Lithograph on Arches paper by Philip Guston (1981).
Галина Мирослава
ЛИШЕ ВДОМА
Маленький Едик замислився — вранці тато зажурено промовив, що Едиків черевик всівся. До того хлопчик вже якось чув незадоволене бурчання бабці, звернене до нього, коли він занадто метушився: "Всядься нарешті''. А, виявляється, й черевикам треба всідатися. Але ж черевики спокійні, лише їхні господарі змушують черевики бігати, ходити або зупинятися. Хіба можна на них скаржитись?! Хоч на весь голос цвікай — стоятимуть собі незворушні, де їх поставили.
Почухав гарячково потилицю, хотів було запитати в мами, однак його увагу відвернули розкидані по підлозі в його кімнаті речі. Їх нагромадилось стільки, що треба було хоча б набік порозпихати, бо як пройдеш? Прибирання забрало трохи часу, якого завжди так шкода.
А тут вже й мама гукає, що пора виходити з дому. Едик до черевиків, та вони не взуваються. Пхає, старається, аж піт на чолі з'явився, а нога нізащо не пролазить. Черевики дійсно всілися, тобто зменшились. Едик усміхнувся, бо таки докумекав, що означали кинуті татом слова. Вихід залишався один — взути кросівки, з ними, на щастя, все було гаразд.
Йшло до обіду. На дворі стояла спека. Мама й каже:
— Пошукаємо у взуттєвому магазині нову пару черевиків замість малих та босоніжки на літо, а як спека всядеться, підемо на майданчик.
Вони довго ходили між рядами взуття. Едик нудився. Нарешті мама запропонувала поміряти одну пару. Потім другу, третю, аж поки вони не знайшли такі черевики, які їм обом припали до душі.
— Нога добре вляглась? — запитала усміхнена продавчиня.
Мама кивнула головою, Едик змовчав. Йому було не до того — він з усіх сил намагався розібратись у почутому:
— Нога вляглась у черевик — то їй там добре. Гарно примостилася! Тепер знаю, що ''влягатись спати'' означає, що в ліжку має бути добре, просторо, затишно. Всі мої м'які іграшки повинні лежати біля моєї подушки.
Треба сказати, що сандалі, які були на поличках крамниці, Едику не сподобались. І мама відставила їх назад. Продавчиня цвіркнула:
— Не підійшли?
Едик знову здивувався.
— Як йшли?! Взуття ж не ходить, — проговорив про себе.
А тоді підсумував:
— Мабуть, не такі, як треба: або завеликі, або замаленькі, можуть бути заширокі, завузькі, чи некрасиві, незручні.
За той час мама розрахувалась за черевики і направилась, тримаючи Едика за руку, до виходу з магазину, але через скляні двері вони зауважили, що здійнявся вітер.
— Треба вичекати, поки він вляжеться, - виснувала зажурено матуся, — Перечекаємо тут.
Правобіч на виході з крамниці було кафе. Мама замовила собі каву, Едику — морозиво. Каву вона чомусь відставила, не пила, сказала, що чекає, допоки вона відстоїться.
— Частинки, кавиночки-кавинки, мають осісти на дно, — пояснила жартуючи.
Хлопчик дивився, як ненька п'є каву й думав, скільки ж відкриттів він за день зробив. Передусім дізнався, що черевики всідаються та підходять, нога й вітер влягаються, кава відстоюється.
А вже коли мама підводилась з-за столу, Едик раптом збагнув, що черевики теж можуть влягатися, до прикладу, на полицях шафи, стояти там і відстоювати, мов на чергуванні, цілу ніч.
А вже як вони підходили до майданчика, щасливий Едик не міг дочекатися, коли всядеться там на всі гойдалки, попідходить до всіх пісочниць, відстоїть свою чергу, аби спуститись з гірки, тільки влягатись не збирається, бо це він робить лише вдома у своєму рідненькому ліжечку.
Оповідання люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Більше творів Галини Мирослави на нашому сайті:
