Публікації за тегом: Оповідання

""Він в усьому винний! Він! Він! Це через нього! Він винний!" – Марина кидала об стіну книжки, зошити, ламала навпіл олівці і роздирала зошити. Її подруга Женька перелякано зіщулилася на пуфику в куточку. Ще пару хвилин тому Марина була хоч і стривожена, але весела. Та зазирнувши на хвилинку до свого ноутбука раптом розлютувалася. "Е... Ти там що, тест на вагітність проходила? Хто «він» і в чому він винний?" – запитала Женька коли Марина на хвильку затихла, шукаючи очима що ще розідрати. Марина втупила в неї порожні очі. "Він... він... іспит з математики... Я завалила ЗНО! – і Марина розревлася, впавши на ліжко. – Що?! Що мені тепер робити?! Щооо?! – гула вона в подушку. –  Це кінець... З таким балом мені не візьмуть  до інституту... Що?!.. Що. Мені. Робити."" (Оксана Давидова)

 

"Артемко давно мріяв про котика. Хлопчик обіцяв про нього піклуватися. А щоб показати це, став сам за собою прибирати й чистити зуби без нагадування. І от – Артемко з батьками попрямували на величезну виставку котів. Яких тільки породистих котів тут не було! І капловухі британці з круглими жовтими очима. І  величезні мей-куни, більше схожі на тигрів, ніж на кицьок. І навіть лисі коти, які грілися біля обігрівачів. Коти сиділи у великих клітках чи на м’якеньких подушечках коло спеціальних переносок. Господарі їх вичісували, гладили, підгодовували кормом чи показували всім, які пухнасті хвостики у їхніх улюбленців..." (Оксана Давидова

 

"Події нашої недавньої історії (та і теперішні дні теж!) ще вимагають свого осмислення. Багато що знають переважно дійові особи, а широкому читацькому колу це ще не відомо. Але з'являються грунтовні статті, виходять у світ книги, і щось ще недостатньо відоме чи і незрозуміле усе ж стає таки і з'ясованішим, і яснішим. Отож, заходжу до черкаської міської бібліотеки, що носить горде ім'я Лесі Українки. І, вибираючи книги для прочитання, звертаю увагу на таку: Артем Шевченко “Слов'янськ. Початок війни”  (Харків, Фоліо, 2020). Тема актуальна. Книга непогано видана. І в ній... передмова. Від тогочасного (на  момент написання  книги...) міністра внутрішніх справ Арсена Авакова..." (Володимир Даник)

 

"Літо промайнуло, ніби його й не було. Почалося навчання. Та вчителі також, мабуть, ще всі у спогадах про відпустки та мандрівки, бо завдань задають мало, а найчастіше розповідають про усілякі цікавинки. Математичка розказує про свого пса, який вивчився рахувати до трьох. От кладеш перед ним тир сосиски і кажеш: «Сірко, їж три сосиски!» Він точно три і з’їсть. Щоправда, якщо класти три, а казати, щоб з’їв дві, чомусь помиляться… Вчителька біології хвалилася яких гарних метеликів вона виростила з гусені. А вчитель географії почав розповідати про смішні маніпусінькі країни. Деякі з них такі малі, що кілька цих країн запросто помістилися б навіть просто в Києві! А ще розповів, як деякі хитруни оголошують країною… платформу для слідкування за літаками, яка стоїть серед моря! Один такий дядько оголосив себе президентом тої країни, назвав її Сіленд, і виготовляє гроші й марки. А ще пускає в свою країну туристів. Ото комедія! Та хоча навчання ніби почали недавно, аж раптом – контрольне опитування! Хто підготувався, хто ні..." (Оксана Давидова)

 

"У наших бібліотеках з'являються нові книги. Видані в Україні. І серед них книги авторів закордонних. Так сталося, що мені потрапили до рук дві книги, видані, ну, майже одними і тими ж видавцями. Потрапили у різних бібліотеках, однак усе ж... майже у один і той же час. Перша з них належить перу іспанського автора Франсеска Міральєса, що у останні роки має всеєвропейський успіх. Книга видана російскою мовою — “2013. Конец времен” (Харьков, Белгород, Клуб семейного досуга, 2011). Книга інша — американського автора Курта Воннегута “Колиска для кішки” (Харків, Клуб сімейного дозвілля, 2016 рік). Книга ця була відома ще у Радянському Союзі, але українською мовою, мабуть, вийшла лише тепер. Але ж і тема у цих двох книг — одна і та ж. Яка саме? Кінець світу... Бо і справді ж — хіба ж це не цікава тема... для сімейного дозвілля?!.."  (Володимир Даник)

 

"У вересні дозрівають не тільки певні сорти груш, персиків і виноград. Поступово спінуть шипшина, глід, горобина терен, калина. Повністю у вересні дозрівають плоди неймовірно красивого куща, що зветься бруслина (не плутати з брусницею). У парку в місті Олександрія нещодавно я помітила один кущ. На весь парк він такий один. Раніше не придивлялася до нього, а коли таки придивилася, то ще в серпні побачила між темно-зеленим листям невеликі рожеві коробочки на чотири гнізда. Я довідалася, що цей вид рослини називається бруслина європейська (Euonymus europaeus), і що рано восени ті коробочки лопнуть і з них стануть визирати яскраві жовтогарячі насінини. Справді, з початком осені коробочки розкрилися. Яка ж то краса! Листя посвітлішало, плоди набули малинової барви, а з них на тоненьких ніжках звисають крупні жовтогарячі принасінники. Таких неповторних плодів немає жодна інша рослина. Це справжня окраса любого парку чи саду..." (Ірина Михалевич)

 

 

"До містечка Піран,  італійською Пірано, ми дістались під вечір. Гаряче сонце якраз починало сідати в море як смолоскип. Одна з теорій походження назви Піран  говорить про  два маяки, які колись вогнем ("пірос" грецькою) освітлювали вхід до порту. У стародавніх документах поселення згадується в ранньому Середньовіччі як Пірран. Проте, найімовірніше, назву виводять від слова "червоний" грецькою мовою, але не від вогню, а через червонуваті флішові скелі в районі Пірану..." (Галина Мирослава)

 

 

"Згадуючи Словенію, мимохіть зловила себе на думці, що центром обох моїх днів там була вода:  спочатку морська, другого дня озерна, а згодом  гірська, з джерела в скелі, що вистрибувала двома рукавами й текла двома потоками до ущелини.  Ще зі школи люблю жартома називати воду "аж два О!", трошки перекручуючи звучання молекулярної формули українською мовою. Від свого улюбленого вчителя хімії Андрія Вінницького, якого вже кілька років нема серед нас, колись почула про одного екстерна, що на прохання написати формулу води вивів на дошці слово вода великими літерами з рисочками між буквами: "В-О-Д-А", певно бажаючи проспівати воді велику оду, тільки-от наука має свої вимоги до записів..." (Галина Мирослава)

 

До одинадцятої частини циклу творів Володимира Даника "З письменницького зошита" увійшли такі оповідки: "А мова таки розвивається!" , "До речі – про склянку", "Про шпаргалку", "На футбольній ниві". 

 

 

 

 

 

 

"Так, український гумор – неординарний… яскравий… і, звичайно ж, глибоко народний! І коли говоримо про наш гумор саме у цьому аспекті, то відразу ж згадуємо Павла Глазового. О так… саме цей автор, саме цей наш… класик (так, саме класик! І не інакше…) і є чи не найближчим до народної стихії гумору! Завітавши колись до футбольного сайту – «Динамо» від Шурика – звертаю увагу на одну з публікацій. Бо у ній приведено усмішка Павла Глазового – на футбольну тему… І коли прочитаєш (а цей вірш був надрукований колись у одній з газет і у книгах я його не зустрічав), з’являється враження, ніби це написано сьогодні. Написано соковито, усміхнено, по-бойовому! Отож Глазовий знову і знову приходить до нас. І приходить у зв’язку з різними темами і різними ситуаціями..." (Володимир Даник)

 

"Сила морального впливу", "А слава буває різною", "Згадуючи пісню", "Була б картина" – цікаві оповідки, що торкаються футбольної теми.

 

 

 

 

 

 

"Рослини відіграють величезну роль у житті людини. Ці дивовижні створіння виробляють кисень (і багато інших речовин та газів), очищують повітря і підвищують його вологість (не було б рослин, не було б і дощу), поглинають шум і пил, дарують тінь. Рослини нас годують, одягають, лікують, стають паливом, несуть красу і сповнюють світ найрізноманітнішими запахами, продукують нектар, а ще вони вміють бути годинниками, барометрами і навіть компасами. Поговоримо саме про ці їхні технічні вміння. А ще згадаємо, з яких рослин виходить зварити гарну каву..." (Ірина Михалевич)

 

 

 

"Марина прислухалася як дзижчить муха. Крім цього дзижчання чулося лише старанне сопіння сусіда по парті. Він намагався дописати нарешті ту самостійну. Марина зітхнула і також взялася за ручку. «Мар’яно Олегівно! – Гукнула красунечка Віталіна. – А можна мені вийти? Я вже все дописала!» Вона насправді тільки про косметику та хлопців і думала. Тому й всі контрольні-самостійні писала будь-як, аби швидше. Віталіна вискочила з класу, а Марина знову взялася за ту задачу. Шурх! – на парту впав папірець. Точно! Це Маринина подружка – Женя. Знову просить написати, як вирішити задачу. Марина взялася переписувати рішення, відправила папірець назад, знову взялася за свою самостійну та дописати не встигла – пролунав дзвоник і Мар’яна Олегівна своїм пискучим голосом почала гукати, щоб всі припиняли писати. В класі здійнялася штовханина. Ті, хто все встиг, або нічого не знав йшли швидше здавати зошити, а ті, хто не встиг, як Марина, намагалися ще щось дописати. Та зошит вихопила вчителька і, цокаючи підборами, вийшла з класу..." (Оксана Давидова)

 

"За давніх часів колись на Україні були такі люди, що не признавали над собою ніякої влади. Кожний з них мав старшого за ворога, рівного за брата, бо в рівні поважав самого себе, власну самостійність, а менших мав за бидло, прах, посміття. Усе, що господь щедрою рукою розсипав по світу, усе те побачили б у їх палацах, а кругом тих палаців – непокриті халупи, обідраний, голодний і холодний люд. Усе добре і чуле, чим наділя господь чоловіка, даючи йому серце й душу, усе те в них заплило глеєм чванства, ганьби і ненатлі. І як то чудно усе в них зложилось і перекорилось: проповідували вольность, непідлеглість, а тим часом чухрали батогами свою ж таки шляхту! Палили слободи, вибивали народ тисячами і плакали над їх безголов’ям. Строїли монастирі, костьоли, а душі свої губили в тяжких гріхах... А знаєте, люди добрі, як звали тих людей?.. Польськими магнатами!.." (Олекса Стороженко)

"Літературне становлення — це яскраві, щасливі роки! В літературному клубі «Дніпро», чиї засідання проходили увечері в редакції однієї з черкаських газет у ті, уже далекі часи, збиралась симпатична компанія людей захоплених, залюблених у літературу. Читали написане, обговорювали, обмінювались думками… А завершувалися заседання традиційно: кожен з присутніх читав по віршу, власному чи такому, що просто сподобався. Згадуєш і думаєш: як це чудово! Вірші – по колу…" (Володимир Даник)

 

 

"Сьогодні у мене день народження. Хіба ж є дні, кращі за цей? Мене вітатимуть вдома, в школі, бабуся пиріг до класу принесе — пригощати моїх однокласників. Юлія Нилівна неодмінно за щось хороше похвалить. Для мене заспівають пісеньку про крокодила Гену. А в неділю зійдуться до нас мої друзі — Сергійко, Ромка, Наталка, будемо веселитися, скільки заманеться. По дверях ляпають долоньки. Це Оля, моя сестричка, намагається відчинити двері. Гуде в замкову шпаринку..." (Майя Фролова)

Видавництво «Читай українською» оголосило про проведення на постійній основі конкурсу рукописів для українських авторів. Пріоритет надається прозі у жанрі фантастики, нон-фікшн (психологія, саморозвиток), дитячій та підлітковій літературі, але розглядаються усі надіслані пропозиції.

 

Видавництво «Смолоскип» проводить конкурс для молодих українських літераторів. Прийом творів на Конкурс триватиме до 31 грудня 2021 року. Читаймо умови Конкурсу.

 

До 1 листопада 2021 року триватиме прийом творів на Конкурс оповідань українською мовою «Open world». Метою конкурсу є популяризація української культури через художню літературу. Кожні два роки буде опублікована збірка творів переможців. Організаційний комітет також намагатиметься робити промоцію та заохочувати унікальні таланти українських письменників і митців на міжнародному рівні. Умови конкурсу читаймо на "Малій Сторінці".

 

"Навесні квітують чудові рослини – нарциси, тюльпани, мускарі, півники, півонії та багато інших. Милують око розкішні крупні пелюстки їхніх квітів. Та красиво буває не тільки в квітнику. Дикі рослини також квітують, але ми не помічаємо їхньої краси, адже бур'янці ростуть десь там унизу під ногами, та й квіти у них маленькі, ледве помітні. Справді, крихітні рослини, що цвітуть у травні в парках, при дорозі, біля річки не надто привертають до себе увагу. Квіти у них дуже дрібні, сягають 2-4 мм в діаметрі. Це – розхідник (Glechoma hederacea), глуха кропива пурпурова (Lamium purpureum), грицики звичайні (Capsella bursa-pastoris). А є ще менші за розміром. Щоб їх роздивитися, треба низенько нахилитися, а то й стати на коліна..." (Ірина Михалевич)