«Ван Гог. Зоряна ніч». Картина Олега Шупляка.
Оксана Давидова
ЧАРIВНА НIЧ
(казка)
Чому людей лякає це просте слово “млин,” яке пахне вітром, і сонцем, і духмяним зерном, мука з якого так лоскоче у носі, що хочеться навіть чхнути, згадуючи це все. Що в ньому особливого?
Ця казка зовсім не казка, а найправдивіша історія в світі. І якщо колись тобі стане лячно в моторошній темряві, згадай її.
Десь далеко-далеко, куди й дороги немає, стоїть невеличке село. Село, як село: хатки з садками, церква з дзвіницею, ставок з рибою, ліс, ріка і млин. Все, ніби, звичайне, але коли хтось промовляє останнє слово, то всі хрестяться і тихцем плюють через ліве плече. Чого ж бояться селяни? А невже я не сказала, що в цьому селищі не оди вітряк, а два? Один — новий і веселий, в якому мелють муку і обмінюються плітками, а інший… лише поглянувши на нього стає моторошно. Старезний, чорний від тисяч вітрів і дощів, похилений і розсохлий, він стоїть на пагорбі, моторошно завиває вітром в щілинах і дивиться на село єдиним віконцем під дахом, ніби погрожуючи кострубатими крилами. Кажуть, що в ньому живе нечиста сила. А все тому, що…
Ніч в селі тиха та темна. Лише коли-не-коли гавкне сонний собака чи мукне корова. Та є одна ніч — найтемніша і найтихіша за всі. Коли місяць стає тоншим за волосинку, а потім і зовсім зникає, і коли навіть зірок на небі стає менше, — темнота набирає силу. Вона пробирається у двері. Вона заглядає у вікно. І люди знають, що прийшла та, – найстрашніша ніч. Навіть злі вовкодави ховаються у свої будки і мовчать. Тиша і темнота. І коли серед цієї тиші, яблуко, переповнене соком, трісне на тоненькій гілочці, тоді най-тихесенькі протяги вибігають із своїх шпаринок, маленькі вітерці виплутуються з очерету, шумні вітри збігаються з широкого степу, всі вони зливаються і здіймається вітрюганище. Він біжить через усе село, завіває під стріхами, скидає у колодязі відра, сипле у вікна піском, і, нарешті, міцним поштовхом розкручує крила старого млина. І відразу серед вітряної тиші розноситься зловісний скрип. І ще один. І ще. Вони набігають один на одного, перегукуються і зливаються у невідому пісню. Пісню старого млина.
Коли б знайшовся якийсь сміливець, який не побоявся темряви, і тиші, і вітру, і страшного скрипу, та зазирнув би через щілинку в середину цієї чорної, похмурої будови, то побачив би, як дві камінні брилі, які колись (ще коли прадіди наших дідів були парубками) мололи зерно, із глухим стогоном повертаються, згадуючи рух, торкаються один одного, і з-під них сиплеться… Ні, не мука, а іскри. Яскраві жаринки, які не гаснуть, лише відлетівши, а прямують до тонких щілин у дерев’яних стінах, чи до єдиного віконця під самим дахом, чи до прочинених дверей, які ніхто вже дуже-дуже давно не відкривав. Іскри кружляють в середині і зовні млина, спалахують примхливими різнокольоровими вогниками; і тоді, серед суцільної темряви, здається, що млин запалав чарівним мерехтливим вогнем. А ці казкові вогники, потанцювавши навколо дивної будови, злітають вгору, прямо до темного неба і… глядь, — то ця, то та жаринка прилипла до оксамитового небосхилу. І стає зрозуміло, що то не просто іскри, а маленькі зірки.
А іскри все летять і летять, небо вкривається яскравими зорями і стає так світло, що видно і тихі хатки, вкриті соломою; і звивисті дороги, що біжать, ніби ріки; і саму ріку, таку тиху, як сама ніч; і навіть сонного півня, який прокричить вітряку своє “Ку-ку-рі-ку,” що, мабуть, означає: “Досить зірок! Тепер їх вистачить на цілий рік!”
Останні зірочки поспішають до неба, вітри розбігаються спати, а старий млин, затихаючи, здається, задоволено посміхається у свої вуса-крила.
Всі чари цієї ночі міг би побачити якийсь сміливець, але ні. Люди ховаються по своїх домівках, лякаючись невідомого, а на ранок кажуть про лиху силу, яка ніби, всю ніч гуляла у млині. А той слухає їх балачки і посміхається — він ще й не таке чув.
Джерело: https://daemirel/
Читаймо також на "Малій Сторінці":
Оксана Давидова – дитяча письменниця, редакторка, упорядниця, літературна редакторка та книжкова оглядачка. Народилася і живе в Києві. Закінчила Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Але вчителькою так і не стала, адже ще під час навчання в університеті почала писати й публікуватися. Пише і для малюків, і для школярів, і для підлітків.