Публікації за тегом: Мова

"Мов мені
мов
над сном моїм
сном
зимовим
весною
розбрунькуюся
потечу
по стеблу від коріння й плачу
над мовчаннями
і над собою..."
(Галина Мирослава)

 

"Аня, і Антон, й Алінка
Куштували апельсинку.
Антоніна, Анатолій
Ананаси їли вволю.
А Андрій, Аліса й Алла
Абрикоси смакували.
Богданочка, Богдан й Борис
Цукерки їли «Барбарис»
І білий-білий шоколад —
Смачний дарунок для малят."
(Тетяна Строкач)

 

"Мово моя, мелодійна, ласкава, привітна.
Піснею линь, наче квітка барвиста, розквітни!
Плавно течи, немов води широкої річки,
І дзюркоти, мов весняні струмочки-потічки.
Ніжно звучи колисковою любим малятам,
Грізно кричи, коли просто не можна мовчати!
В пам»яті будь, закарбуйся у серці назавжди!
Гідно тримайся, бо ти — наша мово, найкраща!"

(Тетяна Строкач)

 

"У взуттєвому магазині повно людей нині:
Три чешки шукають чешки,
Три в’єтнамки купують в’єтнамки,
Чотири японки вибирають японки.
А два маленькі козаки міряють козачки
І оксфорди, припасовують до ноги
Певно й гордо. Постукують обцасами
Новенькими, з прибамбасами,
Й заглядають на дівчат, що із Риму,
Й гладіаторок шукають одержимо."
(Галина Мирослава)​

 

"Ти поспішаєш до найближчої крамниці. У тебе нема часу. У думках проскакує, що ця мандрівка надто довга, тож раз за разом прискорюєш ходу. Залишається кілька кроків, кожний на вагу золота. Чуєш дзвінок. Мить — і хапаєшся за трубку: “Так, серденько. Зараз. Лише придбаю ґудзики, тканину на обрус і мереживо, плетене човником, тиждень поспіль не вдається заскочити, хоча й поруч, а товаришка казала, що майже не залишилось. Може  яку прикрасу до хати пошукаю. Чогось мені бракує, але досі не визначилась”..." (Галина Мирослава)

 

 

"Якось улітку мандрували собі двоє знайомих. В одного з них у торбі було три хлібини, у другого дві. Через якийсь час вони зголодніли й присіли у затінку плакучої верби, коло криниці з журавлем, вийняли кожен свій буханець і почали разом обідати, щоб було охочіше й смачніше. Аж тут підходить ще один мандрівник. Зупинився коло них, привітався і просить, щоб його почастували, бо він дуже зголоднів, а з собою нічого не має, та й купити ніде. — Сідайте, добродію, пообідаємо разом, — кажуть йому подорожні, — бо, слава богу, де обідає двоє, там вистачить і для третього. Третій мандрівник був такий голодний, що не став чекати, щоб його довго припрошували, а сів коло них і почав разом з ними наминати сухий хліб та холодною криничною водою запивати, бо ніякого іншого питва у них не було. І їли вони доти, доки з'їли всі п’ять хлібин, як за себе кинули..." (Йон Крянґе)

 

"Одного разу влітку, незадовго до Зелених свят, я прокрадаюся з хати і йду серед білого дня до вуйка Васіле, старшого брата мого батька, красти черешні; бо тільки в нього та ще десь у кількох місцях у селі була рання черешня, яка дозрівала близько Зеленої неділі. І я роздумую, як то зробити, щоб мене не впіймали. Спочатку я заходжу до нього в хату i вдаю, що кличу Йона скупатися в річці. – Йона немає вдома, – сказала тітка Маріоара, – поїхав привезти сукманів із твоїм вуйком Васіле до чесалки в Кодрень, що біля фортеці. Хочу вам сказати, що в Хумулештях прядуть і дівчата й хлопці, і жінки й чоловіки; і робиться там багато сувоїв: i чорного, і чорного з білим, різноякісного сукна, яке продають і шматками, і вже шитими. І продають все там же, на місці, вірменським купцям, що приїжджають навмисне з інших міст: з Фокшаню, Бакеу, Романа, Тиргу-Фрумос та звідусіль, а також спродують на ярмарках повсюди..." (Йон Крянґе)

 

"Жила колись молода й гарна мати. Що мені ще сказати вам про неї, щоб ви краще уявили її? Вона, діти, була схожою на кожну з ваших матерів. Була настільки схожою, що те, що я вам розкажу, навіть не можна вважати казкою. Або, якщо хочете, це історія будь-якої матері. Її діти багато чого в ній не помічали. Ні того, що вона молода й вродлива, ні того, що іноді вона втомлена й задумана, ані того, що часто вона весела й щаслива, мов дитина. Вона була матір'ю…" (Мірча Синтімбряну)

 

 

 

"Максимко їхав у потязі до Києва й усміхався сам до себе — у спогадах він ще продовжував жити в Карпатах. Правда, тепер дивився на себе ніби зі сторони. Якби цього літа він не поїхав до Рахова, у його житті не сталося б так багато змін. Хлопчик уже не раз з батьками підіймався в гори, навіть коли ще ходити як слід не вмів, та цей раз був особливий. Усе почалось з пригоди в селі, куди вони дістались з Рахова на автобусі. На зупинці тато роззирнувся довкола, аби зорієнтуватися, а тоді  повів за собою маму й Максима в гори. Невдовзі вони зупинились. За брамою перед великою і гарною гуцульською садибою, такі садиби, до речі,  гуцули називають ґраждами,  любо загавкав собака. Макс захоплено вслуховувався у приємну для його вуха мелодію. Він любив собак, але тоді вперше у нього пробудилось бажання дізнатись щось більше про цих тварин, яких називають друзями людини, довідатись, чим вони відрізняються одні від одних, навчитись впізнавати серед собак мирних і знати як треба поводитись зі злими..." (Галина Мирослава)

 

"Як самe він з’явився на світ – не знав. Прокинувся, ніби зі сну, і йому здалося, що існував, відколи й земля. Він не відчував ні болю, ні радості. Багато міркував: як з’явився і чий він? Малесенький, як насінинка сочевиці, він ворушив тендітними ніжками і обходив краєм листочок, який був йому притулком. Одного дня, відчувши внутрішній порив, виліз із прохолодної тіні й вибіг надвір, під промені сонця. Він остовпів, осліплений тим сильним блиском. Потроху його серце заспокоїлось, і він наважився розплющити очі сильніше, все більше й більше, і нарешті відкрив їх широко й подивився вгору. Він став ніби меншим, ніж був..."  (Еміль Ґирляну)

 

Читаймо та слухаймо на нашому сайті твори румунських класиків для дітей у перекладі українською мовою, опубліковані у новій цікавій рубриці журналу «Дзвоник», що видається Союзом Українців України.

 

 

 

 

 

 

"Що тільки серце не мучить –
Холодно й важко, мов лід…
Мовонько щира, квітуча –
Долі усміхнений цвіт!
Піснею квітни завзято,
Сяйвом схвильованих нот!
Бо нам усім оживати
В слові тривожнім – народ..."

(Володимир Даник)

 

"А мовонька-мова — схвильованим виром...
Слова — невгамовні сонця!
У мовоньці-мові є музика щира,
Що нею квітують серця. [...]
І радісна днина — ще прийде... ще буде!
Хоч хмари важкі і гроза.
А мовонька-мова — це легко відчути... —
І біль, і вогонь, і краса!"

(Володимир Даник)

 

До одинадцятої частини циклу творів Володимира Даника "З письменницького зошита" увійшли такі оповідки: "А мова таки розвивається!" , "До речі – про склянку", "Про шпаргалку", "На футбольній ниві". 

 

 

 

 

 

 

"Гілля, гілля, стовбур, луб,
На поляні стояв ЗУБ.
А на ЗУБІ росла БІЛКА,
на якій зростала ГІЛКА.
А під ЗУБОМ — цілий рід:
Тато-ДРІТ та мама-ДРІТ.
Не любили ДРОТИ риб,
Їм до смаку краще ГРИП..."

(Євген Дмитренко)

 

Мій любий край ...............49 Мовою, рідною мовою .............50 Морозко–морозець ..............51 На батьківській землі ...............52 На весняне свято ................53 На мамине свято ......................54 На санчатах .....................55 Найкраща у світі матуся .........56 Нерозлучна двійка ............57 Новий рік до всіх приходить .....58 Новий рік спішить .............60 Осінь..........................................61 Осінь пахне .....................62 Пісня Снігуроньки ....................63 Плакали зайчата .............64 Прийшла весна ........................65 Свято новорічне ..............66 Сіє, віє, засіває .......................67 Січень ..............................69 Скаче коник ............................70

"Вітаю з Днем філологів та філологинь, що минув, усіх моїх читачів, читачок та осіб поза гендерною бінарністю. Щось у лісі вмерло – я нарешті структурувала добірку, яка мала вийти ще після Чорної п’ятниці, тобто ще торік. Стосується вона мовних контамінацій цієї власної назви. Частково ви вже розумієте з моїх попередніх добірок, що це. Обіцяю, про контамінації скоро буде довга-предовга добірка. А поки розглянемо способи їх утворення з допомогою тропів та фігур на прикладі словосполучення «ЧП».." (Ольга Шарко)

До 1 листопада 2021 року триватиме прийом творів на Конкурс оповідань українською мовою «Open world». Метою конкурсу є популяризація української культури через художню літературу. Кожні два роки буде опублікована збірка творів переможців. Організаційний комітет також намагатиметься робити промоцію та заохочувати унікальні таланти українських письменників і митців на міжнародному рівні. Умови конкурсу читаймо на "Малій Сторінці".

 

"Я дуже люблю гуляти надворі. Особливо з Квасолею. Що, ви подумали, що я полюбляю гуляти з повними кишенями гладеньких квасолинок? Ні! Квасоля – то мій друг. Це його прізвище, а звати його Сашко. А я – Дмитро Гонта. Ми – найкращі друзяки. І, як і в усіх друзів, у нас є секрети. А найбільше усілякі таємниці любить Сашко. Йому просто необхідно, аби щодня з’являлася нова таємниця. Іноді навіть вигадує щось, тільки би був секрет: "Придумав! А давай нашим секретом буде, – чим ми обідали в школі!" "Хіба ж то таємниця! З нами ж увесь клас у їдальні був!" – відказую я. "Твоя правда. Тоді давай по секрету уроки робитимемо!" "Це як? Самі вивчимо, а вчительці скажемо, що нічого не знаємо? Мені за такі секрети, знаєш, що батьки скажуть?!" Так і страждає, поки щось не вигадає..." (Оксана Давидова)

 

"Доброго здоров'я, мої любі читачі, читачки та особи поза гендерною бінарністю. На прохання моєї читачки Даши сьогодні трохи змінюємо формат – всі, хто ще не знають, що й чому варто поширювати замість мовних агіток, можуть прочитати в будь-якій із цих частин [...] А тепер спеціальний бонус для Даши й решти фандому. Я довго думала, куди втикнути ось ці лінгвістичні лайфхаки, адже їх у мене мізер, тож просто подам їх укупі з навчальними відео. Сподіваюся, такий формат усіх задовольнить, а може, хтось і скористається цими мнемотичними жартами чи розкаже тим, кому вони стануть у пригоді. Отже, запасаймося попкорном і цукерками..." (Ольга Шарко)