Галина Мирослава. "Країна-квітка Словенія" – частина четверта: Блед, Бохинь, Водоспад Савиця

 

 

 

Галина Мирослава

КРАЇНА-КВІТКА СЛОВЕНІЯ

(частина четверта)

 

ПОСЕРЕД ВОД

Згадуючи Словенію, мимохіть зловила себе на думці, що центром обох моїх днів там була вода:  спочатку морська, другого дня озерна, а згодом  гірська, з джерела в скелі, що вистрибувала двома рукавами й текла двома потоками до ущелини.  

Ще зі школи люблю жартома називати воду "аж два О!", трошки перекручуючи звучання молекулярної формули українською мовою. Від свого улюбленого вчителя хімії Андрія Вінницького, якого вже кілька років нема серед нас, колись почула про одного екстерна, що на прохання написати формулу води вивів на дошці слово вода великими літерами з рисочками між буквами: "В-О-Д-А", певно бажаючи проспівати воді велику оду, тільки-от наука має свої вимоги до записів.   

 

 

                                                                                                                     

 

 БЛЕД

Перше озеро, до якого ми попрямували вранці серпантинами доріг, – озеро Блед (Blejsko Jezero, зустрічається українською й назва Блейсько), яке закохує в себе відразу якимось неймовірним спокоєм, благословенним Богом. Навкруги нього Юлійські Альпи, а на ньому острів (Blejski Otok**). 

Поруч примостилось невеличке, на 5 тисяч мешканців, місто Блед. Цікаво, що за 10 км від Бледу розташоване поселення Єсеніце, назва якого поєднується для вуха з осінню і водночас із прізвищем відомого російського поета Сергія Єсеніна, хоча звучання Єсєнін російською мовою ближче до російського слова сіно. Дуже  символічно для мене, що побачила ці невимовної краси місця якраз за тиждень до календарної осені.     

 

 

 

 

 

Блед був заселений ще з часів мезоліту. Слов'яни прийшли сюди у сьомому столітті. Згодом він об'єднав кілька сіл довкруж, але офіційно містом став лише в другій половині 20-го століття. Завдяки розкішному озеру й Альпам навкруги з часом місто стало одним із найбільших бальнеологічних та гірськолижних курортів Словенії.  

Але першочергово Блед – це саме озеро, що наповнюється теплими гірськими джерелами, завдяки яким вода надзвичайно чиста й оновлюється тричі на рік.

 

 

 

 

Вода тут набирає різних відтінків між зеленим і синім кольорами, можна побачити смарагдовий, бірюзовий, аквамариновий, в одному місці колір один, в іншому – інакший. Залежить від погоди, від заломлення сонячних променів. Подібний відтінок бірюзи я бачила у Вірменії, коли ще була студенткою університету, там була якась неширока гірська річечка, вздовж якої ми їхали взимку від столиці Вірменії до густо-синього Севану, тільки вірменську струмкову воду я запам'ятала бірюзово-молочною, а ще веселою, і зорово густина обох вод теж відрізняється, бледівська видається менш густою, у ній наче відчувається предковічна правда. Ця вода ніби затягує тебе у свій світ, налаштовуючи на заглиблення, на поезію, на вічність.

 

 

 

А крихітний острів на озері приваблює до себе так потужно, що я забула про час взагалі, через що, попливши традиційним бледським човником*** до острова, проґавила проплачену екскурсію до ущелини Вінтґар (Vintgar Gorge) з 16-и метровим водоспадом Шум, хоча, як це не дивно звучить, зовсім не шкодую, бо мене обіймали настільки сильні почуття, поза якими нічого не має значення. 

 

 

 

 

Особливо коли задивлялась на старовинний замок з човна*** й бачила його тіні на воді, або коли йшла стежкою довкола острова після огляду перебудованої у стилі бароко середньовічної Церкви Успіння Богородиці, до якої треба подолати рівно 99 сходинок, минаючи статую  Марії-Магдалини, готичний маяк та дзвіницю з капличками, а також коли піднялась пішки до замку на височенній скелі й оглядала звідти краєвиди.

 

 

 

 

Blejski grad*

 

на пні

кам'яному

що з-під вод

ступню вистромив

і голову в невагому блакить задер

не скидаючи жодної зі своїх шапочок

навіть під хмаровими ковдрами

набитими пухом мартинів

корону

день людський одягає

на синяву води пружної задивившись

тихої

що під себе горне

спокусою

хоча й починається наче небо

з прозорості біля берега

тільки такої що до блакиті

не через біле йде

а через ранню зелень

як через початок щовесняний

бірюзою вразивши й аквамарином

аби в глибини затягнути

попід прапорами

що на скелі

крутій

кріпляться

пра-пра-правду виколисуючи

на всі сторони

що від пращурів прасвіту

в легендах

леле

залишилась

(ГалинаМирослава)

 

 

 

...................

* Blejski grad, замок Блед – дивовижний замок (замочок) на 139-метровій гострій скелі над оком озера Блед у Словенії, що був колись замком монархів, оборонною фортецею, штабом німецьких військ, а зараз у ньому розмістився музей. Замок уперше згаданий у 1004 році. Під замком є Церква Святого Мартина, збудована між 1903-1905 роками на місці старої, про яку найстаріша згадка датується 1345 роком.

**Археолог Андрій Плетерський, який досліджує так званий "священний ландшафт", гіпотетично з'єднав острів з двома іншими просторовими точками, утворивши "священний трикутник" з ритуальним кутом 23 °. (Максимальний кут нахилу земної осі відносно Сонця під час сонцестояння становить 23° 26'.) На його (не підтверджену) думку завдяки чудово влаштованому ландшафту слов’янські поселенці облаштували культовий простір.

***Čolnarna, українською "чолнарна" - місцевий човен, яким мають право керувати лише чоловіки, дозвіл бути човнярем цього плавучого засобу, як у Венеції, здобувають від батька. Якщо в родині нема кому, як виняток можуть дозволити керувати чоловікові дочки човняра, хоча йому в товаристві човнярів з діда-прадіда доведеться "ламати стереотипи" й важко завойовувати авторитет.

 

 

 

 

 

 

 

БОХИНЬ

Ніжне озеро Бохинь (Bohinjsko jezero), його ще часто називають Бохінь, – найбільше постійне природне озеро Словенії. Воно розташоване в самому серці Національного парку Триглав і вважається визначною пам'яткою Словенії. Точніше, озеро знаходиться практично під самим Триглавом. Від нього є піший маршрут на Триглав для охочих.  Бохинь – льодовикове озеро, що утворилося завдяки морені. Здається, що воно десь на краю світу, а не в залюдненій Европі, наче людська нога сюди не ступає, хоча насправді тут просто високий рівень відповідальності й культури місцевого населення, яке, надаючи сервіс туристам (можливість займатись всеможливими видами спорту, харчування, житло, екскурсійне обслуговування), доглядає кожен клаптик землі. Як казала наша екскурсовод, охайність і чистота в словенців у крові, їх так виховують з дитинства. 

 

 

 

 

 

Назва Бохинь походить від слова Бог. Словенці переповідають легенду про те, що коли Бог ділив землю між людьми, хоч землі майже не залишалось, скромна групка людей спокійно чекала своєї черги, намагаючись нікому не заважати. Бог зауважив і оцінив людську скромність та терплячість, за що подарував цим людям шматочок своєї землі, яку вони назвали Бохинь – Боже місце, що належить людям.

 

 

 

Я дивилась на озеро, стоячи за два кроки до валуна з легендарним Золоторогом*, й старалась зрозуміти, чому Бохинь викликає в мені на відміну від Бледу з його силою підйому духу, з його піднесеністю інші відчуття – розслабленість, невимовну ніжність, ласку, наче воно маленьке, домашнє, а воно ж більше. Розлите попід зеленими горами, вкритими синім нальотом, це озеро, оповите легендами*, грало відтінками ціану. Врешті наважилась і зайшла в його прозору холодну воду по слизькому й почасти гострому камінню, спочатку по кітки, потім по самі коліна, трішки навіть похлюпалась, але більше стояла й милувалась нефритовою смугою у воді, милим корабликом, що плив неподалік, човниками біля берега, каченятами, що плили рядочком або плюскались неподалік, споглядала, як ширяють над водою мартини, часом сідаючи на гладь і збиваючи невеличкі хвилі, аби кумедно занурити свої голівки й з рибкою в дзьобику прудко звитись угору. З гір долинали голоси птаства, у воді метушились рибки.  Так добре було, мило, сердечно, просто, будь-яке напруження щезало само собою...

 

 

 

У Бохинь впадає річка, яка називається Савиця (Savica, Савіца), вона випливає з Триглавських озер, з Чорного озера (Črno jezero), якщо точніше. На Савиці (Маленька Сава) розташований водоспад з такою ж назвою, а з іншого боку озера витікає річка Єзерниця (Jezernica, можна було б сказати Озерниця) – одна з найкоротших річок Словенії. Уздовж північного краю озера є кілька підводних карстових джерел. Цікавим є факт, що з озера витікає більше води, ніж надходить, це відбувається тому, що його живлять додаткові підземні джерела.

Від поверхні озера до дна може бути навіть 45 метрів. Ця велика ванна вміщає 100 млн. кубометрів води.

За 2-3 години (13 км) озеро, був би час, можна було б обійти.

 

 

 

 

Але ми не мали такої можливості, ми навіть не скуштувати розхвалений бохиньський сир у місцевому  ресторанчику  і не мали коли зайти до готичної Церкви Іоана Хрестителя, визначної пам'ятки Бохиня, у якій зберігаються фрески 14 століття з зображенням десятьох видів занять місцевого населення. Нас чекав автобус, який мав відправитися в дорогу до водоспаду Савиця.

                                                                                                            

-------------

*Золоторіг нібито мав чарівний садок на верхівці гори Триглав, де зберігалися таємничі скарби. Колись один жадібний мисливець спробував заволодіти скарбами, убивши Золоторога. Але з крові Золоторога виросла чарівна квітка, що повернула тварині  життя. Оскаженілий від люті воскреслий Золоторіг вбив злодія, після чого зруйнував свій садок і відтоді Золоторога ніхто більше не бачив. Історія про нього  увічнена німецьким поетом Рудольфом Баумбахом.

 

 

 

 

                                     

                                                                  ВОДОСПАД САВИЦЯ

 

Наш автобус зупинився біля невеличкого ресторанчика, вкритого словенською сільською дахівкою, я б назвала її різновидом гонти. Вони пишаються своєю дахівкою й стверджують, що вона унікальна та є надбанням словенської культури. 

 

 

 

 

До оспіваного** поетами й часто відвідуваного як простими людьми, так і відомими (зокрема ерцгерцогом Йоганном Австрійським в 1807 році), водоспаду Cавиця (Savica, Савіца) треба було підійматися спеціально викладеними сходами.

 

 

 

 

Дорога йшла між білих каменів, розкладених як яйця, і стрімких буків, часом накрапував дощ, але ті, хто хотів піднятися, отримував надзвичайний заряд енергії й величезне задоволення. Адже видовище неабияке – з карстового джерела з тією ж назвою Савиця виривається вода  й відразу двома потоками тече по крутій стіні скелі донизу, трошки нижче б'є другий водограй.

 

 

 

Значна частина води надходить з карстового басейну навколо Чорного озера, яке лежить приблизно на 500 метрів вище над водоспадом, через що джерело має відносно стійкий і сильний потік. Вода тече до джерела під землею й там розпадається на дві частини. 

Якщо дивитись на гору з підніжжя водоспаду,  може здатися, що зі  скелі водою  зсувається 78-ми метрова літера А , нагадуючи, що джерело – символ початку.

 Число 78 цікаве саме по собі –  воно є найменшим числом (мовби початок), яке можна записати у вигляді суми двох (два рукави) простих чисел сімома різними способами, з точністю до порядку доданків (5 + 73, 7 + 71, 11 + 67, 17 + 61, 19 + 59, 31 + 47, 37 + 41). 

Ви мене спитаєте про 7, до чого воно? Дивовижно, проте влітку, на світанку, коли перші промені сонця торкаються води, що рветься до долу, біля водоспаду утворюється прекрасна повна веселка, що має всі сім смуг.

Ми були після дощу, веселка теж була, але тривала таку коротку мить, що схопити її на камеру я не встигла.

Кажуть, що під час сильних дощів ліворуч від водоспаду Савиця виникає потужний водоспад заввишки 600 метрів.

 

 

 

 

 

Savica*

 

сходами

якими ти не сходиш а лише підіймаєшся

навіть коли йдеш донизу

.

між яйцями розкладених на всі боки каменів

(здається всередині кожного хтось дихає)

.

і поміж білих їхніх зубів

що змушують здригнутися

ніби несподівана різкість пахолка

(ти ж знаєш як то

щойно визрілому підлітку

потрапити в глухий кут

з якого він прагне вийти самостійно)

вище

хай під дощ

що застилає собою світ

і робить сходинки під ногами слизькими

.

долаєш себе

і шлях

.

і коли тебе

в тобі

залишається лише на вибух

від щастя

.

таки розтріскується скеля

в Аль-пах

(паль бах) і

бачиш

як вуса води течуть гратися

смачно

струмками по її бороді

її шиї

альбо

і по твоїй

.

волосинами сплітаючись у кола аркану

і вириваючись навприсядки

вдаряти пальцями ніг

старі барабани каменів

на денці ущелини

.

і луною виринати вистрибом

у твоєму серці

над зубами долі

.

аби долу йдучи

до свого бохіня*

не спіткнутись тобі

не вдаритись

зі світочем що палає

у пам'яті

подивом і

точкою опори

 

---------

* Savica, українською Савиця, – це словенське карстове джерело в Альпах, водоспад та струмок, що впадає в мальовниче спокійне озеро Бохінь (походить від слова Бог, відповідне українське слово - Божінь).

** Поема засновника новітньої словенської літератури Франце Прешерена (France Prešeren, німецькою Franz Prescheren) "Хрещення в Савиці" (Krst pri Savici)

вважається словенським національним епосом. На основі цього твору кілька композиторів написали свої твори. "Прешерен став невід'ємною, як повітря, частиною словенської культури. У Словенії досить сказати «поет», і це сприймуть як згадку про Прешерена." (https://uk.wikidark.org/wiki/Франце_Прешерн)

 

 

На відео: Галина Мирослава. "Савиця".

 

 

 

 

Вночі того ж дня ми покинули Словенію, вранці вже блукали незалюдненим ще, але вже готовим до оборони себе гордим Будапештом, а пізно ввечері повернулись до Львова.  Хоча, мабуть, частина мене таки залишилась у тих прекрасних  місцях, до яких ще колись повернусь, принаймні в спогадах.