Читає редакторка журналу для дітей Румунії "Дзвоник", письменниця Людмила Дорош.
Еміль Ґирляну
ЖУЧОК
Переклад з румунської — Міхаела Гербіл та Людмила Дорош
Як самe він з’явився на світ – не знав. Прокинувся, ніби зі сну, і йому здалося, що існував, відколи й земля. Він не відчував ні болю, ні радості. Багато міркував: як з’явився і чий він? Малесенький, як насінинка сочевиці, він ворушив тендітними ніжками і обходив краєм листочок, який був йому притулком. Одного дня, відчувши внутрішній порив, виліз із прохолодної тіні й вибіг надвір, під промені сонця. Він остовпів, осліплений тим сильним блиском. Потроху його серце заспокоїлось, і він наважився розплющити очі сильніше, все більше й більше, і нарешті відкрив їх широко й подивився вгору. Він став ніби меншим, ніж був.
Яким яскравим, яким глибоким і блакитним відкрилось перед ним небо! І яке диво! Своїми крихітними очима, немов пилинками, він охоплював його повністю. А яка темрява, скільки вологи під його листочком. Що він там шукав? А з середини небесної блакиті – золоте світило пашіє полум'ям.
Здригнувся. Він став іншим? Його ніжки вже не були його, що так блищать? І ще він увесь був убраний у золото! Бо і його маленьке тіло, яке він побачив вперше, виблискувало. Чи не був він крихіткою, яка впала звідти, зверху, шматочком застиглого світла, яке заблудилося на землі? І, як доказ, його тіло кидало тепле світло на чорну землю. Скільки він над цим роздумував! Безсумнівно, він упав звідти і туди мусить повернутися. Але ж яка далечінь. Як йому туди дістатися? Подивився вгору; і тоді над своєю голівкою він побачив стебло лілії, яка піднімалася настільки високо, наче її квітка з вершечка відкривала свою чашечку саме під золотим світилом, щоб зібрати його промені.
Він придумав план. Полізти по стеблу вгору, лізти, лізти й лізти до вершка; а звідти – до золотого світила, від якого, як він думав, відчепився: один стрибок, чи побачить він, що зробить.
Тоді він почав лізти знову. Після того, як переліз крихту каменя, яка здавалася йому горою, і спустився на іншому боці, він опинився біля кореня лілії. Відпочив трохи, а потім – у дорогу, хлопче! Спочатку він кілька разів скотився з гладенького стебла на землю. Побачивши це, він піднявся на задні лапки і, не знаючи чому, по-дідівському перехрестився передніми. Потім спробував ще раз і побачив, що може. Гладкою здавалася йому стеблина лілії, а виявилось, що на ній стільки западин, стільки підвищень: долин, пагорбів. А які пахощі розливалися зверху!
І покрокував наш богатир, і покрокував. Чималенько пройшов. Він подивився вниз і його охопило запаморочення. Він подивився вгору і жахнувся, що не пройшов і чверті шляху! Його сили трохи ослабли, але він не здавався. Ще кілька кроків і тут, вгорі, начебто окреслюється ширший листочок, наче призьба. Там він відпочине. І знову вирушив у дорогу; і йди, йди далі, хлопче; ледь дійшов. А коли він зупинився перепочити, залитий потом і схожий на краплю роси, золоте світило опустилося в полудень. І богатир знову підвів очі. Він дивився вгору і не міг повірити своїм очам: дні, тижні, місяці йому доведеться йти. І яким би рішучим і дужим не був наш мандрівник, він не міг стримати зітхання: «Ох! І багато ж мені ще залишилося підніматися, Господи!»
"Білі лілії". Картина Володимира Титуленка (Київ, 2009).
Опубліковано в журналі Союзу Українців Румунії «Дзвоник», число 161, вересень 2020 pоку, стор. 10.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо та слухаймо на нашому сайті твори румунських класиків для дітей у перекладі українською мовою, опубліковані у новій цікавій рубриці журналу «Дзвоник», що видається Союзом Українців України.