На відео: Юлія Хандожинська. Оповідання для дітей «Вузлик».
Юлія Хандожинська
ВУЗЛИК
(оповідання)
За прилавком продуктового магазину продавчиня розкладала товар. Ось різнокольорові шоколадки в рядочку, а ось кульки-цукерки досипати в банку. Чого тільки там не було! Ну просто рай для ласунчиків! Тортики, рулетики, печиво запашне. Звісно, частіше за усе, як вбіжить яке маля чи школярик, то бере шоколадну копійку або ж насіння смажене посмакувати.
Були то страшні й не спокійні дні надворі... Була війна... Але це ніяк не могло скасувати того, що діти любили солодке.
Ось такого звичайного собі дня до крамнички зайшла жіночка з маленьким хлопчиком років п'яти.
Видно було, що не місцева, бо ж продавчиня тут знала усіх.
Вона скромно зайняла чергу, дістала трохи грошей та купила декілька цукерок і дешеву плитку шоколаду.
— Мамо, — звернулося хлоп'я, — мамо, купи, будь ласка, ще соняшникове насіння! Маленьку пачечку! — застрибав хлопчик з іграшковим котиком в руках.
Жінка кинула свій погляд на гривні у її руці й запитала:
— Скільки коштує пачка насіння?
— П'ять гривень, — привітно відповіла продавчиня.
На декілька секунд жінка застигла, немов щось перераховувала у своїй голові, і промовила:
— Не сьогодні, синку!
Продавчині стало шкода малого, і вона простягнула йому найбільшу пачку насіння.
— Ось, візьми для котика.
Жінка уже переходила до іншого відділу купувати хлібину.
— Дякую Вам дуже! — промовив хлопчик. — Це — Вузлик! Бачте, у нього лапка пошкоджена... — із сумом показав хлопчик на свого іграшкового котика і так ніжно його погладив, наче він був живим.
А далі продовжив:
— Вузлика дістали з-під завалів після ракетного обстрілу. Це моя єдина іграшка, яка у мене залишилася. Друзів у біді не залишають, але я знаю, що ми з Вузликом ще відсвяткуємо нашу Перемогу.
І посміхнувшись, хлопчик радісно пострибав за мамою.
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Читайте також на "Малій Сторінці":
