Публікації за тегом: Оповідання

Сортувати:    За датою    За назвою

"Маленька рудоволоса дівчинка з кирпатеньким носиком і червоними, немов яблучко, щічками з нетерпінням чекала, коли вже настане вересень, щоб піти до школи. Вона кожного дня приміряла новенькі туфлики й святкову сукню, куплені ще на початку серпня. Бігла, мов метелик, до люстерка і довго красувалася, не відводячи очей..." (Юлія Хандожинська)

 

 

 

 

 Блог письменниці Галини Мирослави про мандри. Нотатки про подорож рідними місцями. Сокальщина: Угринів, Варяж, Белз, Сокаль, Старгород, Ниновичі, Нісмичі, Червоноград (світлини - автоські). Варяж."Місто мого дитинства Червоноград стоїть на річці Західний Буг. У дитинстві я любила проходити луками біля Бугу по дорозі з музичної школи у старій частині міста, тоді біля замку Потоцького, до свого будинку в центрі нової частини. Насправді це було небезпечно, але я про це не здогадувалась, мене вела якась незрима сила, яка й захищала водночас — ніщо за багато років не потривожило там моєї розважної ходи та роздумів. Я люблю Буг. Обоє моїх батьків походять з Надбужанщини (Надбузька земля, раніше ця земля називалась Белзькою), з тієї частини України, де люди попри складні часи, закони, укази, правила і покарання, встановлені режимами, які панували на цих землях, зуміли зберегти національну ідентичність до наших днів, ''не скурвились'', як казав мій тато. Варто згадати,  що саме на Надбужанщині в 1619 році вперше в Україні на сцену тогочасного театру введено українську народну мову..." (Галина Мирослава)

 

Ілюстрація Марії Журавель."Краматорськ на Донеччині — прифронтове місто, у якому завжди бурлило життя. У цьому місті жила сім'я лікарки та автослюсаря. Ігор та Олена переїхали туди з околиць Донецька ще у 2014, і навіть не могли  подумати, що їм знову прийдеться тікати від війни. Жінка працювала терапевткою і мала велику повагу від земляків. Хоч і мала не дуже великий досвід роботи, проте вже врятувала не одне життя. Віддаючись роботі, вона ніколи не забувала, що є також дружиною, і була прикладом для багатьох. Але... Молоде подружжя дуже хотіло мати дітей, та все щось не вдавалось. І от ранок 24 лютого 2022 року все змінив назавжди..." (Карина Гусельникова)

 

"Гадаю, що «не відкрию Америку», сказавши, що війна змінила нас.  Півтора роки тому п’ята ранку 24 лютого розділила історію України на «до» та «після». Моторошно згадувати ті перші часи, перші дні. Важко було повірити: хіба таке може статися у нашій мирній квітучій країні?!!! Страх, відчай, розгубленість…" (Катерина Колесник)

 

 

 

Блог писанкарки Ірини Михалевич. Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Вороняча лапа або пальчатка. Оповідка циклу Дивовижі про рослини. Світлини — авторські. Ірина Михалевич. Вороняча лапа або пальчатка. Пальчатка кривава. Куряча лапа на вулицях міста."Вітаня, дорогі друзі! Продовжуємо з Вами спілкуватися про дикі рослини в Україні. Цього разу поговорімо про незвичну для нашого ока, але симпатичну рослину, яка потрапила до нас чи то з Африки, чи то з Центральної Азії. Вперше цього цікавого і красивого тонконога я побачила літом 2023 року. Зветься - Пальчатка кривава (Digitaria sanguinalis). Чи росте там, де Ви є, така рослина? Кажуть, її вже повно навіть по городах. Особливо багато зустрічається пальчатки на Київщині, на Тернопільщині, менше — на Кропивниччині, Полтавщині та Харківщині..." (Ірина Михалевич)

 

 

"За скрутом автобус замість того, аби їхати просто, чомусь повернув праворуч. Мій сусід, чотирирічний Стефко, визираючи через вікно, голосно, аж в автобусі всі почули, навіть ті, хто спокійно собі дрімав, запитав мене: — То ми в ''Оці'' заправлятимемось? Я розсміялась.  — Не знаю, може в ''Вусі''. — Коли я виросту,  — серйозно продовжив Стефко,  — я відкрию заправку ''Ніс''. —  Ну й правильно,  — кажу,  — один паливо поніс, другий приніс, третій відніс. Нам обом знову стало смішно." (Галина Мирослава)

 

 

 

Галина Мирослава. Неофітка (пізнавальне оповідання для школярів). Світлина авторська.

"Агафія Данилівна, наша завучка, зазирнула через прочинені двері класу й покликала рукою Марту Святославівну до дверей. Ми видихнули. Можна розслабитись. Я продовжувала переписувати з дошки нові для мене слова..." (Галина Мирослава)

 

 

 

 

 

"Солодкий, запашний, фруктовий, золотавий, теплий… Скільки прикметників кожен із нас може дібрати до слова — серпень. Останній місяць літа, який дає нам змогу ще хоч трішки посмакувати гарячі промені сонця, медові аромати квітів. Серпень — то мов маленький соняшник, який щодня, поступово, потихеньку розкриває свої пелюстки, а потім перед нами зʼявляється  велична квітка..." (Тетяна Прокоф'єва)

 

 

 

"Привіт, прекрасна незнайомко, мене звати Богдан. Я — воїн ЗСУ з бахмутського напрямку..." Так розпочався лист військовослужбовця до майбутньої дружини. "Той лист, якого ти писала на підтримку нашим збройним силам, потрапив до мене. Раніше я не дуже полюбляв всі ці листування, навіть не завжди відповідав на смс. Але це було раніше — доти не прочитав твого листа. Ти написала твір про солдата — ці слова наче написані про мене, — і я просто не міг тобі не відповісти..." (Карина Гусельникова)

 

Painting by Sally Ann Brackett."Тільки коли втрачаєш, приходить розуміння того, що нічого повернути не можливо. Немає таких ключів, які б відкрили двері засвіти, немає машини часу, яка б обернула стрілки годинника назад. Починаєш усвідомлювати, що більше не буде так, як було раніше. Дім, у якому промайнуло дитинство, стане просто цегляним домом. Адже у нім більше немає життя. Усе зупинилося, мов хто поставив на паузу. Коли стиха ти прочиняєш двері й переступаєш через поріг, відчуваєш краплину віри, що от-от, саме у цю мить побачиш рідну людину, але…" (Тетяна Прокоф'єва)

 

 

Painting by Vincent van Gogh."Я довго не міг з цим змиритись. Як же так — яскрава зірка, вражаючи всіх і вся,  котра причаровувала до себе витонченістю мови, рухів, форм, якій кожен ладен був служити душею і тілом, несучи в собі й на собі це неймовірно талановите створіння з його легкими та тяжчими клопотами, була миттєво, до сорока днів після заходу за обрій життя, майже остаточно забута. І одного разу, коли, здавалось, мої обурення зможуть рознести мене на шматки, я вирішив присвятити своє життя розбиранню залишених нею рукописів, малюнків, вишиванок, витинанок, світлин і всього іншого, що вона по собі залишила. Будучи людиною ретельною, я спочатку розсортував все по жанрах, чітко позареєстровував кожен її твір, і аж потім взявся до серйозного вивчення матеріалу. Одержимий пам’яттю про неї, я відчував її біля себе щоразу, коли брався до роботи. День минав за днем, а я продовжував своє знайомство з архівом..." (Галина Мирослава)

 

"За прилавком продуктового магазину продавчиня розкладала товар. Ось різнокольорові шоколадки в рядочку, а ось кульки-цукерки досипати в банку. Чого тільки там не було! Ну просто рай для ласунчиків! Тортики, рулетики, печиво запашне. Звісно, частіше за усе, як вбіжить яке маля чи школярик, то бере шоколадну копійку або ж насіння смажене посмакувати.Були то страшні й не спокійні дні надворі... Була війна... Але це ніяк не могло скасувати того, що діти любили солодке.Ось такого звичайного собі дня до крамнички зайшла жіночка з маленьким хлопчиком років п'яти.Видно було, що не місцева, бо ж продавчиня тут знала усіх..." (Юлія Хандожинська)

 

Адріан Кащенко. Над Кодацьким порогом: Історичні твори. Київ, видавництво Знання, 2016 р., 239 с."Ще до Богдана Хмельницького, а саме в 1635 році, був на Січі запорозьким кошовим отаманом Іван Сулима. За своїх молодих літ Сулима придбав собі великого войовничого хисту й завзяття, бо козакував саме під час славних походів гетьмана Сагайдачного. З Сагайдачним Сулима і Кафу турецьку у Криму здобував, і Трапезонтза Чорним морем аж двічі руйнував, і околиці Царгорода огнем випалював, а нарешті під Хотином, рятуючи Польщу, бився з турками у великому бойовищі; скільки ж менших походів та сутичок з ворогами відбув він, так того й не підлічити. Недобре оддячили поляки козакам за те, що вони врятували їх під Хотином од турків, а Сагайдачний навіть смертельну рану собі там здобув,— вони полякалися козацької сили та й почали після того всякі утиски козакам чинити..." (Адріан Кащенко)

 

"Спостерігаючи останнім часом за нашою сильною статтю, часто можна почути слова: ти хлопець чи чоловік? Здавалося б хлопець — це людина приблизно до двадцяти років, чоловік — старше, але ні. За час воєнних дій наше суспільство настільки змінилося, що чоловіком можна назвати навіть вісімнадцятирічного юнака. А все тому, що хлопці, які ще вчора були школярами, взяли до рук зброю і стали на захист нашої держави, за що їм безмежна шана!.." (Карина Гусельникова)

 

 

"У маленької Зої є бабуся. Вона  добра та чуйна, а ще розумна та щедра. Старенька дуже любить онуку, дає мудрі поради та завжди приносить їй подаруночки.Одного разу бабця чомусь засумувала, і дівчинці захотілося розвеселити її, тож вона вирішила намалювати листівку для бабуні. Узяла простий олівець, червоний та зелений, і ось, на папері розквітла прекрасна троянда. Бабуся зраділа подарунку від онуки, де й подівся сум!.." (Юлія Забіяка)

 

 

Голодомор. Малюнок Івана Балабана (7 кл.)

"Чи то того, що тобі за сімдесят і ти ідеш не на ярмарок, а з ярмарку, чи пережите раніше взнаки дається, але ночами часто сняться тривожні, навіть кошмарні сни. А найбільше тривожить мене Ялешка Плакида: вона показує мені пухлого мізинця із зламаним нігтиком — прохає отакий мізерний шматочок хліба, якого в мене нема... І коли онуки питають: "Дідусю, чого не спиш?" — відповідаю колись почутим жартом: "Наполеон казав, що чоловікові треба спати чотири години, жінці — п'ять, а дитині — шість. Отже, ви ще спіть собі на здоров'я". Нащо їм знати, що мені сниться Ялешка (так ми в школі називали Єлизавету). Вона в нашому класі була завжди чистюлька, тому й була в класній санкомісії. І ніколи не казала: "А чого в тебе брудні руки?", а радила: "Добре помий руки споришем після того, як нариєш черв'яків для своєї вудочки". Вона добре знала наші звички. Я був старостою класу. Ще з першого класу наша вчителька Марія Іллівна Курило, білоруска, з трохи покопаним віспою обличчям, завела порядок: ще до її приходу, тільки пролунає дзвінок на уроки, староста робить перекличку. Наш "математик" Фадей Цибулько своїми чорними, як вуглинки, очима нишпорив по класу, виявляючи відсутніх..." (Карпо Гулак)

 

Соліна (Польща). Solina (Poland)."Лише на один день виїжджала я з України, а відчуттів отримала величезну кількість. По-перше, цілий день мене не тривожили сигнали тривоги. По-друге, нарешті побачила найбільшу гідроелектростанцію Польщі, що розташована неподалік кордону з Україною в Бескидах (польською — Бещадах), на річці Сян (польською — Сан) й знамените озеро Солина (Соліна). Принагідно дякую туристичній фірмі ''Відвідай'', яка організовує туди тури й нашій чарівній гідесі, що розважала нас по дорозі ще й грою на сопілці, заохочуючи співати. Фантастичні краєвиди, чудовий інтерактивний музей, кабінкова (гондольна) дорога над горами, кораблики, вітрильники, катамарани. Усе доглянуте, вміло організоване. Десь трохи переборщили з пальмами й дельфінами біля причалу, та чого не зробиш задля розваги й заробітку. Незабутньо. Однак..." (Галина Мирослава)

 

"Сашко давно просив маму подарувати йому пістолет, який стріляє пістонами. — Навіщо тобі такий пістолет? — казала мама. — Це небезпечна іграшка. — Що тут небезпечного? Якби він кулями стріляв, а то пістонами. Із нього однак нікого не вб'єш. — Мало що може скоїтися. Пістон відскочить і вцілить тобі в око. — Не вцілить! Я примружусь, коли стрілятиму. — Ні, ні, від цих пістолетів бувають різні неприємні випадки. Ще вистрілиш та налякаєш кого-небудь, — сказала мама. Так і не купила йому пістолета..." (Микола Носов)

 

 

 

Картина Ольги Самчук."Письменник-гуморист Костянтин Світличний, що керував літературною студією “Ровесник” при обласній “молодіжці”, одного разу поділився з нами, тогочасними студійцями, таким своїм творчим секретом. Написавши щось, він відкладав написане... ну, так... тижнів на два. А потім знову повертався до недавно створеної усмішки чи уривку з, так би мовити, серйозної прози. І перечитував, і правив написане на основі вже більш спокійного і виваженого розгляду. З почутого ми і робили для себе такий висновок. Не завжди варто поспішати з оприлюдненням чи опублікуванням чогось свіжоспеченого. І використання подібного підходу себе виправдовувало. Хоча інколи обставини змушували і відступати від цього правила. Та, бува, написане чекало свого часу і місяць, і рік. А інколи і декілька років. Отож оповідання, що його хотілося б нині оприлюднити, написане кілька років тому. Про що ж воно?! Про те, наскільки чутливими бувають діти до вірша і пісні. Та і до звичайного і непретензійного, але ж щирого і доброго слова. А у процесі нинішньої повномасштабної агресії немало страждали не тільки дорослі, а і діти теж..." (Володимир Даник)

 

Photo by Felix Mittermeier.« — Здогадайтесь, як цей кристал назвали. У вас три спроби. — Щось на кшталт нептуніто? — припустила Уля. — Занадто просто, як аж для трьох спроб, друга спроба! — вигукнув Василь. Він зараз нагадував хлопчака, яким був у дитинстві: із розкуйовдженим волоссям, широкою щасливою усмішкою. — А ти постав питання так, щоб у нас не було іншого вибору, окрім як здогадатися, — у голосі Богдани вчувся виклик. — Та це, схоже, був натяк, бунт на кораблі! Зосередьтесь, а то втратите спроби. За проханням-вимогою даю напрям — перше правило кодексу працівників космічної галузі...» (Олена Більчук)

 

 


Всього:
864
На початок
Попередня
Поточна сторінка: 3
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Микола Трублаїні    Євген Гуцало    Ярослав Стельмах    Володимир Винниченко    Леся Воронина    Андрій М’ястківський    Олена Пчілка    Василь Сухомлинський    Сергій Плачинда    Євген Шморгун    Михайло Слабошпицький    Богдан Лепкий    Михайло Коцюбинський    Книжковий огляд   
Топ-теми