Соліна (Польща) на мапі.
Галина Мирослава
СОЛІНА
Лише на один день виїжджала я з України, а відчуттів отримала величезну кількість. По-перше, цілий день мене не тривожили сигнали тривоги. По-друге, нарешті побачила найбільшу гідроелектростанцію Польщі, що розташована неподалік кордону з Україною в Бескидах (польською — Бещадах), на річці Сян (польською — Сан) й знамените озеро Солина (Соліна). Принагідно дякую туристичній фірмі ''Відвідай'', яка організовує туди тури й нашій чарівній гідесі, що розважала нас по дорозі ще й грою на сопілці, заохочуючи співати.
.jpg)
Фантастичні краєвиди, чудовий інтерактивний музей, кабінкова (гондольна) дорога над горами, кораблики, вітрильники, катамарани. Усе доглянуте, вміло організоване. Десь трохи переборщили з пальмами й дельфінами біля причалу, та чого не зробиш задля розваги й заробітку?
Незабутньо.
Однак, хоч і безмірно насолоджувалась тим, що відкривалось зору, груди все одно стискав тихий біль, бо ця ГЕС коштувала надто дорого — ради неї затопили дев'ять українських сіл, постраждали місцеві бойки й лемки. Стара легенда каже, що іноді з води штучно створеного озера Солина вилазить верхівка бойківської церкви, а часом поруч з човнами плавають черепи зі старих українських цвинтарів.
Соліна мимоволі змушує згадати історії про те, як інші українські села йшли під воду, а мешканців поселень примусили шукати собі нове житло десь інде, часто далеко від родинних місць.
Там згадалось відразу, що на місці нещодавно вчиненого росіянами нового злочину, який ми називаємо екоцидом, маю на увазі підірвану росіянами Каховську ГЕС, був ''батько'' Великий Луг, Гілея за Геродотом («Мельпомена», книга 4), відоме місце розташування Запорозьких Січей.
З пам'яті виринула і відвідана мною кілька років тому колись занурена у воду Дністра Бакота, столиця Пониззя князівських часів. Не одна Бакота, а разом з прилеглими селами, 31-е село разом, з безліччю язичницьких святилищ і капищ, курганами з жіночими похованнями.
А ще Дніпрогес, при будівництві якого затопили аж 50 сіл!
Це все живі люди, яких позбавили коріння, кинули в невідомість, часто не давши ні житла на заміну, ні коштів, за які можна прожити бодай місяць-два.
Пам'ятаю, що коли будували Теребле-Ріцьку гідроелектростанцію, мешканців кількох затоплених сіл вивезли за межі Закарпаття, обґрунтувавши такий крок недостатньою кількістю земель на Закарпатті та потребою держави у ліквідації маленьких хуторів при утворенні більших населених пунктів.
Безмірно шкода тих, кому довелось стати вигнанцями з рідного дому. Я сама виросла в родині, що пам'ятала жорстке виселення з рідної хати за наказом влади. І вже їдучи автобусом назад по дорозі до Львова через Устрики-Долішні, на стіні якогось будинку я встигла прочитати назву міста мого дитинства польською мовою — Кристинопіль (Червоноград). На мить відібрало мову. Враз я пригадала, що на початку 1951 року між СРСР, у складі якого на той час була Україна, і Польщею відбувався обмін територіями, під час якого Червоноград дістався СРСР в обмін на Устрики-Долішні, які разом з районом відійшли до Польщі. На превеликий жаль, я не мала права зупиняти автобус, аби сфотографувати той напис великими літерами.
Вдома хотіла знайти світлину цієї стіни в мережі, не вдалось, але натрапила на статтю Наталі Кляшторної. Цитую: ''Останній територіальний бартер в історії повоєнної Європи відбувся 70 років тому. Польська Республіка та Радянський Союз обмінялися прикордонними землями. Необхідність територіальних коректив пояснювали економічною доцільністю. Втім чи тільки барелі нафти й тонни вугілля були причиною того, щоби на догоду економічним інтересам позбавити рідної землі майже 50 тисяч осіб?''.
І ще звідти ж: "Як свідчать документи, із пропозицією "в інтересах народного господарства" двох країн до радянської сторони 1950 року звернувся уряд Польщі. Польська Республіка запропонувала поступитися СРСР на засадах взаємного обміну ділянкою державної території гмін Кристинопіль, Белз, Хоробрів (*село, звідки походить родина мого батька) та Угнів у Люблінському воєводстві, де були значні поклади кам’яного вугілля і зручне для СРСР залізничне сполучення. Остаточні корективи між СРСР та ПР увійшли в історію як "обмін ділянками державних територій", а у Польщі — під криптонімом "Akcja H-T 1951". Ділянку, яку польський уряд запропонував для обміну, була західною околицею тодішньої Дрогобицької області — Нижньо-Устріцький та частини Хирівського та Стрілківського районів "із 97-ма робочими свердловинами та добовим дебетом нафти 85 тонн".
Згадую кораблик, на якому ми повільно пливли по озеру, острови, легкий дощик, спини риб, що звиваються під водою. У думках хотілось би дістати ногами самого дна, стати міцно на землю, але знаю, що на таку глибину без спеціального обладнання потрапити неможливо, тим більше стояти — сама вода виштовхуватиме вгору...
За матеріалами: Halyna Myroslava
Дивіться також на "Малій Сторінці":
"Перед від’їздом до тієї частини Європи, що простягається за нашим кордоном, я налаштовую себе на стан повного відриву від буденних клопотів, відповідальності, ,,хвостів”. Утікала й раніше, особливо у станах, коли світ вимучував до розтирання в порошок, та простір, у який виходила, був віртуальним. Теперя вириваюся з відкритими обіймами у світ реальний за межами моєї реальності..." (Галина Мирослава)
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
