Публікації за тегом: Оповідання

Сортувати:    За датою    За назвою

Т.Г.Шевченко. Солдат з рушницею. Фрагмент аркуша начерків 1841—1842 рр. "Аж дванацятеро чоловік повіз наш старшина Хведот Мурмаль з писарем Купріяном Миколайовичем у стан до прийому. Поміж некрутами був і Грицько Петренко, другий син Трихвона Петренка, що торік у осени оженив сина свого Грицька на дочці старої удови Якиндинихи. Хоч і молодий був Грицько, хоч батько й знав, що через рік йому неминуче треба йти у мocкaлi, одначе оженив сина — через те, що старший його син Павло одрізнився від батька і почав жити своїм господарством. Він же, Трихвон, зі своєю жінкою були люде старенькі, їм треба було взяти у хату невістку, щоб робила. Поки був некрут на прийомі, Олена, жінка його, тішила себе надією, що може його не візьмуть у мocкaлi; коли ж побачила, що Грицько вернувся додому з хрестом через шию на зеленій стрічці, вдарилася бідна молодиця об поли руками, почепилася чоловікові  на шию та й заголосила..." (Яків Жарко)

 

Painting by Mari Kinovych."Нещодавно всі українці святкували новорічні свята. Українські діти писали листа Святому Миколаю. Дитина наших друзів сказала: "Не потрібно мені подарунків, нехай військові дяді, наші хороші, будуть вдома!" Інший сказав: "Хай дід мороз передасть мої цукерки дядям, які, коли починається тривога, роблять так, щоб не було "салютів"!"..."  (Карина Гусельникова)

 

 

 

Painting by Neivanmade. Ukrainer.Війна...
Ворог хоче нас знищити...
Не дочекається!!!
Разом ми сильні!!!
Здолати нас неможливо!
Ми переможемо!!!
Добро завжди перемагає зло!!!!

 

 

Склянка часу, 103 номер, 2022 р."Життя переповнене і немалими проблемами, і нібито дрібненькими питаннячками. І на них теж треба звертати увагу. Бо життя постійно перебуває у бурхливому вирі змін. Живеш нібито і не в мегаполісі, а у не такому вже і малому обласному центрі. Однак і не вибираючись на його найбільш гомінкі проспекти, не можеш не помічати — автомобільний рух за останні роки суттєво підсилився. А нам, пішоходам, треба рухатися теж. Бо і ми учасники руху. Бо і нам треба вирішувати власні проблеми. І при цьому, скажімо, переходити дорогу. З одного боку вулиці на інший. А це бува і досить непростою задачею. Скажімо, підійшли ви до пішохідного переходу, ну, десь на перехресті. А там ще і світлофор. Здавалося б, що ж тут важкого?! Дочекався зеленого світла — та й іди. Але ж бува і так, що ні зеленого, ні червоного. А тільки жовтий колір. Тобто перехрестя, так би мовити, у цей момент нерегульоване. І світлофор, можна сказати, “поза грою”. Ну, ніби у тебе, як у пішохода, повне право іти. Незважаючи на рух. Але ж потік автомобілів... оця стрімка хвиля скла,  заліза і гуми..." (Володимир Даник)

 

Painting by Yevgenia Gapchynska."Спокійна й часто замріяна дівчина, з червоними, як ягоди калини на морозі, губами, та великими карими очима, які здаються бездонними (можливо, ви її знаєте), Калинка Калинюк, обожнює слухати старовинну музику, блукати садом, який завжди такий мальовничий, любить ніжно притулятись до виструнчених у небо дерев, обіймає їх, ніби вони м’які іграшки, полюбляє збирати росу в розтулені чаші долоньок і пестити пучками пальчиків тоненькі травинки, не забуває ручкатись з м’якими гілками кущиків, гасати за яскравими метеликами, навприсядки вичікувати на стрибки коників у траві, пильнувати за неповороткими равликами, лоскотати мурашок, розплутувати лабіринти павутиння, годувати гомінких і невсипущих пташок. Безумовно, що це не все, чим переймається дівчинка. Побіжно зауважу, що Каля уміє переміщуватися так тихо й делікатно, що перехожим видається, ніби дівчинка — повітряна акробатка, яка легко рухається по натягненому над землею, немовби міцна павутина, нотному стані. Іноді Калинуся подовгу засиджується в якомусь квітнику, оповідаючи свої історії квітам, прислухаючись і  придивляючись до їхньої схвальної реакції або стебельцями, або й голівками, їй неймовірно важливо, щоби квітоньки її почули..." (Галина Мирослава)

 

Penguin Chick by Zaira Dzhaubaeva."Відтоді, як Ромчик навчився рахувати до десяти, його світ розширився — він почав виявляти зовсім нові значення в знайомих словах, тим більше новенькі в новесеньких для вуха хлопчика. От почує якесь слово, в якому сховалась цифра, та й біжить до мами, матуся передусім!, а як нема її поруч — до тата, а вже як і татко далеко, до когось, хто його доглядає на ту хвилину, аби поділитись своїм відкриттям і спробувати витлумачити слово. Щасливий такий, аж усі навколо ощасливлюються! Питає якось і мене: — А ти знаєш, хто такий одинчик? А я у відповідь: —  Спробуй вгадати. — Пальчик? — намагається довідатись Ромко, показуючи свій мізинчик. — Ні, Ромасю, — кажу, — пальчики поодинці не живуть, вони не самотні. Одинчик має бути один. — Пінгвінчик, який загубився, сів на крижину й плаче? — підскакує Романчик..." (Галина Мирослава)

 

Ілюстрація Нікіти Тітова."...Але нові слова виникають і з приводу більш привабливих обставин. Є таке досить цікаве і симпатично оформлене видання в Україні — музичний альманах “Октава”. Опікується ним канівське видавництво “Склянка часу”, що позиціонує себе, як видавництво міжнародне. У цьому альманасі можна знайти свіжонаписані пісні українських авторів, інструментальні твори наших сучасних музикантів, статті-роздуми на музичні теми, вірші, що могли б стати піснями і не тільки це. Редактор “Октави” Ірина Апалькова, звертаючись до читачів (вже у чотирнадцятому випуску альманаху), пише про тематичні обрії видання. І зокрема говорить, що там ітиме мова про... “музикодення сучасності”! Не знаю, чи прилучилася пані Ірина до нелегкої справи словотворення чи просто підхопила кимось вдало знайдене слово. Але музикодення — це звучить чудово! Пишу ці рядки 10 жовтня 2022 року, увечері, прослухавши повідомлення про те, що по Україні рашистами учора було випущено більше 80 ракет. Загинули люди. Зруйновані будинки. Отож і справді — навколишня дійсність і вдень може бути інколи досить похмурою і навіть бідьше схожою на темну ніч. Але ж і на цьому досить невеселому фоні все ж чудово звучить слово — музикодення! Звучить енергійно, упевнено, життєствердно...(Володимир Даник)

 

Painting by Vincent van Gogh."Мені стало смішно. Не міг не розсміятись – перед очима якось зненацька постало життя. Моє життя! Виявляється, його можна намалювати на одній маленькій картинці однією маленькою фігурою. Я не знав, як це сприйняти – реготати, а може ридати?! Таки кумедно – цілісіньке життя працювати на одному місці та ще й вчителем географії, який нічого, крім рідного села, не бачить. І часи минулись, коли несамовито несло бажання вирушити в незнані світи. Коло завжди замикалось – дім, робота, робота, дім. Заледве на проплати необхідного вистачало. І з думкою змирився, що втілити в життя мрію бачити світ навряд чи вдасться – не та держава, не ті батьки, не та посада, не ті клопоти. Сиди й не рипайся. Довелось вгрузати по вуха у вчителювання, вибравши світ віртуальних фантазій. І що воно, зрештою, принесло?!.." (Галина Мирослава)

 

Sleeping child in blue. Painting by Monika Malinowska (Poland)."Чотирирічний Мирончик, рихтуючись до сну, дістав з-під подушки м'якого клаповухого слоника та міцненько, як це робив мало не щоночі, притулив флісову іграшку до себе й  слухав засинаючи голос матусі, що читала його улюблену ''Рябу казку'' з ''Кольорових казок'' Іманта Зієдоніса. — ''Час від часу, як читатимете цю казку, позирайте в дзеркало — як там ваші очі. Якщо рябіє, то час і відпочити'', — завершила читати матуся й поправила подушечку й коцик. Трошки згодом звична подушка, чого й слід було очікувати, вискочила з-під голівки малюка й скотилась на край, а вірний добрий слоник натомість відразу заступив її місце. Роль подушки слоник завжди виконував залюбки, чим допомагав  малому солодко й спокійно спати, згадуючи приємне через запаморочливо цікаві сни..." (Галина Мирослава) 

 

"Світланка любить спостерігати й вигадувати якісь теорії. Її світ переповнений постійними здивуваннями, запитаннями й несподіваними відкриттями. Кожен новий ранок ніби скроплює дівчинку парфумами натхнення й наповнює неабиякою наснагою. У інтернеті Світланця веде свій блог, куди по можливості постить свої чудернацькі багатоколірні зображення, які мама жартома називає постабстрактним живописом. Учора взагалі був особливий день. Коли пополудні Світланя верталась зі школи, вона зауважила, що двоє людей, що йшли попереду й тримались за руки, виписують своїми тілами кириличну літеру ''м'' або латинську ''w'', якщо дивитись на ''м'' згори, з неба, ніби мимоволі кажучи ''ми'' українською й ''we'' англійською мовами. Дівчинка навіть пожалкувала, що її батьки полюбляють  ходити не так гарно, а попідруки. Прийшовши додому, Світлана схопилася за олівці й намалювала два дерева, що взялись за руки ледь піднятими гілками, сфотографувала й виклала світлину в інтернеті..." (Галина Мирослава)

 

Трипільський бінокль. Картина Олега Шупляка."Якось метикуватий Матвій, якого діти жартома називали Метью, щедрий Даміан, вдома усі його кликали Демко, і максималіст Максим, що намагався усі завдання виконувати якомога краще і дратувався, коли не виходило, почули, що поруч з селом Хоробрів на Сокальщині, звідки їхній рід по одній з бабусь, розташоване село Старгород. Назву Старгород вони чули раніше, бо на світі чимало Старгородів, навіть ресторан поруч зі школою так називається, але що сокальський Старгород відомий ще з трипільських часів, дізнались уперше. - Хто такі ті загадкові трипільці? - відразу вирвалось у Максима. - Чому  в слові трипільці зашифрована цифра 3? - загорівся бажанням довідатись Матвій. - Які пам'ятки по собі вони залишили? - закрутилось ґвинтиком у Демковій голові. Та з ними поруч не було жодного дорослого, а до вечора кожний з братів призабув, що мав би понавипитувати..." (Галина Мирослава)

 

Майстриня-писанкарка Ірина Михалевич. Оповідка. Дереза, а по-простому — ґоджі. Повій звичайний (Lycium barbarum L.). Плотник, лаційон, ліміція, ляґустер, гав'яз, ліція, люція, люцман. Дереза квітує кремовими та ліловими квітами."Ось тепер мені, начебто, зрозуміло стає, чому ж та коза дерезою прозвана. Росте в Україні одна дика рослина — дереза. Наукова назва — "Повій звичайний" (Lycium barbarum L.). Кинувши на ту дерезу одним оком, одразу помічаєш її дивовижні квіти: на одній гілці поряд і кремові, і лілові цвітуть. Свіжа лілова квітка через день-другий починає половіти. У вересні на довгих гнучких гілках поміж квітів з'являються ягоди. Достигають вони у вересні, мають яскравий червоний колір на межі з морквяним. Продовгуваті. По 5 мм завдовжки. Повій — медоносна рослина. Мед із неї, кажуть, такий темний, аж чорний. Темніший від гречаного..." (Ірина Михалевич)

 

"Хоча усе і знає Мина,
Завжди пита, як вип'є чаю:  
— Ні, ти скажи... які новини —
Там, де кипить... там, де палає!
Дмитро... авжеж, вміє сказати
Чітко і стримано, й тактовно:
— Хоча іще до біса вати,
А тільки більше вже... бавовни!"

(Володимир Даник)

 

 

Аліса Коломієць. Духи Духового. Ілюстрація Марини Ніколаєвої (фрагмент)«— А якщо дід побачить? — Не побачить, він сіно на лузі косить. Двоє хлопчаків спускалися вниз до річки. Один засмаглий, у потертих шортах і вигорілій на сонці футболці, з пшеничним чубом, що безладно стирчав на всі боки. Другий чорнявий, охайно вдягнений, у модній кепці з написом «Euro 2012». Дорога різко заламувалася вниз, а потім знову вирівнювалася. — Це Хомин берег, — пояснював Мишко. — Тут лише качки й гуси купаються. З-за очерету випливли дві качки, жадібно хапаючи дзьобами ряску. Мовляв, так і є, купаємося. А зелений килим споришу на березі хизувався загубленими пташиними пір'їнками. Низько до води схилилися верби, ховаючи щось таємне від людських очей. Тарасові навіть здалося, що з-за густого гілля за ними хтось стежить. Хлопці рушили далі й ступили у смарагдовий тунель, де в найпекучіші дні панувала вогка прохолода. Пишні крони дерев змикалися над ними так щільно, що й сонця не було видно. Щебетали птахи і гуділи джмелі, пахнуло куширами і лепехою, а в повітрі розливалась літня безтурботність...» (Аліса Коломієць)

 

"Це історія про звичайного хлопця з невеликого містечка на Полтавщині. Це історія про надзвичайну людину, яка у 26 років брала участь у антитерористичній операції на Донбасі п'ять років тому та героїчно захищала нашу країну у 2022 році від широкомасштабної агресії Росії. Його кличуть Максимом — звичайний хлопець з освітою фінансиста та надзвичайним патріотизмом у серці. У 2017 році він приймав участь у АТО, а вже у 2018 отримав медаль ветерана війни. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Максим уже о 8:30 був у  військоматі... 25 лютого відправили у Київську область: Гостомель, Буча... потім — район Чорнобиля..." (Карина Гусельникова)

 

Скло на столі — скульптура Олександра Архипенка."— Якби колись сміливці не ризикували у спробах злетіти, не опускались на незвідану глибину, не відкривали нові землі, або не проводили небезпечні наукові експерименти, ми, розвідники космосу, зараз не обговорювали б тут — іти на контакт з Етерією чи ні. — Так, Грейс, нас тут не було б. Але на той час вони ризикували тільки собою. — Розумію, капітане Мінхо. Що ж, скористаємося наступним шансом років так через …надцять, і, можливо, тоді високі технології будуть лише допоміжною, а не стримуючою силою. Вечірня нарада міжнародного екіпажу у складі капітана зорельоту й капітанів команд, а також двох науковців наближалася до м’якого завершення. В ілюмінаторі й на екрані Етерія, у затемненому часі, блимала вогнями..." (Олена Більчук)

 

Гондольєр — скульптура Олександра Архипенка."Планета Етерія світилася ніжно-пастельними теракотовими відтінками. Зонд для дослідження стану планети мав сісти на її поверхню за вісім годин. Він був надісланий із зорельоту «Мажара» в зону можливої наявності речовини йота. За щасливим збігом, у цій зоні не прослідковувалося видимих ознак поселень — обрисів будівельних комплексів, доріг чи штучного освітлення у затемнений час. При прибутті в сектор Етерії зореліт увійшов у режим прихованості, яку забезпечувала система Екранування об’єктів у космосі ŜOS (ШОС) — це абревіатура назви системи мовою есперанто, Ŝirmádo de objе́ktoj en la spáco. Такий режим дозволяв бути непоміченим для можливих іншопланетних цивілізацій. Відповідно, зв’язок із Центром координування польотів на Землі був обмежений..." (Олена Більчук)

 

Наречені. Ілюстрація Нікіти Тітова."...Фотосесія справді відбулася, але вона була весільною. Нарешті настала довгоочікувана дата. На весіллі — друзі і привітання... і замість "Гірко" — "Слава ЗСУ!" Молоді люди, здавалося б, без життєвого досвіду, допомогли тисячам людей і довели, що кохання існує, не дивлячись на те, що відбувається навколо. Ми, українці, — незалежні! Але дуже тяжко виборювати незалежність такою ціною. Віримо у нашу перемогу і дякуємо ЗСУ!"

(Карина Гусельникова)

 

"У синьому небі вставало вранішнє Сонце. Його радісно вітав соняшник, який ріс на городі. Над ним весело гули бджілки. Одна з бджілок запитала в соняшника: — Кажуть люди, що ти — дитя Сонця, тому постійно прямуєш за ним. А чи так воно? — Так, колись чорні хмари нависли над землею і надовго закрили злотозоре Сонце. Люди звернулися до Бога: вдень і вночі молилися. Сонечко знову засяяло на блакитному небі. Умить його тепле проміння зігріло все навкруги. Крім того, Бог подарував людям насіння, з якого виріс я для того, щоб Сонечко було не тільки на небі, а й на землі.  Щодня  мандрую я за світилом, адже ми дуже схожі, — відповів соняшник." (Людмила Кибалка)

 

Місяць — скульптура Олександра Архипенка."Коридор повернув праворуч, знову — жодних дверей, вікон, і тьмяне освітлення, десь таки має бути вихід, ще один поворот — сходи, вниз, двері, дівчина витягнула з кишені дистанційну «відмичку» — нарешті  вулиця. Хоча біг лабіринтом коридорів здавався довгим, сигнал про допомогу пролунав хвилин п’ять тому. На вулиці  чомусь вимкнулись його координати, але Уля зафіксувала напрям — південний схід. Ще ясніла тонка смуга заходу Сонця, а обабіч дороги запалювались ліхтарі, реагуючи на її біг. Дивне, безлюдне місце, але будинки гарні, напевно, недобудова цілого району (призупинка будівництва бувала, наприклад, через виявлення несанкціонованого захоронення токсичних відходів). У небі вже яскраво яснів неповний місяць, у фазі першої чверті, тому, попри відсутність загального освітлення, видимість місцевості була нормальною. Почувся різкий звук. Уля зупинилися. Звідки? Вона озирнулася. Місяць, що нагадував вухо, здавалося, вслухався у простір разом із нею..." (Олена Більчук)

 


Всього:
864
На початок
Попередня
Поточна сторінка: 6
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Микола Трублаїні    Євген Гуцало    Ярослав Стельмах    Володимир Винниченко    Леся Воронина    Андрій М’ястківський    Олена Пчілка    Василь Сухомлинський    Сергій Плачинда    Євген Шморгун    Михайло Слабошпицький    Богдан Лепкий    Михайло Коцюбинський    Книжковий огляд   
Топ-теми