До самого вечора йшов, а до краю не дійшов. 
Вернувся в нору. Вранці виліз із нори, сів на дорозі та й жде Орача. Як діждався, питає його:
—    Навіщо ти зорав таке велике поле і ще ореш?
Орач і каже:
—    Я орю не тільки собі, але й людям.
Дивується Кріт:
—    Чого ти ореш людям? Нехай кожен оре для себе. Ось я рию нору собі, і кожен кріт риє нору також собі.
— Але ж ви кроти, а ми — люди, — відповів Ооач і зайшов у нову борозну.  

 

 

 Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.
 
 

 

* * *

 


ОЦЕ ЗАДАЧА!..

 

Був собі Геник. У четвертому класі навчався. Що тільки вчителька його не запитає, на усе відповість і має «п’ятірку»*. Писав Геник краще за всіх, розв’язував задачі швидше за всіх.
Але не любили у класі Геника. Надто вже виставляв він напоказ свій розум. Відповість на запитання вчительки — так і гляне на всіх, наче каже: «Я найрозумніший».
Весною зібрався клас у похід. Раділи діти: яка то втіха — мандрувати, ще й ночувати в лісі! Думали-гадали, які речі брати в похід, як обід варити, як ночівлю влаштувати. 
І вирішили: брати в ліс на двох одну ковдру, одну миску. Швидко розділились попарно. А з Геником ніхто не хоче ні ковдри однієї брати, ні з з однієї миски їсти.
Заплакав Геник, підійшов до учительки й каже:
—    Я ж нікому слова поганого не сказав... За що ж мене незлюбили?
Учителька йому:
—    Нелегко заставити себе говорити. А ще важче примусити себе мовчати. І ще важче заставити себе думати. Але найважче — це примусити себе відчувати.
—    Як же примусити себе відчувати? — питає Геник.
—    Треба бачити людей іншими очима. Ти радієш, що розумніший за всіх. А треба журитися, що немає розумніших за тебе. Адже кожен, що вважає себе «най-най...», врешті-решт стає одиноким.
—    Дякую за науку, — сказав Геник. — А як же мені в ліс іти з товаришами?
—    Іди. Бери свою ковдру, свою миску й починай своє нове життя. Відкривай очі на людей і вчись бачити їх по-іншому.

* «П’ятірка» раніше була найвищою, гарною, оцінкою.

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

 

 


* * *

 


ПЕТРО І МАРІЙКА

 

Петро — першокласник. Сестричка Марійка наступного року піде до школи.
У Петра велика біда: лінощі. Щоб навчитися добре читати, треба взяти книжку, розгорнути її й читати вголос. Читати півгодини, читати щодня.
А Петрові не хочеться брати книжку до рук. Не хочеться читати. Гуляти ж веселіше. Прийде Петро зі школи, покладе книжки, пообідає і — надвір. Восени — в м’яча, взимку — на ковзанах. А книжки лежать.
Минуло півроку. Всі діти вже добре читають, а Петро ледве слово докупи складає. Приходить якось учителька до Петрикової матері й каже:
—    Як Петро не читатиме щодня, залишиться на другий рік у першому класі.
Сидить Петро біля столу. Соромно йому.
А Марійка тут своє:
—    От добре, залишайте Петра на другий рік, я з ним разом до школи ходитиму.
Почервонів Петро, аж сльози в очах затремтіли.
Марійка далі веде:
—    Я вже добре вмію читати.
Взяла Марійка зі стола книжку — й аж дзвенить. 
—    Ти читаєш, як найкращі мої учні! — хвалить учителька.
Пішла вчителька додому. А Петро сидить біля столу й думає: «Не хочу бути слабшим за Марійку! Заставлю себе...»
Розгорнув книжку... Надворі сніг блищить, сонце сяє, ковзани на лід просяться, горобці цвірінькають... Так хочеться гуляти. Але як подумає Петро, що в одному класі з Марійкою доведеться вчитися, страшно йому стає... І читає, читає...
Тепер приходить Петро зі школи, пообідає і, гляди, за шапку... 
А Марійка й питає:
— То як, будемо в одному класі?
Петро тут кидає шапку й сідає за книжку.

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

 


* * *

 

 
ПОКИНУТЕ КОШЕНЯ

 

Хтось виніс із хати маленьке сіре кошенятко й пустив його на дорогу. Сидить кошеня та й нявчить. Бо хоче додому, до матусі. Проходять люди, дивляться на кошеня. Хто сумно хитає головою, хто сміється. Хто жаліє: бідне кошенятко, та й іде собі.
Настав вечір. Зайшло сонце. Страшно стало кошеняткові. Притулилося воно до куща та й сидить — тремтить. Поверталась із школи маленька Наталочка. Чує — нявчить кошеня. Вона не сказала ні слова, а взяла кошеня й понесла додому. 
Пригорнулося кошенятко до дівчинки. Замуркотіло. Раде-радісіньке.

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

 


* * *

 


ПРИЧИНА, ЯВИЩЕ, НАСЛІДОК

 

Учитель загадав написати дома твір на тему: «Причина, явище й наслідок». Він розповів, як це робити, але я не слухав. 
Прийшов додому, розгорнув зошит, а що писати, не знаю. «Піду, — думаю, — до Володі, він слухав уважно й знає, як починати твір».
Одягся, вийшов надвір. Ставок уже замерз, хоч лід ще тонкий. «Дай, — думаю, — надіну ковзани та швиденько до Володі побіжу льодком». 
Вийшов на лід. Як приємно їхати — вітер в ушах шумить, ковзани тебе несуть, мов коні. Але чому це лід тріщить?
Мабуть, тоненький дуже. Ось уже й берег недалеко.
Ураз лід проломився, і я шубовснув у воду. Стою по коліна у воді. Мерщій вибрався на берег і скоріш до Володі.
Прибігаю. Він допоміг мені зняти чоботи. Сидимо, сушимо взуття. Я й питаю:
—    Як же написати твір про причину, явище й наслідок?
Засміявся Володя й каже:
—    Твоя пригода — це і є твір. Лід тонкий — причина. Лід проломився — не витримав твоєї ваги — явище. Неприємне явище. Ти опинився у воді — це наслідок. Наслідок теж не дуже добрий.
...Тепер я знаю, як писати твір про причину, явище і наслідок.

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

 


* * *

 


ПРОГУЛЯНКА ДО ЛІСУ

 

Одного вихідного дня пішли в ліс всією сім'єю
батько, мати, п’ятикласник Толя й чотирирічний Саша.
У лісі було гарно і весело. Батько показав дітям
галявину, на якій цвіли конвалії.
Поряд із галявиною ріс кущ шипшини. В ньому
зацвіла перша квітка — запашна рожева. Вся сім’я сіла під кущем. Батько читав цікаву книжку.
Раптом загримів грім, упали перші великі каплі, а потім полив дощ, як із відра.
Тато віддав свій плащ мамі, і дощ їй був не страшний.
Мама віддала свій плащ Толі, і йому дощ був не страшний.
Толя віддав свій плащ Саші, і дощ був йому не страшний.
Саша запитав:
—    Мамо, чому це так: вам віддав свій плащ тато, Толі віддали свій плащ ви, а мене накрив своїм плащем Толя? Чому кожен не надів свій плащ?
—    Кожен повинен захищати того, хто слабший, — відповіла мама.
—    А я чому нікого не захищаю? — запитав Саша. — Отже, я — слабший?
—    Якщо ти нікого не захищаєш, ти справді найслабший, — усміхаючись, відповіла мама.
—    Але я не хочу бути найслабшим! — рішуче сказав Сашко.
Він підійшов до куща шипшини, відгорнув полу плаща і накрив рожеву квітку: злива вже відірвала дві пелюстки, квітка поникла — слабка, беззахисна.
—    Тепер я не найслабший, мамо? — запитав Саша.
—    Так, тепер ти сильний і мужній, — відповіла мати.    

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

 


* * *

 


САМ СЕБЕ ПЕРЕХИТРИВ 

 

Павлик почав писати в новому зошиті, бо старий закінчився. 
Він подумав: «Писатиму так, щоб самі "п’ятірки" в мене були. Тато працює шофером, він поїхав дуже далеко, повернеться нескоро. Приїде й скаже: «Давай зошит, подивлюсь, як ти вчишся». А на той час зошит буде вже списаний, в ньому будуть самі "п'ятірки"».
Так думав Павлик, та не так вийшло. На першій сторінці писав погано, і вчителька не поставила ніякої оцінки. Тільки написала: «Працюй краще».
Павлик подумав: «Невже я не можу заставити себе краще працювати?» Заставив. Постарався. І за всі інші роботи одержав "п’ятірки".
От уже й зошит списано. Завтра тато приїде. Думає Павлик: «Соромно буде перед татом за першу сторінку. Що б його зробити, аби не так соромно було?»
І зробив ось що: переставив сторінки так, що погана робота опинилась аж у кінці зошита. Тато, може, й не дивитиметься на останню сторінку.
От і тато приїхав.
Гортає він зошит, уважно розглядає. На кожній сторінці п’ятірка. Радість світиться в татових очах.
Чим ближче до кінця зошита, тим дужче б’ється Павликове серце.
Ось і остання сторінка. 
— Якби це на початку така робота — ще б півбіди. А то в кінці... Чого ж це в тебе, сину, духу не вистачило? — запитав тато.    

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.


 
 
* * *

 


ХЛОПЧИК І ДЗВІНОЧКИ КОНВАЛІЇ

 

Настала довгоочікувана весна. З-під землі з'явилася зелена стрілочка. Вона швидко розділилася на два листочки. Листочки стали широкими. А між ними з'явився маленький, тоненький паросток. Він піднявся, нахилився до одного листочка й одного чудового ранку розцвів білими Дзвіночками. Це були Дзвіночки Конвалій.
Білі Дзвіночки Конвалій побачив маленький хлопчик. Його вразила краса квітів. Він не міг відірвати очей від них. Хлопчик простягнув руку, щоб зірвати квіти, на що ті прошепотіли:
—    Хлопчику, для чого ти хочеш нас зірвати?
—    Ви мені подобаєтеся. Ви дуже красиві, — відповів хлопчик.
—    Добре, — сказали Дзвіночки Конвалій, тихо зітхнувши. — Зривай, але перед тим. як зірвати, скаи, які ми красиві.
Хлопчик подивився на Дзвіночки Конвалій. Вони були прекрасні. Вони були схожі й на білу хмаринку, і на крило голуба, і ще на щось дивно красиве. Хлопчик усе це відчував, але сказати не зміг. Він стояв біля Дзвіночків Конвалій, зачарований їх красою. Стояв і мовчав.
— Ростіть, Дзвіночки, — тихо вимовив хлопчик.

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

 

 

* * *

 


ЧОРНОБРИВЦІ

 

Тихий осінній вечір. Заходить сонце. У блакитному небі — ключ журавлів. Наша бабуся сидить на лавці біля тину, дивиться на захід сонця. Я питаю:
—    Бабусю, скажіть, для чого людина живе на світі?
Бабуся всміхнулася і каже:
—    Щоб жити вічно.
Я не міг цього збагнути. Як це — жити вічно?
Бабуся каже:
—    Ходімо до саду.
Пішли ми до саду. Там доцвітали чорнобривці. Бабуся зібрала жменьку сухого насіння квітів, зав'язала у вузлик.
—    Почекай до весни — зрозумієш, — сказала вона і поклала вузлик із насінням чорнобривців у сухий куточок.
Настала весна. Ми з бабусею посіяли на грядці насіння. Зійшло, піднялося, зацвіло. Які вони красиві, ці чорнобривці. Кращі ніж восени.
—    Ось і людина живе, щоб вічно жила її краса, — сказала бабуся. — Батьки живуть, щоб виховувати дітей. А діти потім народжують своїх дітей, щоб вічно жив людський рід.
—    А для чого живе людський рід? — знову питаю я.
— Для щастя.

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.


 

* * *

 


ЯК НІНА НЕ ЗЛЯКАЛАСЬ ГУСАКА

 

Ніна йшла з дому в дитячий садок. На стежці сидів великий білий гусак. А поруч із ним десяток менших гусей і чимало гусенят.
Ніна з острахом глянула на гусака. Який він великий і страшний, який у нього довгий дзьоб.
Боязко оглядаючись, вона зійшла зі стежки, щоб його обминути. А гусак витягнув шию, зашипів, підбіг до Ніни й ущипнув за ногу. Гуси весело ґелґотіли.
Ніна заплакала й утекла додому.
Вона розповіла мамі, як на неї напав гусак.
Мама сказала Ніні:
— Не треба боятися, він і не нападатиме. Дивись сміливо, йди прямо на нього, не обминай.
Ніна знову пішла тією самою стежкою. На стежці сидів гусак, а поруч із ним — гуси й гусенята.
Ніна сміливо дивилася на гусака. Він сидів на стежці й ніби чекав, що ж воно буде.
А Ніна ішла прямо на нього й думала: «Не боюсь я тебе».
Гусак злякався й побіг, оглядаючись, а за ним поковиляли гуси й гусенята.
А Ніна сміливо йшла стежкою.
Гуси про щось тривожно заґелґотали. 

 

Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей. Художники - Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С.

За матеріалами: Василь Сухомлинський. Майже чарівна розмова: Оповідання, казки. Серія «Веселка». Редактор Біляєва Г. В. Художники: Копєйкін І.І., Бербенець Г. С., Сінєгіна Н. С. Xарків, видавництво "Белкар-книга", 2015 р., 64 с.

 

 

 

Більше творів для дітей від Василя Сухомлинського на нашому сайті:

Василь Олександрович Сухомлинський - видатний український педагог, письменник і публіцист.У 1926 - 1933 роках В.О. Сухомлинський навчався у Василівській семирічній школі, де був одним з кращих учнів. Вчився добре, старанно, любив читати, гарно малював. Щоб зібрати гроші на книги, фарби, зошити, разом з однолітками та братами ходили на Новий рік посівати та щедрувати, а літом працював у колгоспі. У дитячому садку, який діяв в колгоспі на період літніх канікул йому доручали бути помічником вихователя. Він доглядав малюків, розповідав їм казки, читав книжки, проводив веселі ігри. Тому і вибір професії був не випадковий.

Останні коментарі до сторінки
«Василь Сухомлинський. Добірка оповідань та казок для дітей "А пісня жива" »:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар