Галина Мирослава
ДАТИ ПОРАДУ
(пізнавальне оповідання)
Олькові на іменини подарували книженцію. Якщо чесно, то годі таку здоровезну підняти. Вона грубезна та ще й з великими квадратними сторінками. Ця книжка про транспорт. На ній так і написано: ''Транспорт''. Олько, повне ім'я якого Олег, але так його ніхто не називає, тільки-но мама йому прочитала назву, на хвильку щез у своїх думках, а за тим раптово звернувся до матусі з запитанням:
— А транспорт придумали для спорту?
— Скоріше для того, аби полегшити собі життя. Хоча в якомусь сенсі їзду на транспорті можна назвати спортом, — почув мамину відповідь хлопчик.
— Транспорт — це ще й транс, — додав тато, поспішаючи на роботу.
— А що таке транс? — розвернувся до батьків здивований Ольчик.
— Як би тобі пояснити... От коли ти складаєш щось з деталей Лего, буваєш настільки заклопотаний, що не чуєш і не бачиш нічого, навіть тоді, коли мама кличе їсти, можливо, і зауважуєш, та ніби крізь туман, мов перебуваєш в іншому світі, не реагуєш, хоча до того ти сам просив щось дати тобі поїсти. Тобі ти перебуваєш у стані трансу. Ніби тебе загіпнозували, — повільно розтлумачила мама.
— А водій у дорозі має думати передусім про дорогу, аналізувати, краще не відвертати його увагу на щось інше під час руху, навіть якщо він не в трансі, — швидко відважив тато, відчиняючи вхідні двері квартири.
Збентежений хлопчина ще встиг зреагувати:
— Не буду більше.
За тим взявся до перегляду книжки. Він любить розглядати ілюстрації, тим більше, що на кожній сторінці в цій книженції різні види транспорту.
А вже перед сном, викупаний і одягнений в улюблену піжаму з літачками, Олько попросив маму прочитати написи на сторінці з різними літальними апаратами.
Мама взяла до рук Олькову енциклопедію й проговорила слово, на яке Ольчик вказав пальцем:
— Дирижабль.
Малий зіскочив зі свого ліжечка, на якому щойно сидів, та з обуренням вигукнув:
— Жаб дерти не можна. Це жорстоко.
Ненька ніжно погладила синочка, якому невдовзі сповниться шість, і повторила, наголосивши першу голосну ''и'':
— Дирижабль.
Опісля матуся ще якийсь час переконувала сина, що цей вид транспорту не має нічого спільного з жабами, і ніхто не збирається завдавати ні кумкам, ні рахкам, ні ропухам жодної кривди. Олько уважно слухав й кивав головою засинаючи.
Наступного ранку мама взялась читати синові про гужовий транспорт і в процесі читання обіцяла повести покататись на поні в центрі міста.
— А от для того, щоби покататись на двогорбому верблюді, бактріані, або одногорбому, дромедарі, нам довелось би їхати до Азії або Африки, — розвела руками мамця, — Лама з тієї ж родини — верблюдові, тільки живе на іншому континенті, який називається Америка.
— А на слоні? — поцікавився малий.
— Теж до Азії, Південної Азії, або Африки, на південь від пустелі Сахари.
Олько знає всі чотири сторони світу. Він хутко приніс свій новесенький глобус. Разом з мамою вони легко віднайшли пустелю Сахару.
— А знаєш, — продовжила матуся, — тваринам може не сподобатись вершник. Тоді вони його скидають, а іноді навіть кривдять. Людям слід знати, на кому можна їздити, а на кого сідати не варто. Коли я була в дитячому таборі, ще дівчинкою, один невгамовний хлопчик вирішив покататись на місцевій розгодованій свині, що бігала по огородженій території неподалік нашого корпусу. Він заганяв свиню так, що та спустила дух, здохла. Поліція викликала батьків хлопчика, мала з ними серйозну розмову. І все через дурощі. Добре, що свиня саму дитину з себе не скинула. Могла й вбити. Свиня — сильна тварина. Йому пощастило! — мама аж здригнулась, а тоді примовкла на трохи, після чого додала, — Будь-який транспорт — це відповідальність, а не лише задоволення від руху, це дотримання правил, уважність, зрештою, навіть ходьба пішки потребує знаття правил.
Вони ще трохи гомоніли про щось, аж поки матуся не спитала, на яке світло треба переходити дорогу.
— На зелене, — випалив хлопчак.
— А якщо світлофор є, а не працює? Так і будеш стояти цілий день на одному місці? — не вгавала мама.
Олько підійняв на неньку великі сині очі, не знаючи, що відповісти, за тим поставив зустрічне запитання:
— А чому його не полагодять?
Мама засміялась, проте попросила Олька подумати, що він робитиме у місці, де світлофор є, але не працює, якщо йому конче треба буде перейти на другий бік. Олько відразу вийняв своїх хлопців з набору Лего, машинки, які сам зладив, та почав бавитись, обдумуючи різні ситуації. Мамі тим часом хтось зателефонував, вона довго про щось з кимось говорила. Олько про себе вирішив, що матуся в трансі. Крутився біля неї, викручувався, аж нарешті, не витримуючи маминої неуважності, потягнув її за штани, адже хто, як не він, дасть мамі пораду, аби вона знала, що має робити, коли не працюватиме світлофор.
Паперова мозаїка польського художника Альбіна Таліка (Albin Talik).
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
В анотації використанокартину Олени Носкової.
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
