Галина Мирослава. "Чи та ти?" – добірка поезій про... нас... (відео)

Я НЕ МОЖУ СКАЗАТИ ТОБІ, ХТО Я

Я не можу сказати тобі 
хто я 
Але я знаю що я є 
І нічого з цим не можу зробити 
Часом 
наверстуючи загублену вічність 
Непочислимих митей 
Відпружуюсь 
як мудре незаймане дівча 
викохане сонцем 
Без жодної підозри на мудрість самоопанування 
надуману 
креслячу долю 
Я не можу сказати тобі хто я 
Але я знаю що я є 
І навіть підкинута вгору 
чіпаюсь за землю 
боячись тяжіння 
Захоплена рухами голосами 
Повагом 
Подивляю своїм пошарпаним серцем 
цю земно вишукану красу 
Ніжно 
Без жодного жалю 
запліскуючого радість

* * *

ТИ МРІЄШ ЛІТАТИ

ти мрієш літати
однак не можеш залишатися глухим
до відзвуку
нечулим до часу
до землі
бо тобі болить
повернення до спогадів
що пахнуть домом на відстані
завжди тебе
знаходить те
що хотілось би заховати
у шкаралущу саркофага
не від очей
для відвернення катастрофи
ти мрієш літати
літати звільна
без обмежень
однак спільний біль
завжди з тобою
і він тримає твою висоту
не даючи впасти

* * *

БІЛЬ

болить душа
місця живого нема
а  дати раду з тим болем 
лем
не можеш 
перестрибнути перелетіти пережити 
опинитись над
не під ним
за не в
аби дихати
не задихаючись
бачити
але зі сторони
чути
тільки не в центрі себе
що йому до твого фолькотіння
він викручує як білизну
і не припиняє прати 
поки не випере

* * *

ЗАЙВА

ти так і не навчилась не звикати
ніби приростаєш
хоча давно затямила що не слід

читаєш записи
насолоджуєшся переливами голосів шурхотінням
одягу стукотом кроків
хтось несподівано стає тобі безмірно дорогий

слОва
залишеного ним
починає бракувати як повітря

і коли вилуплюється день
що приносить тишу
та  залишає пустку

ти усім єством шукаєш його слова
його голосу його погляду
з тобою щось коїться
ти готова бігти
діставати з-під завалів
мчати на інший край світу
розпитуєш де можеш у кого можеш
що сталось
серце вискакує
от-от розірветься
нема чим дихати

і раптом тобі кажуть
видихни
з людиною все гаразд
слава Богу

і ти отямлюєшся
як боляче це не було б

просто ти цій людині стала зайвою

* * *

НА ВЕСЬ ГОЛОС

ти кричиш на весь голос
іноді від болю
не чують
майже не чують
не вписуєшся
занизькі частоти

ти співаєш на повен голос
шукаючи відголос
не чують
майже не чують
виявляється зависокі частоти

не вписуєшся в діапазони
не вписуєшся в правила
не вписуєшся в групи й товариства
в нормативи й акти
вислизаєш з ланцюгів
аби летіти
навіть до висот з яких судилось впасти
зазираєш у глибини з яких не повертаються

прорізаєш час від часу цю смугу
яка не встигає тебе зауважити

тільки всесвіт і вічність
тільки вічність і всесвіт
завжди все бачать
завжди все чують
завжди з тобою
і не має болю
він у смугах
які зависають туманом
а твоє серце його не витримує 

* * *

ЛІТАЙ-БО
     
осені скрипка 
затято звучить
деко порожнє
а звук наростає

трусить як грушу
лишає сіль сліз
і не на віялах
вій
а сягає

вглиб
звідки змінює напрям в тобі 
звуку глухого до дзвону
відзвону
хоч йде сама від дзвінких у глухі

(третій закон Ньютона)

ніби ніколи не було стін
шкір шкаралуп
і засідок тиші

осені скрипка одна
а тих лун
стільки що рвуться
вхідних дверей лиштви 

і підіймає і опуска
і не затримує
нумо літай-бо

тайно на сході
початок де дня
листочком на вітрі
Лі Тай Бо
літай-бо 

менше болітиме

* * *

КРАЙКА НЕБА

підперезаний крайкою неба
тіло час яко муж обійма
білочайкою руха далечим
пінним простором далі
від дна
 
коли келих із рук і в друзки…

кружно тягнеться блиснути сміх
пориваючи

лунам завузько
залишатись у зморшках доріг
 
гойда-гойда навбіч павутини
гра на струнах бандур цих вода
крайка неба трима
 
ти ж дитина
 
ти б пірнув…
в світ де часу нема…

ПОГЛЯД

Сметанковою тишею
Станеш на
Свій поріг.
Зашаріється вишнею
Ранок,
Трублячи в ріг.
Сльози ночі,
Упавши,
Заворожать на лад.
І засіється навшир
Рясно небо в обхват.
Потече і полине 
Виринати з-під брів
Так відчутно окрилий
Погляд твій урозспів.

* * *

МИ ВИХОДИМО В ДОЩ

Ми виходимо в дощ
мамо
розкажи мені про
простір
простір в якому
головною є літера О
та сама
тільки тихша
що в слові пробач
з наголосом на
бачити
я так хочу бачити
на повне серце
на повний вдих
навіть коли
очі дня заступають сльози
ми виходимо в дощ
мамо

* * *

РОЗПАНАХАЄШ НЕБО ЖАЛЕМ

Розпанахаєш небо жалем
Руки зірвеш з благанням ввись
Ти терпляча
Але нездало
Червень з жовтнем обійнялись
Всмак би сонця
Вуста відкриті
Тіл самотніх у певність би лет
Потім

Потім

Ще треба жити
Вповні дихати квітом
Невже
Пориваючи світло в осінь
Перейде темнота межу
І тендітнене украй колосся
Не зав’ється в новому витку

* * *

поки час

що рухається завжди на захід

поміж точками сходу попереду й позаду

визначаєш за сонцем

життя триває

* * *

РОЗВЕСНІЄ ДУША ЗОРЯМИ

Розвесніє душа зорями
Велич викохає
І в ліярні дзвонів небесних
Срібло потече
Виспівувати
Поривати
Зіницю сонця
З-під повік
Як жилу золотоносну
Щоб вогнем серпким
Сумніви відтяти
І далі йти

* * *

І БУДЕ ДЕНЬ

І буде день
І назовуть його буднем
І ніч залишиться
І чайкою душа літатиме
Чайков
І підступний звук
Виораний в тінях білих клавіш
На голос наляже
Отам у грудях
Грудою наметеною
Вітрами шарпкими
Поволі
По волі
Понад днем
Понад ніччю
Перед воротами відкритими