"Кожна людина формується не день, не лише в сім'ї, близькому оточенні, де знайомиться з традиціями, звичаями і звичками, вона вплетена в світові й локальні рамки часу. Хронологія подій, яка підводить до розуміння витоків, без знань про окремі долі людей, які жили до нас на нашій землі, або живуть поруч, особливо шанованих за великий внесок у тій чи іншій царині, може бути витлумачена і сприйнята неправильно. Люди, які говорять до нас своїми голосами через свої дії, твори, вчать нас, коригують, гармонізують, допомагають зрозуміти себе і шляхи розвитку кожного особисто й держави в цілому в майбутньому. Що може бути цінніше за людей?!" (Галина Мирослава)
"Час минає швидше, ніж я встигаю у ньому пожити. Один тиждень змінився іншим, відколи я вирушила на 3 дні з дому, повернулась більше, як пів тижня тому, а відчуваю, що подорож була начебто у минулому житті... „Кра, кра, кра, ворона, дітям кашку варила”. Металевою пташкою літака, цього разу Ryanair, залетіла і я собі до Кракова, як те маленьке воронятко, щоб скуштувати смачнющої кашки, якою гостинний Краків щиро готовий ділитися. Вистрибуючи почуттями з невпорядкованих спогадів, починаю відмотувати назад свій сувій з останніх годин у Кракові, коли виїжджала з ледь мокрого і майже порожнього нічного міста, тепло освітленого і гостро забарвленого у весну, що пахне поезією і літературою загалом..." (Галина Мирослава)
"...усмішка міста — слоган "Kiss my Turku", річка Аура, її береги, всіяні будівлями, вулички, мости, бруківка, дивовижні скульптури, слова з путівника по Турку, які неабияк зачепили: "Відповідальна людина допитлива", — більше, ніж достатньо, щоб "розсипатись на пікселі". Можливо, якось повернусь до Фінляндії з внуками, які трішки попідростають, тоді усміхнемося Мумі-тролям і пропливемо з ними вздовж Архіпелагу... А ще, може, до парку "Angry Birds" заскочимо, чому ні? Він теж у Фінляндії. Набавимось так, щоб усі незадоволені пташки поруч затягнули й собі щось життєрадісне й приємне." (Галина Мирослава)
Галина Мирослава. Січнева подорож на один день до Турку (Фінляндія) через Ґданськ та Сопот (Польща)
"Я страшенно хотіла побувати у фінському місті Турку. Не тому, що ця назва співзвучна з містечком Турка Львівської області в горах, де колись я мала нагоду побувати й де зустріла прекрасних людей, які нас трьох прийняли на дві ночі й зробили незабутньою ту мандрівку. Не тому, що Фінляндія — країна Санта Клауса чи Мумі-тролів, а в Турку є парк Мумі-тролів, хоча це теж цікаво. Причин було декілька. По-перше, коли була студенткою третього курсу, під час зимових канікул їздила до Карелії, ми зі студентським театром тоді трохи побули в Сортавалі, двадцятитисячному містечку на північному березі Ладозького озера, що знаходиться в 30 км від фінського кордону, а потім багато часу віддали мандрам, часто на лижах, з села, я б назвала їх хуторами, до села, впритул до кордону. Тоді я й закохалась у Карелію, цю своєрідну частинку Фінляндії, що опинилась у Росії ще в 18 столітті за Ништадтським миром між Московським царством і Шведською імперією..." (Галина Мирослава)
"Окрім Венеції й Тревізо, були ще дві свічечки на моєму новорічному тортику вражень. Обидві яскраві, водночас дуже різні. Перша — місто Верона біля підніжжя Альп на обох берегах річки з дивною назвою Адідже (а діджей де?), друга — найбільше озеро Італії, яке італійці називають Garda, українські джерела передають по-іншому — Гарда. Верона зачарувала. Я не могла собі уявити, вирушаючи у мандрівку, що ця таємнича донна (gentildonna) настільки мене вразить. Поведе, завербує, кожного разу ховаючи краї своєї сукні за рогом нового палацу. Все хотілось її наздогнати, весь час здавалось, що вера (стародавнє українське слово, що означає напевно) вона, а ні. Не здогадувалась, що йтиму по біло-персиковому мармуру вуличних хідників майже від моменту виходу з нашого автобуса на автостанції. Це дивне відчуття великої зали просто неба, у якій хочеться кружляти між будівлями й насолоджуватись митями, торкатись очима, вчувати вухами, брати до серця. Дихати усім тілом, видихаючи повільно і вдихаючи глибоко, ступати по персикових скибках мармуру й відчувати два тисячоліття за плечима..." (Галина Мирослава)
"Вельми несподівано за кілька днів до Нового року, саме на свої уродини, я отримала від своїх дітей дуже приємний подарунок — подорож до Венеції на святкування Нового року. Вранці 30 грудня великим автобусом на 63 місця, який туроператор Tango Travel вибрав для акційної подорожі, ми вирушили від зупинки неподалік львівського аеропорту до Венеції. Ніч перед тим видалась безсонною, тож дорогою я в'яло оглядала терени за вікном і подеколи дрімала. Чим далі ми їхали, тим зеленішими виглядали поля. У Закарпатській області Київстар раптом висвітив поряд з часом у Києві час у Закарпатті, що мене неабияк здивувало. Контроль на митниці нам пощастило пройти швидко й спокійно. Кожні три години автобус робив зупинки, як цього вимагають правила проїзду туристичних автобусів у Європі. Згодом ми в'їхали у вечірній Будапешт, яскраво прикрашений до різдвяних і новорічних свят. Родзинкою дороги перед нічною їздою до Італії стала зупинка в Будапешті. Самотньо блукати нічним Будапештом мені зовсім не хотілось, як і чекати наодинці на березі Дунаю повернення нашої групи з плавання корабликом, отож дозволила собі розкіш вечірньої прогулянки з келихом смачного угорського шампанського..." (Галина Мирослава)
"Тато розігнув пальці – і на його широкій репаній долоні зблиснули три, діаметром з мізинець, скляні кульки. Такі приємні, прозорі зверху, а ще зсередини з кольоровим яскравим наповненням, і серед них одна з теплим усміхненим жовточком, що викликав бажання пестити його поглядом і доторкатись пучками пальців щоразу, як око падало на цю кульку. Друга примадонна притягувала до себе калиновим відтінком червоної барви, і якби не надто виразна прозорість верху, її можна було б прийняти за приморожену пухку ягідку. А поміж ними по-небесному розважно, оглядаючи своїм синім оком навколишній світ, лежала ще одна, яка завдяки глибині свого кольору претендувала на те, щоб вважатись найстаршою. Відвести погляд від кульок видавалось неможливим. Спочатку я заворожено розглядала кожну зокрема, перебираючи як зернятка вервиці, потім почала складати докупи..." (Галина Мирослава)
"Взявши ноги та й на плечі,
Біжить пострибом малеча.
Це ж приємно – всмак завзято
Мчать від мами аж до тата.
А від тата та й до мами
Дорогами-доріжками."(Галина Мирослава)
"Як вкладеться сонце спатки,
Ніч на вушко янголятком
На сопілочці заграє,
Солоденько заспіває.
І ти втішишся, маленький,
Захлюпочеш всім серденьком.
Нині прийде Миколай,
Раз на рік полише рай."(Галина Мирослава)
"Моя листопадова закордонна подорож цього року — неабиякий подарунок долі до моїх уродин у грудні. Дні народження кількох минулих років доливали до вина мого приватного свята краплю незахищеності та жури. Наче за правилом канапки, що традиційно падає маслом донизу, завжди знаходився хтось, хто уперто намагався випитати (щоб не відривалась від реальності, чого найбільше потребує моя душа), скільки ж то мені років, або голосно задемонструвати свої знання з арифметики й кількох деталей моєї біографії. Моїм порятунком від осідання в конкретному часі та замкненому певними межами просторі завжди була дорога, вона додавала сил і дозволяла забути бодай на трохи те, що тривожило або допікало. Тому запрошенню від „Geoattractions“ приєднатись до туристичної групи, яка, прямуючи на виставку мінералів і біжутерії „Скарби Землі“ у Любліні (Польща), планувала відвідати Музей скам'янілих дерев польської частини Розточчя, Музей фортифікації у Замості, Собор Різдва Пресвятої Богородиці, збудований князем Данилом Романовичем (Данилом Галицьким) у XIII столітті в Холмі, раділа, як мала дитина, з різних, звичайно, причин. І от, повернувшись домів, дякую усім причетним до цієї події, якою ще живу..." (Галина Мирослава)
Радо читаймо оповідання української письменниці Галини Мирослави зі збірки «Маю Вам сказати».
ЗМІСТ КНИГИ:
1. Дивись
2. Плямки
3. Забути
4. Кульки
5. Шоколадні палітурки
6. Дерева
7. Отак
8. Нас було двійко
9. Фасетка
10. Зірка (читати та слухати, відео)
11. Будь ласка
12. Тричі
13. Петро Павлович
14. Вперше
15. Батько
16. Колобок
17. Петлі (читати та слухати, відео)
18. Ножички
19. Від себе
20. Інтуїція
21. Не за держанце
22. Не в ногу
23. Звідки?
24. Мить
25. Потяг
26. Брамурна сукня (читати та слухати, відео)
27. Кохаю
28. Ґрунтознавство
29. Знаки
30. Обіди
31. Розширюючись (читати та слухати, відео)
32. Чоловік, що світиться
33. Мирон
34. Сонцелика
35. Килими
36. Метр на метр
37. Супутник
38. Інтрига
39. Швельбавий
40. Два (читати та слухати, відео)
41. Тео-досі-я
42. Репутація
43.Передвеликоднє (читати та слухати, відео)
44. Дірочки
45. Вперед!
46. Хіба можна забути?
47. Перше купання
48. Знак
49. Червоний мак
50. Він
51. Доля (читати та слухати, відео)
52. Маг. І я
53. Неперервність
54. Люди в норах55. Доросла (читати та слухати, відео)
56. Лист
"дуне вітер
і серцем украй
я знайду де Морава впадає в Дунай
щоб нестись
виграючи то брижма то вздовж
огинаючи Девін що вгору пішов
(де він Девін)
найпотужніше
рвучись навчас у віки
Чорне море утримає русло ріки
між цямринами щільно навріг берегів..." (Галина Мирослава)
"Тут, саме тут, я ріс, тут виростав, тут і зістарівся. Люблю ці милі австрійські заміські будиночки з прохідними кімнатами по колу, де кожен покій є продовженням попереднього. Щоразу отримую добру порцію вина насолоди, коли, сидячи в одній кімнаті, бачу дві сусідні. Часами просто ходжу собі покоями, щоб вкотре спромогтись відчути безмежність світобудови, спокушений неперервністю великого неосягненного простору і його маленької проекції — мого дому. Лише тут, у цьому затишному помешканні, не боюсь втрачати пам'ять. За вхідними дверима потрапляю в простір інший, тиснучий. Інколи наче бачу, як тут чи там висуваються цибулини голів і моторошно вигукують на повну силу: „Запам'ятай“. І те боляче б'юче слово, схоже на Левітанове попередження про початок війни, відстукує в моїй голові. Іноді навіть здається, що сунеться з-під землі грубезний вказівний палець і погрожує. Дивись мов..." (Галина Мирослава)
"Нас було двійко у батьків, і кликали нас двійнятами, і плутали, і пестили, як нікого, бо дуже пишалися — двійко ж. Татко любив забирати нас обох до себе на роботу. А його ательє знаходилось далеко від нашого дому, тож додому він носив нас по черзі на спині, а нам то страх як подобалось. Ми інколи навмисно покульгували, щоб він це робив. А ще обожнювали на його роботі засиджуватись, особливо в кімнаті одній, яку він примірковою називав. Інші її примірочною іменують. А мені до вподоби більше приміркова і нині. Правда, тоді ми на неї просто "міркова" казали, адже так швидше вимовляється. Ми там одна одну метром міряли і реготали, мірки порівнюючи. Постійно вони відрізнялись, коли ми до перемірювання брались. І суттєво. Іноді з вішаків чужий одяг тихцем познімаємо і на себе прилаштовуємо. А як хто йшов, ми ховалися. Одного разу нас відсварили за це, та так, по-доброму, ми й уваги не звернули — далі свою гру вели, правда, обережніше, щоб на проблеми не наразитись. Чи то тато вдавав, що не помічає, чи то за роботою дійсно не зауважував — досі загадка..." (Галина Мирослава)
"Якось зауважила, що мимоволі людей сортую, утримуючи в голові впорядковану інформацію в папочках. Кількість тих файликів не настільки велика, щоб не трималась у пам'яті. А класифікувати насправді легко, бо про кого б не йшлось, він так чи інакше у чомусь обмежений. Рівень обмеженості, безумовно, різний. Якщо починати розкладати за однією окремою ознакою, то папочок виходить дві — хтось має цю рису, хтось не має. Але так складати було би нудно — я вже пробувала. Назайво згайнований час. І почала їх розділяти за принципом - як та чи інша людина малювала би дерево. Часто, щоб бути певною, мені доводилось йти від протилежного, тобто як вона не може малювати дерево..." (Галина Мирослава)
"Можна було сторопіти — Дніпро вихилявся як велика риба. Подекуди вправно вдаряв хвостом, прудко застрибуючи кучерявими краплями на палубу. Усі, хто стояв на катері, замилувано всміхались. То з одного боку, то з іншого хтось із його пасажирів, вихлюпуючи припливи почуттів, раптом поряд голосно когось цьомав у щічку. Хоча тут мало хто кого знав. Та й ніби ніхто навмисно і не шукав знайомств, принаймні, виразно цього помітно не було. Здебільшого всі трималися своїх приятелів. Кожного привело сюди щось своє. Чому ці пасажири сіли саме в цей пливучий будиночок і поплили саме цим курсом - важко сказати напевно. У когось це відбулось миттєво - прийшов, побачив, купив квиток... У результаті катер, мовби ховаючи себе від пронизливих поглядів, обгорнувшись прозорою шовковою хустиною води, розкішно тріпотить на вітрі та мчить його подалі від заюрмленого світу. Дехто, на противагу, мріяв про таку поїздку давно, тож ретельно все спланував, навіть настрій..." (Галина Мирослава)
Книга «Булька» написана відомою львівською письменницею Галиною Мирославою наприкінці 2004 року; на початку 2005 року вона була прочитана друзям, однак лише у 2018 році вперше опублікована на папері. «Булька» читається досить легко, хоча насправді написана про серйозне і ставить багато запитань, на які кожен читач може знайти свою відповідь. Книга розрахована на широке коло читачів.
"Боже почуй мене
як ти чуєш кожного
чиє серце уповає на Тебе
довіряючи цілковито себе Тобі
прошу Тебе
не дай мені бути невдячною
не дай забути тих
через кого Ти мене вчив..."(Галина Мирослава)
