Галина Мирослава. "Македонія, Македони, Лифарі"

 

На відео: добірка відео про Сергія Лифаря.

 

 

Галина Мирослава

МАКЕДОНІЯ, МАКЕДОНИ, ЛИФАРІ

Як тільки закінчила писати про враження від Північної Македонії, як зі здивуванням виявила, що мати відомого на весь світ Сержа (Сергія) Лифаря походить з села Македони****** на Київщині. До речі, в Україні ще є дві Македонівки: одна – у Донецькій області, друга – у Луганській. Село Македони відоме  як батьківщина Мусія Вернигори — віщого старця, козака-лірника, персонажа одного з найбільших польських національних міфів. З цього села родом також  учениця видатного українського театрального режисера Леся Курбаса Марія Титаренко, відома українська театральна актриса.

“Щодо назви села, то існує легенда. Колись до цих країв прийшли й оселилися двоє чоловіків: старезний дід з далекої Греції (його стали кликати Грек) та молодий, повний сил хлопець з Македонії (люди назвали його Македон). Грек лише молився, а македонець не лише молився в церкві, він допомагав селянам будувати нові хати та працював у полі. Невеличке поселення, що утворилося навколо прибульців, стали називати «Біля македонців».

Під час татаро-монгольської навали 1240 року місцева дерев’яна церква згоріла. До села поодиноко стали повертатися люди, які врятувалися, повернувся й Македон. Рятуючись від холоду, під великим схилом гори він викопав велику простору печеру, у якій згодом віряни облаштували катакомбну церкву. Печера постійно поглиблювалася, завдяки цьому площа підземного храму зростала. Люди відбудували зруйноване житло. Через збільшення чисельності населення відповідно зростало й число вірних. І тоді Македон неподалік спорудив невелику церкву, яка з часом розрослася до розмірів монастиря. Померлих Грека та Македона поховали у печерному храмі, а поселення, що почало розростатися навколо монастиря, на честь його засновника назвали Македонами”  (https://uk.wikipedia.org/)

 

На світлині :батьки Сергія Лифаря: Михайло та Софія Лифарі.

 

Сім’я  батька Сергія Лифаря “походила з Великої Мотовилівки Васильківського повіту Київської губернії, родина була українською, належала до селянського прошарку й входила до складу парафіян місцевої православної церкви Різдва Богородиці. До слова, на карті українських прізвищ зареєстровано 741-го носія прізвища Лифар (найбільше на Придніпров’ї), 235 людей, записаних як Лифарь (здебільшого на Запоріжжі),  а також 387 Лихварів (літера ф, як відомо, з'явилась у нашій мові пізно, переважно з пар приголосних "кв" і "хв". 

Велика Мотовилівка**** у давнину була містом під назвою Міна (965 — 1035 рр.), заснованим та заселеним греками. У ХІ сторіччі за часів татарського володарювання місцевість піддалася знищенню й тривалий час називалася Пусте Городище або Порожніми Городищами. (Після укладення миру між русами і половцями князь Святополк взяв за дружину доньку половецького Тугар хана Олену, а на річці Гулянка влаштував бенкет, що тривав декілька тижнів. У 1095 році Пусте Городище почало заселятися під назвою Гуляники) (https://uk.wikipedia.org/)

У 1560 р. князь Костянтин Острозький, київський воєвода, подарував маєток Гуляники Івану Мотовилівцю й незабаром стара назва трансформувалась у Мотовилівку.

Дід Сергія Лифаря по лінії батька – Яків Давидович Лихвар – народився від законного шлюбу селянки Євдокії Григорівни та селянина Давида Григоровича Лихваря. Про батька – Михайла Яковича – відомо, що з’явився він на світ 11 липня 1875 року у с. Велика Мотовилівка Васильківського повіту Київської губернії (хрещений 12 липня у місцевій церкві Різдва Богородиці) у родині Якова Давидовича Лихваря та його дружини Харитини Пилипівни.

У грудні 1901 року Михайло Лифар одружився з донькою землевласника села Македони Канівського повіту Київської губернії, Василя Дмитровича Марченка – Софією (Софія з’явилася на світ 13 вересня 1879 року, померла у травні 1933 року від висипного тифу й була похована у Києві на Байковому цвинтарі – могила її та Михайла Яковича знаходяться поряд, неподалік від Вознесенської церкви).

 

 

На світлині: діти Михайла та Софії Лифарів: Леонід, Василь, Євгенія, Сергій.

 

У наступні роки у селі Пирогів Київського повіту (саме там у подальші роки мешкала родина) з’явилися на світ четверо дітей:

29 листопада 1902 року – донька Євгенія (Євгенія вийшла заміж за австрійця і виїхала легально за межі України, працювала в ресторанному бізнесі, померла раніше за Сергія, у 1980-х);

26 грудня (хрещений 4 січня) 1903 року – син Василь (помер  31 серпня 1982 року в Парижі, був живописцем);

На світлині: Василь Лифар. Фрагмент світлини 1924 р. з книги "Русский Париж. 1910-1960" (СПб.: Palace Edition, 2003).
 

20 березня (хрещений 10 квітня) 1905 р. – Сергій, відомий як один із найвидатніших танцівників 20 століття (Київ, дата в інтернеті, окрім інформаційного сайту, здебільшого інша: 2 квітня 1904 року, така розбіжність пов’язана з тим, що графиня Ліліан д’Алефельд (Алефельд) – Лаурвіг**, подруга й “ангел-охоронець” Сержа, з якою він прожив разом 30 років, оприлюднила саме таку дату народження, але вона відрізняється від дати, поставленої на всіх особистих паперах Сергія Лифаря київського періоду, а саме: метричне свідоцтво,  документи часу навчання в гімназії,  формулярний список М. Я. Лифаря, — 15 грудня 1986, Лозанна, Швейцарія);

 

На світлині зліва: Сергій Лифар – один із найвидатніших танцівників 20 століття.

На світлині справа: Графиня Ліліан д’Алефельд (Алефельд)-Лаурвіг та Серж Лифар у Венеції (1961 р.)

 

3 серпня (хрещений 20 серпня) 1906 р. – Леонід (військовий льотчик, навчався у льотній школі, фактично вкрав літак і перетнув кордон України на ньому***, помер у 1982 році, в еміграції керував друкарнею в Парижі, відомо, що зробив для Сержа Лифаря до костюма Ікара крила*)” (http://dspace.nbuv.gov.ua/)

 

На світлині: Серж Лифар у ролі Ікара.

 

 

Шкода, що на офіційному сайті фонду Сержа Лифаря немає світлин його сестри й братів у час перебування в еміграції. Зрештою, це не так боляче, як інше: сайт зроблено лише трьома мовами: французькою, англійською й російською, у той час, як Серж не лише був родом з України, він беріг вірність Україні впродовж усього життя.

“Коли, вручаючи орден Почесного легіону, Шарль де Голль запропонував йому стати громадянином Франції, Лифар відповів: «Я — українець і цим пишаюся».

Він так і залишився «персоною без громадянства» — не міг зректися свого коріння, предків, землі, де він народився. Уже відлучений від театру, він одного разу прийшов до Гранд-Опера у вишиванці, а потім поділився найзаповітнішою мрією: «Мрію повернутися в Україну. Проте вдома мене, на жаль, ніхто не знає, а у Франції — забули»”(https://uahistory.com/)

Навіть більше: “В житті Лифаря були складні відносини з безнадійно закоханою балериною Ольгою Спесивцевою, коли їй стало відомо, що Серж «жовтим цвіте, а блакитним пахне», вона збожеволіла.”*****

 

На світлині: Серж Лифар та Ольга Спесивцева на сцені "Гранд-Опера" в Парижі.

 

Знаючи походження батьків Сергія Лифаря, нічого дивного, що Григір Тютюнник, який спілкувався з Сержем у Парижі в шістдесятих роках, стверджував, що Лифар (попри те, що жив у російськомовному Києві й відповідно крутився в російському середовищі) говорив українською мовою і якось зустрів своїх гостей в українському народному костюмі.*****

Цікаво, що історію в російськомовній гімназії, в якій навчався Сергій та його брати у Києві, викладав історик церкви Федір Іванович Титов, який у період революційних потрясінь був делегатом Всеукраїнського православного собору і відстоював автономію Київської митрополії.

От така виснувалась ниточка. Можливо, потягнеться й далі.

 

На світлині: Серж Лифар – всесвітньо відомий танцівник із Києва, хореограф, педагог театру "Гранд-Опера" в Парижі. 

 

 

Примітки:

* – https://suspilne.media/

** – справжнє ім’я: d’Inge Lisa Nymberg, титул графині з’явився після короткочасного шлюбу з данським графом, жінка, яка легко втомлювалась від чоловіків, після стосунків зі спадкоємцем принца Непалу, а також принцом Володимиром Романовим та американським мільярдером, познайомившись з Сержем, була йому вірною все життя й після смерті Лифаря берегла пам’ять про нього (https://www.findagrave.com/)

*** – https://nmiu.org/bloh/item/20-ikar-povertaietsia-do-kyieva-shcho-vas-vrazyt-na-vystavtsi-pro-serzha-lyfaria

“Вересень 1932 р. Із донесення начальника 1-го відділу ОВ (особливого відділу) ДПУ УСРР Волинського: “До Персії втік курсант Вольської льотної школи Лифар Леонід Михайлович. У м. Мешеді [Мешхеді] Леонід Лифар зв’язався з англійським військовим аташе Стівенсоном, котрому передав дані про склад вказаної вище льотної школи й опис конструкцій ряду бойових машин. У Парижі перебуває брат Лифаря – Сергій, який є артистом і здійснює турне по Європі. З Сергієм Леонід зв’язався телеграфом. Судячи з телеграфного листування, Леонід Лифар за допомогою свого брата має намір переїхати до Франції. Напередодні втечі за кордон Леонід Лифар перебував у м.Києві, де він має своїх родичів, котрих у перші два дні перебування в Києві з конспіративних міркувань не відвідував”.

У ході детального розслідування з’ясувалося, що втікачем, дійсно, був військовий льотчик, уродженець Києва – Лифар Леонід Михайлович, 1906 р.н., який проживав у цьому місті за адресою вул. Ірининська, буд. 3-а, кв. 7; безпартійний, член профспілки, неодружений. Мобілізований 1928 р. на військову службу він потрапив до Чорноморського флоту. Після закінчення двомісячного екіпажного стажування виїхав у Севастополь до школи молодших авіафахівців (ШМАФ) при 63-й морській авіаескадрильї авіації флоту. У доповідній записці органам ДПУ колишній командир льотчика дав йому таку характеристику: “Лифар, наскільки я пам’ятаю, проживав у кубрику серед червоноармійців, був досить замкненим та відзначався як “інтелігенція”. На всіх червоноармійців дивився зверхньо. Лифар дуже добре розвинений фізично й був одним із найкращих спортсменів – володів навіть навичками циркового акробата. По 63-й авіаескадрильї (ае) близьких зв’язків не мав. Товаришував у той час із льотчиками 1-ої морської льотної школи, котра розташовувалася разом із 63-ю ае в бухті Голландія. Лифар, безумовно, знав чисельність гідроавіації Чорного моря”.

Доля Леоніда Лифаря у Франції склалася досить успішно. У 1950-х рр. він очолив у Парижі одну з російських друкарень та протягом чверті століття публікував книги видавництва “Ymca-press”, випускав журнал, брав участь у підготовці вперше виданого на Заході роману Олександра Солженіцина “Архіпелаг ГУЛАГ” та інших творів. На початку 1960-х рр. Л. Лифар одружився з М. Поповою – донькою білогвардійського офіцера. Вона часто займалася організацією справ Сергія Лифаря, виконуючи обов’язки його секретаря.” (https://elibrary.com.ua/)

**** – 1686 року, внаслідок поділу України, т.з. “Вічний мир” між Московським царством і Річчю посполитою, кордон пройшов по річці Стугна, тому єдине поселення Мотовилівка розділив кордон — сучасна Мотовилівка відходила до складу Московської держави, Велика Мотовилівка — до Речі Посполитої. 

***** – https://uahistory.com/

 ****** –  У ХІХ столітті поблизу села Македони була печера, вирита в лісі та чотири кургани.

За матеріалами: https://poetry.in.ua/